Економічні науки/Банки і банківська система

Котковський В.С., Гетманенко А.А.

Криворізький економічний інститут

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Еволюція підходів до управління банківською ліквідністю

Сучасні світові тенденції розвитку банків, що характеризуються суттєвими змінами в умовах їх діяльності, обумовлюють необхідність використання адекватної системи управління ліквідністю. Особливої актуальності процес управління ліквідністю набуває в умовах удосконалення політики банків, що спрямована на оптимізацію фінансової стійкості та ліквідності. Це пояснюється існуванням зворотної залежності між підтриманням високого рівня ліквідності та дохідності активів банку, оскільки збільшення банком ліквідності спричинює втрати дохідності його активів.

Дослідженню управління банківською ліквідністю присвячено багато наукових праць. В Україні цю проблему вивчали такі науковці, як А.М. Герасимович, О.В. Дзюблюк, Б.Л. Луців, А.М. Мороз, Л.О. Примостка та ін. Серед російських вчених слід відмітити праці Л.Г. Батракової, М.Б. Диченка, О.І. Лаврушина, Г.С. Панової. Фундаментальними з даної проблематики є праці Пітера С. Роуза та Сінкі Дж. Ф. Отже, з розвитком фінансових ринків, їх окремих секторів, державних систем грошово-кредитного регулювання банківської системи розвивались різні теорії управління банківською ліквідністю: теорія комерційних позик, теорія переміщення, теорія очікуваного доходу, теорія управління пасивами тощо (табл. 1).

Теорія комерційних позик (the theory of the commercial loans) походить з англійської банківської практики ХVIII ст. Відповідно до теорії комерційних кредитів, банк може зберігати свою ліквідність у разі, коли активи розміщені в короткострокові кредити, що своєчасно погашаються при нормальному стані ділової кон’юнктури. Тобто, банк повинен видавати кредити підприємствам лише на поповнення оборотного капіталу або під створення товарних запасів та враховувати виключно короткострокові цінні папери. Крім того, суттєво розширили можливість підтримки ліквідності банку процеси розвитку вторинних ринків цінних паперів і деяких видів кредитів (іпотечного, споживчого кредиту). Наприклад, такий механізм як сек’юритизація активів дозволяє зняти частину ризикових активів з балансу банку і поліпшити його поточну ліквідність шляхом перетворення менш ліквідних активів на більш ліквідні [1]. Стратегія, відповідно до якої банки повинні зосередитися на видачі короткострокових кредитів, була поширена аж до кінця 1930-х рр. [2].

Таблиця 1

Теорії управління банківською ліквідністю

Назва	Основні положення	Недоліки
Теорія комерційних позик	Банк зберігає ліквідність доти, поки його активи у короткострокових позиках	Не враховуються потреби в кредитах економіки, що розвивається. В умовах економічного спаду можуть не погашатися і довгострокові позики.
Теорія переміщення активів	Активи банків повинні легко реалізовуватися: – можливість рефінансування кредитів у центральному банку; – високоліквідні застави; – урядові цінні папери та ін.	В умовах кризи ліквідні активи можуть знецінюватися через різке падіння котирувань фондового ринку. Високоліквідні активи мають низьку дохідність.
Теорія очікуваного доходу	Грошові потоки банку необхідно планувати на основі аналізу майбутніх доходів позичальника.	Не завжди можна контролювати всі грошові потоки позичальника. Форс-мажорні обставини і системна криза можуть порушити грошові потоки позичальника.
Теорія управління пасивами	Купівля активів на ринку для забезпечення ліквідності (насамперед МБК).	Можливість залучення коштів залежить від репутації банку.

Теорія переміщення (shiflability theory) стверджує, що банк може підтримувати свою ліквідність, якщо він постійно має достатню кількість таких активів, що можуть бути легко трансформовані в готівку у будь-який час. Теорія переміщення активів як метод управління банківською ліквідністю була широко поширена в 1940-1950-х рр. Банк, відповідно до цієї теорії, повинен прагнути розширити свої вкладення в активи, які легко перетворюються, однак такі активи практично не приносять доходу. Суть цієї теорії полягає в тому, що за основу платежів банку в рахунок погашення кредитів приймаються майбутні доходи позичальників.

Теорія очікуваного доходу сприяла розвитку банківської справи. Вона привела до появи в 1950-1960-х рр. так званих "амортизаційних кредитів" (кредитів, що погашаються в розстрочку), а також диверсифікованих за строками портфелів цінних паперів. Але теорія очікуваного доходу може бути використана тільки в умовах стабільної економіки, коли більшість підприємств мають стабільний фінансовий стан [3].

Метод управління банківською ліквідністю, заснований на мобілізації грошових коштів із зовнішніх (по відношенню до банку) джерел, отримав назву теорії управління пасивами (теорія мобілізації коштів). Можливість для банку здійснювати широке запозичення на грошовому ринку для регулювання своєї ліквідності значною мірою залежить від його кредитоспроможності і репутації. Широкому застосуванню в банках, для регулювання ліквідності, теорії управління пасивами сприяв процес стрімкого підвищення в 1950-1960 рр. попиту на банківські кредити при одночасному повільному зростанні бази основних депозитів (строкових та ощадних вкладів, депозитів на вимогу) [4].

Таким чином, у банківській сфері стоїть питання про дотримання оптимального рівня ліквідності, що знаходиться у проміжку між втратою платоспроможності та збільшенням доходів. При виборі шляхів досягнення оптимальної ліквідності банки повинні виходити з так званого «золотого правила балансу» – строк пасивів має відповідати строкам активів.

Література:

1. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. – М.: Вазар-Ферро, 1994. – 433 с.

2. Синки Дж.Ф. (мл.). Управление финансами в коммерческих банках: Пер. с англ. / Под ред. Р.Я. Ливиты, Б.С. Пинскера. – М.: Саtаllаху, 1994. – 820 с.

3. Рид Э., Картер Р. Коммерческие банки: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1993. – 502 с.

4. Поморина М.А. О некоторых подходах к управлению банковской ликвидностью / М.А. Поморина // Банковское дело. – 2001. – №9. – С. 5-11.