Схабюк Ю.В.

Академія муніципального управління, Україна

Аналіз поточного стану фінансування освітньої галузі України

Видатки на освіту відносяться до поточних видатків бюджету. Стаття 61 Закону України «Про освіту» визначає необхідний обсяг бюджетних асигнувань на сферу освіти у розмірі не менше 10% від валового внутрішнього продукту [1]. Проте, жодного разу, з моменту набуття незалежності України не вдалося вийти на такий рівень фінансування освіти.

Витрати державного бюджету України на сферу освіти протягом останніх 5 років зросли майже в двічі . Основними витратними статтями бюджету є асигнування на середню освіту (42% всіх витрат), вищу освіту (30%), дошкільну освіту (12%) та професійно – технічне навчання (6%). Близько 4% витрачається на позашкільну освіту й роботу з дітьми, ще 1% - на післядипломну освіту.

У статті 53 Конституції України сказано: «Держава забезпечує доступність і безкоштовність дошкільної, повної загальної середньої, професійно – технічної, вищої освіти у державних і комунальних учбових закладах,… Громадяни мають право безкоштовно отримувати вищу освіту в державних і комунальних закладах на конкурсній основі» [2].

Нажаль, останніми роками ситуація з доступністю освіти в Україні демонструє тенденцію до погіршення. За даними Держкомстату України в період з 1991 року по 2011 роки кількість дошкільних закладів скоротилося з 24,5 тис. до 15,6 тис. Станом на 2010 рік в дитячих садках нараховувалося 1 136 тис. місць, а відвідувало їх 1 273тис. дітей. Майже 50 % дитячих садків кількість дітей перевищує кількість місць. При цьому в 2010 році менше 56% всіх дітей відвідували дошкільні заклади.

Згідно з інформацією Держкомстату в період з 2001 року по 2011 рік в Україні було закрито 1,9 тис. шкіл, переважна більшість з яких – сільські. Станом на 2010 рік 15% школярів, які навчаються в сільській місцевості проживають на відстані понад 3 кілометри від найближчої школи. При цьому транспортом, в тому числі і завдяки програмі «Шкільний автобус», забезпечені 91% цих дітей [3].

В період з 2005 року по 2011 рік в Україні скоротилася загальна кількість учбових закладів всіх рівнів акредитації – з 966 до 854. При цьому також неухильно скорочується і кількість бюджетних місць в них. За цей же період державне замовлення на підготовку спеціалістів у вишах скоротилося з 351 тис. до 182 тис. внаслідок цього все більша кількість громадян вимушені користуватися платною формою навчання.

Проаналізувавши дані щодо обсягів бюджетного забезпечення освіти, які становили відповідно по роках : 2009 рік – 65,831 млрд. грн. або 6,29 %; 2010 рік – 77,323 млрд. грн. або 6,56%; 2011 рік – 79 млрд. грн.. або 6%; 2012 рік – 92,1 млрд. грн. або 6,99%.

Обсяги видатків з кожним роком збільшується, проте це носить більше номінальний характер, який пояснюється темпами інфляції, ніж реальним зростанням видатків, оскільки у відсотковому відношенні до ВВП обсяг фінансування коливається у незначних межах.

На 2012 рік було заплановано значне збільшення видатків на освіту. Зокрема, в порівнянні з 2011 роком, збільшено на 12,7 млрд. грн. – до 92,1 млрд. грн. Ця сума включає 20% надбавку до посадового окладу працівникам дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно – технічних та вищих навчальних закладів, а також підвищення студентських стипендій.

Недостатня ефективність державних видатків на освіту зумовлена рядом чинників, основними серед яких залишаються недоліки організаційно– управлінської структури галузі. Понад 90% державних інвестицій в освіту спрямовується на поточні видатки, з них – переважна частина – на виплату заробітної плати та нарахування на неї, які зростають внаслідок інфляційних процесів. Така структура видатків не забезпечує достатньої можливості для перерозподілу ресурсів на користь тих, які безпосередньо визначають якість освітніх послуг (підвищення кваліфікації освітян, розширення та оновлення ресурсної бази навчальних закладів, впровадження новітніх технологій) та сприяють вдосконаленню освітньої інфраструктури.

В умовах зростаючого обсягу фінансування сектору освіти в Україні актуалізується питання якості освітньої підготовки, що має визначальне значення для формування конкурентоспроможної робочої сили та високої якості населення. Саме тому подальший розвиток освітніх інвестицій має ґрунтуватися не на простому нарощуванні видатків, а на підвищенні їх ефективності з метою забезпечення належної якості освітніх послуг та можливостей рівного доступу населення до їх отримання впродовж всього життя. Державного регулювання потребує і поширення приватних платежів населення за освітні послуги, оскільки їх значні обсяги не лише призводить до існування нерівності, а й перешкоджає ефективному управлінню ресурсами на рівні відповідних закладів. Принципово важливим залишається запровадження системи моніторингу та оцінки якості освітніх послуг, зовнішньої експертизи та ліцензування діяльності освітніх закладів.

Література:

1. Закон України «Про освіту», із змінами вiд 16 жовтня 2012.

2. Конституція України: Закон України від 1 лютого 2011 р.

3. Україна у цифрах/ Статистичний довідник. За редакцією

О.Г.Осауленка. – К.: Держкомстат України, 2012. – 627 с.