Економічні науки/10.Економіка підприємництва

Московчук Н.О.

Науковий керівник Хачатрян В.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Суть кредитоспроможності та основні методи її аналізу

В Україні сьогодні склалася така ситуація, коли при всьому розмаїтті видів залучення та надання коштів у тимчасове користування, всі вони на практиці при видачі зводяться до врахування фінансового стану, кредитної історії позичальника, а не його майбутнього розвитку, та не фінансування конкретних проектів. Тому, особлива увага повинна приділятись оцінці кредитоспроможності позичальників. При цьому позичальником у різних ситуаціях може виступати будь-який суб’єкт господарювання: держава, підприємство, банківська установа і будь-яка інша фінансова й нефінансова структура.

Кредитоспроможність є основним критерієм формування кредитних відносин між кредитором і позичальником.

Дотепер серед економістів немає єдиного поняття та розробленої універсальної методики визначення рівня кредитоспроможності для уніфікації підходу до всіх підприємств та можливості самостійного аналізу ними власного стану для прийняття відповідних рішень щодо можливості залучення коштів, альтернативних джерел та необхідності удосконалення діяльності в проблемних областях. Це пояснюється тим, що підприємства значно відрізняються за характером своєї виробничої і фінансової діяльності, тому створити єдині універсальні і вичерпні методичні вказівки щодо вивчення кредитоспроможності неможливо. Це підтверджується практикою нашої країни.

Так, автори однієї з методик розуміють під кредитоспроможністю позичальника «…його здатність своєчасно і повно розраховуватися за своїми зобов’язаннями» [4, с.35]. На нашу думку, це твердження не розкриває наявних розбіжностей між платоспроможністю і кредитоспроможністю відповідно до їхньої суті. Вважаємо, що це не однозначні терміни, про що свідчить наступне. Перш за все, поняття «платоспроможність» охоплює спроможність юридичної чи фізичної особи вчасно погасити всі види заборгованості, тоді як кредитоспроможність характеризує лише здатність погашення позичкової заборгованості. З цього боку кредитоспроможність – поняття трохи вужче, ніж платоспроможність.

Згідно з Положенням Національного банку України «Про кредитування», «кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями» [1]. Відповідно до Положення Національного банку України «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», «кредитоспроможність – наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його» [2]. Ці визначення найточніше відображають сутність проаналізованого вище поняття. Проте і вони не є вичерпними.

Однак наведені визначення кредитоспроможності не враховують такої важливої умови кредитної операції, як правомочність позичальника. У ринковій економіці можлива часткова зміна форм юридичного буття позичальників у результаті виникнення і ліквідації підприємств, злиття чи утворення дочірніх фірм, зміни форм власності та ін., що підвищує значення даного елемента кредитоспроможності.

Порівнявши існуючі визначення цієї категорії, пропонуємо вдосконалити формулювання кредитоспроможності, що міститься у Положенні Наці-онального банку України «Про кредитування», і сформулювати його так: кредитоспроможність – це оцінка наявності економічних і юридичних перед-умов для одержання кредиту та спроможності підприємства у повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін повернути його, що здійснюється на основі розгляду фінансово-господарських аспектів діяльності позичальника, а також репутації керівника підприємства, що проводиться на етапі підготовки та прийняття рішення стосовно видачі кредиту й умов укладення кредитного договору і в процесі кредитування на перспективу. Такий зміст цієї категорії включає наявність передумов для одержання кредитів позичальником і можливість погасити їх у встановлені кредитним договором терміни.

У процесі оцінки позичальників банківським установам України, значною мірою доцільно використовувати методики, які застосовують зарубіжні банківські установи.

В зарубіжній практиці відомі наступні моделі комплексного аналізу кредитоспроможності позичальників: правило «шести сі», CAMPARI, PARTS, PARSER [3]. У практиці американських банків застосовують правило «шести сі», де критерії відбору клієнтів позначені словами, що починаються на букву «сі»: character (характер особистості позичальника, репутація); capacity або cach flow (спроможність вчасно повернути кредит, фінансові можливості або потік грошових коштів); capital (капітал, майно, величина акціонерного капіталу); collateral (забезпечення, види та вартість активів); conditions (економічна кон’юнктура та її перспективи); control (контроль, відповідність кредитної заявки описові кредит-ної політики банку).

В англомовній літературі розроблені й використовуються сім принципів кредитування, що позначають абревіатурою CAMPARI, утвореною з початкових букв таких слів: C – character – характеристика або репутація позичальника (його особисті якості); A – ability – здатність клієнта до повернення кредиту; M – margin – очікувана банком дохідність (маржа) кредитної опе-рації; P – purpose – мета (для чого береться позика); A – amount – загальна сума кредиту; R – return – умови повернення позики; I – insurance – страхування ризику неповернення кредиту.

Методика CAMPARI полягає у почерговому виділенні з кредитної заявки і фінансових документів, що додаються, найсуттєвіших чинників, які визначають діяльність клієнта в їх оцінці та уточненні після особистої зустрічі з клієнтом.

У виданому в Англії посібнику з банківських послуг зазначається, що ключовим словом, в якому сконцентровані основні вимоги щодо видачі кредитів позичальникам, є термін «PARTS», що включає: P – purpose – призначення, мету кредиту; A – amount – суму, розмір кредиту; R – repayment – оплату, повернення заборгованості (основного боргу та відсотків); T – term – термін; S – secyrity – заставу, забезпечення кредиту.

В англійських клірингових банках застосовують також систему оцінки клієнта PARSER: P – Person – інформація про особу – потенційного позичальника, його репутацію; A – Amount – обґрунтування суми запрошуваного кредиту; R – Repayment – можливості погашення кредиту; S – Security – оцінка забезпечення; E – Expediency – доцільність кредиту; R – Remuneration – винагорода банку (відсоткова ставка) за ризик надання кредиту.

Таким чином, у зарубіжній банківській діяльності при розгляді питання про кредитоспроможність клієнта комплексно аналізують такі непорівнювані категорії, як економічні інтереси банку, гарантії повернення кредиту, а також людські якості керівного складу підприємства-боржника. В усіх системах використовують спільні елементи, але, з іншого боку, є й суттєві відмінності. Системи характеристик кредитоспроможності клієнтів, які використовують зарубіжні банківські установи, містять значно більший перелік ознак, ніж визначений Національним банком України. Але ці системи дуже схожі – різні їх назви значною мірою визначені різною послідовністю розгляду цих ознак.

Подібні системи аналізу кредитоспроможності, корисні насамперед значною економією часу, потрібного кредиторам для аналізу кредитних заявок та бізнес-планів, ухвалення рішень про прийняття кредитної заявки тощо, можуть бути прийнятними і для вітчизняної практики. Та механічне перенесення зарубіжного досвіду проведення фінансового аналізу у багатьох випадках, на нашу думку, є малоефективним, тому що не береться до уваги специфіка вітчизняних підприємств, зокрема фінансова звітність та облік.

У сучасній економічній теорії пропонуються різні методи оцінювання кредитоспроможності позичальників, що зумовлює необхідність вибору найбільш раціональних з них. Нормативні показники оцінки кредитоспроможності позичальника закладено в Положеннях Національного банку України «Про кредитування» [1], «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» [2] (табл. 1).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика методик оцінки кредитоспроможності позичальників, які рекомендує Національний банк України

Положення «Про кредитування»	Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків»
1. Забезпеченість власними коштами не менш як 50% усіх його видатків. 2. Репутація позичальника. 3. Оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, що надаються. 4. Економічна кон’юнктура тощо.	1. Платоспроможність. 2. Фінансова стійкість. 3. Обсяг реалізації. 4. Обороти за рахунками. 5. Склад і динаміка дебіторсько-кредиторської забор-гованості. 6. Собівартість продукції. 7. Прибутки за збитки. 8. Рентабельність. 9. Кредитна історія.

Водночас треба зазначити, що розглянуті Положення Національного банку України не забороняють банківським установам самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, які підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. У процесі такої оцінки банківським установам України значною мірою доцільно використовувати методики, що застосовують зарубіжні банківські установи.

Нині в банках України є доволі широкий спектр методик визначення кредитоспроможності позичальника. Так, методики оцінки кредитоспроможності, розроблені акціонерно-комерційним банком (АКБ) «Промінвестбанк» та акціонерним поштово-пенсійним банком (АППБ) «Аваль», полягають у тому, що кредитоспроможність позичальника визна-чають за комплексно-бальною системою.

Отже, підводячи підсумок, можна сказати, що рівень кредитоспроможності позичальника має свідчити про його здатність отримати та повернути кошти з відсотками та вчасно. Вивчення різноманітних чинників, які можуть спричинити непогашення кредитів, або навпаки, забезпечують їх своєчасне повернення, складають зміст аналізу кредитоспроможності. Вибір методу оцінки кредитоспроможності позичальника є складним, багатогранним і громіздким процесом. Від його правильної організації залежить рівень кредитного ризику, який бере на себе кредитор.

Література:

1. Положення «Про кредитування». Затверджено постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246.

2. Положення про порядок формування та використання резерву для від-шкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Затвер-джено постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000 р. № 279 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2000. – № 9. – С. 54–73.

3. Едронова В. Н., Хасянова С. Ю. Модели анализа кредитоспособности заемщиков // Финансы и кредит. – 2002. – № 6 (96). – С. 9–15.

4. Шеремет А. Д., Сайфуллин Р. С., Негашев Е. В. Методика финансового анализа предприятия. – М.: ИНФРА–М, 1996. – 176 с.