Крисоватий І.А.

здобувач кафедри фінансів

Київського національного економічного

університету імені Вадима Гетьмана

м. Київ, Україна

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ДЕРЖАВІ

В умовах посилення глобалізаційних процесів одним із стратегічних завдань соціально-економічного розвитку України є перехід до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку вітчизняної економіки. Адже в сучасному, глибоко інтегрованому міжнародному економічному середовищі важливим фактором конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світових ринках є рівень її інноваційності. Сучасний стан української економіки характеризується низкою проблем, що ускладнюють перехід до інноваційної моделі розвитку. До таких проблем слід віднести нерозвиненість інноваційної інфраструктури та відповідного інституційного середовища, чутливість до впливу світової фінансової кризи тощо. Разом з тим існують незаперечні надбання в сфері науки та освіти, технологій, що є об’єктивними передумовами інноваційно-спрямованої трансформації вітчизняної економічної системи [6, c. 318].

Теоретичними дослідженнями цієї тематики займалися такі українські вчені як: Горбачова О. М., Дивогриць О.М., Долгий Д.В., Замасло О. Космидайло І. В., Косенко А. В., Подлєсна В.Г.

Інноваційний процес є процесом, який органічно поєднує науку, технології, техніку, економіку, підприємництво й управління з метою гарантованого досягнення нового результату, що має комерційний успіх. Він охоплює комплекс відносин від розробки ідей і технологій до виробництва, обміну і споживання кінцевого продукту.

В інноваційному процесі велике значення має інноваційна інфраструктура. Вона виконує роль елемента, який створює умови для плідної інноваційної діяльності шляхом надання різноманітних послуг:

- централізоване накопичення інформації щодо інноваційних продуктів;

- налагодження каналів одержання технологічної, маркетингової, комерційної та фінансової інформації;

- акумуляція фінансових ресурсів та їхнє використання на інноваційні потреби;

- формування баз даних спеціалістів, які працюють в інноваційному бізнесі;

- підготовка висококваліфікованого персоналу з досвідом комерціалізації інновацій тощо.

Для цього необхідна велика кількість спеціалізованих організацій, насамперед венчурних та інноваційних компаній, інформаційних банків, фондів, які забезпечують зв'язок дрібного та середнього бізнесу з великими виробниками, і повноцінний розвиток усіх форм підприємництва, а також набуття майнових прав інтелектуальної власності, формування культурних традицій у сфері інновацій [2, c. 104].

Аналіз інновацій на підприємствах України свідчить, що статистика – невтішна. Діяльність українських товаровиробників на світових ринках незначна. Обсяги експорту високотехнологічної української продукції на світові ринки становить 1,45 млрд. дол.. США – це лише 0,05% світового ринку і 4,8% від усього експорту України (18 млрд. дол.. США) [1].

Сьогодні Україна залишається серед світових лідерів за такими напрямами фундаментальної науки, як фізика, математика, інформатика, хімія, фізіологія, медицина; має напрацювання та прикладні розробки у сфері лазерної, кріогенної, аерокосмічної техніки, засобів зв’язку та телекомунікацій, програмних продуктів; входить у “вісімку” держав, які мають необхідний науково-технічний потенціал для створення авіакосмічної техніки, та у “десятку” найбільших суднобудівних країн світу.

Проте, на відміну від розвинених країн, у яких 85–90 відсотків приросту валового внутрішнього продукту забезпечуються за рахунок виробництва та експорту наукомісткої продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється у 2,5–3,0 трлн доларів США, становить приблизно 0,05–0,1% [1].

Інноваційна діяльність в Україні характеризується різким розходженням між високим потенціалом для інновацій і вкрай низькими результатами економічних показників інноваційної діяльності. Виходячи з цього, позитивні зміни в економіці передбачають розробку довгострокової загальнонаціональної інноваційної стратегії, створення цілісної нормативно-правової бази регулювання основних параметрів науково-технологічного процесу, конкретних механізмів інвестиційної підтримки ключових секторів суспільного виробництва [5].

Україна має намір інтегруватися до європейського співтовариства, забезпечити суспільний добробут європейського рівня. Для досягнення поставлених цілей запровадження інноваційної політики є безальтернативним. Відмова від інноваційної політики може призвести до консервації накопиченого у країні інноваційного потенціалу та структурної деградації української економіки [3, c. 236].

Можливості, тривалість, конкретні шляхи переходу національної економіки до інноваційної моделі розвитку залежать від наявного у країні інноваційного потенціалу, зокрема: мережі наукових організацій, насиченості економіки науковими кадрами та освітнього рівня робочої сили, обсягів фінансування наукової і науково-технічної діяльності, рівня інноваційної активності промислових підприємств та динаміки виробництва інноваційної продукції, наявності платоспроможного попиту на інноваційну продукцію.

Першочерговим завданням формування інноваційної моделі розвитку в Україні має стати подолання хибного уявлення про можливість зробити це шляхом механічного відновлення необхідних рівнів державного фінансування науково-технічної сфери. При цьому йдеться не лише (і навіть не стільки) про практичну неможливість акумулювання потрібного обсягу коштів за сучасного стану державних фінансів. Найголовніше - в безперспективності вкладення коштів у відновлення наукової сфери без становлення адекватних сучасній ринковій економіці ланцюгів взаємозв'язку науки, технологій та виробництва [7].

Головним рушієм інноваційної діяльності в ринковій економіці є використання компаніями інновацій в конкурентній боротьбі з метою підвищення рівня їхньої конкурентоспроможності. Саме такий децентралізований "попит на інновації" дозволяє побудувати цілісну національну інноваційну систему, в якій забезпечується взаємодоповнюваність бюджетного та корпоративного фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності.

На жаль, в Україні інновації досі не стали належним засобом підвищення конкурентоспроможності. Відтак, завдання переходу до інноваційної моделі розвитку зберігає свою актуальність, яка суттєво посилюється у світлі сучасних зовнішніх і внутрішніх викликів [1].

До першочергових завдань формування ефективно функціонуючої інноваційної моделі економічного розвитку належать:

- створення цілісної національної інноваційної системи, яка забезпечує взаємодію наукових організацій, вищих навчальних закладів, інноваційних і виробничих підприємств;

- забезпечення реалізації державної програми підвищення інноваційної культури суспільства;

- формування сприятливого для інновацій бізнес-середовища;

- удосконалення індикативного планування соціально-економічного та науково-технологічного розвитку на інноваційній основі;

- розширення інституційної бази фінансового забезпечення інноваційної діяльності;

- вивчення світових тенденцій науково-технологічного та інноваційного розвитку, аналіз реальних можливостей потенціалу України.

Таким чином, ефективне функціонування інноваційної моделі економічного розвитку ґрунтується на відповідному інституційному забезпеченні, передбачає виважену державну інноваційну політику, поєднану з визначеними напрямами активізації інноваційної діяльності, дозволяє досягти поставлених цілей інноваційного розвитку і зайняти вищі позиції у світовому постіндустріальному економічному просторі.

Література:

1. Горбачова О. М. , Дивогриць О.М. Розвиток інноваційного процесу в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступ:http://www.nbuv.gov.ua

2. Долгий Д. В. Перспективи і перешкоди розвитку інноваційних процесів в Україні / Д.В. Долгий //Сучасний стан, ретроспективи та перспективи розвитку економічної системи України. Матеріали ІII Всеукраїнської студентської Інтернет-конференції, м. Чернівці, 29 квітня 2011 р. – Чернівці: ЧТЕІ КНТЕУ, 2011. – С. 104.

3. Замасло О. Податковий механізм стимулювання інноваційної діяльності в Україні / О. Замасло // Формування ринкової економіки в Україні. - 2009. - Вип. 19. - С. 235–240.

4. Космидайло І. В. Інноваційна діяльність підприємств: зарубіжна практика // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - №6. – С. 174-180

5. Косенко А. В. Влияние объемов и направления инвестиционных потоков на формирование инновационно-инвестиционной экономики - [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2010-1/doc/2/04.pdf

6. Подлєсна В.Г. Податкове регулювання інноваційно-інвестиційних процесів в Україні /В.Г. Подлєсна // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: зб. наук. праць. / Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України». – Суми, 2009. - Т.25. - С. 317-324.