Марія
Коваль
Львівський
національний університет імені Івана Франка
ПРОБЛЕМИ
ОПОДАТКУВАННЯ ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
На сьогоднішній день у
системі ринкових відносин вагому роль відіграє оренда як одна з форм реалізації
права власності та ефективного використання ресурсів. Для фізичних і юридичних
осіб оренда виступає джерелом отримання додаткових фінансових ресурсів, а для
держави вона являється неподатковим джерелом отримання доходів. На даному етапі
становлення в Україні нормативно-правових засад, необхідним та доцільним є
створення такого механізму оподаткування, який би дав можливість ефективно
використовувати оренду в господарській
діяльності, одночасно забезпечуючи оптимальні надходження від орендних операцій
в Державний бюджет країни.
Питання оподаткування
орендних відносин на сьогодні має особливе значення у зв’язку з впровадженням
Податкового кодексу України (далі – ПКУ)[5], ухвалення Законів «Про оренду
державного та комунального майна»[1] та «Про ринок земель»[4] тощо.
Дослідженнями в даній
сфері займалися такі вітчизняні науковці як: Ю. Романенко, Б. Занько, Т. Кирик.
Однак, попри все це питання перспективних шляхів вдосконалення орендних
відносин залишається відкритим.
Мета дослідження. Метою даної роботи є
оцінка особливостей сучасного стану і визначення напрямів вдосконалення оподаткування
орендних платежів в Україні.
Виклад основного матеріалу. Орендна плата
є джерелом неподаткових доходів Державного бюджету України, а також місцевих
бюджетів та частково джерело доходів балансоутримувачів, що забезпечується
орендарями. Вона є найбільш ефективним фінансовим важелем оренди об’єктів
державної власності. При виборі орендаря визначником буде максимальна із
запропонованих сума орендної плати. Згідно ст. 2 Закону України «Про оренду
державного та комунального майна»[1], «орендою є засноване на договорі строкове
платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення
підприємницької та іншої діяльності».
Оренда об’єктів може
здійснюватися у одній з таких форм, фінансовій або операційній.
Фінансова оренда – це довгострокова
оренда, після завершення строку якої об'єкт переходить у власність орендаря.
Операційна оренда – передбачає
використання об'єкта орендарем протягом строку, меншого за період повної його
амортизації. Після закінченням дії такої угоди майно повертається у власність
орендодавця.
Передавання майна за
договором оперативної оренди орендареві та повернення орендодавцю майна, яке
попередньо було передане в оперативну оренду, не є об'єктом оподаткування ПДВ
ст. 196 ПКУ[5]. Проте, передача об'єкта
фінансового лізингу є датою виникнення податкових зобов'язань в орендодавця і
податкового кредиту у орендаря як при звичайному продажу. Що стосується
підприємці, які є платниками єдиному
податку, то вони платять одну фіксовану суму за всі види своєї діяльності, тому
отримані ними орендні платежі окремо податком не обкладаються[6].
Вагоме значення оренда
посідає в доходах фізичних осіб, які мають частку в майні чи
сільськогосподарські земельні ділянки. При здійсненні земельної реформи дві
третіх селян отримали земельні ділянки для ведення сільськогосподарського
виробництва. У 62,4% усіх домогосподарств
є у володінні земельні ділянки, з яких 98,7% належать сільським
домогосподарствам. Проте відсутність навичок і можливостей спричинює масове
передання цих земельних наділів іншим особам, що створює для перших додаткові
джерела доходів у вигляді орендної плати[3].
В Україні станом на
2010р. було зареєстровано – 4 603 116 договорів оренди земельних ділянок, а
загальна суму виплат становила – 5 135 719 тис. грн. Проте фактично впродовж
перших десяти місяців 2010р. було виплачено – 2 747 996 тис. грн., що становить
53% від загальної суми [4]. Зазначені дані вказують на вагоме значення оренди в
економіці країни, проте низький рівень фактичних виплат зумовлює неефективність
ведення орендних відносин, що у свою чергу веде до ненадходження виплат в
Державний бюджет України.
Дохід
від надання майна в оренду або суборенду включається до загального місячного
(річного) оподатковуваного доходу. Податковим агентом платника податку –
орендодавця з приводу доходу від надання в оренду земельної ділянки
сільськогосподарського призначення, майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування
розраховується виходячи з розміру орендної плати, що вказана в договорі оренди,
але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, передбачена законодавством
з питань оренди землі. Податковий агент, який здійснює нарахування оподатковуваного
доходу на користь платника податку, утримує податок із суми такого доходу за
його рахунок, за ставкою податку, визначеною в ст. 167 ПКУ. При оподаткуванні доходів фізичних осіб, отриманих у вигляді
орендної плати, можуть застосовуватися різні ставки ПДФО – 15% або 17%. Якщо
підприємство орендує об'єкт у свого працівника, то воно одночасно сплачує два види доходів – орендну плату і
заробітну плату. У першу чергу оподатковують доходи, що входять до складу
заробітної плати; далі формують оподатковуваний дохід у міру виникнення у
платника податку кожного з видів оподатковуваного доходу [2].
Якщо орендна плата
надається у грошовій формі, то податок стягується до бюджету при виплаті доходу
єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату
доходу лише за умови одночасного пред’явлення розрахункового документа про
переказ цього податку до бюджету.
Аналізуючи стан справ в даній сфері слід відзначити і певні
недоліки. Оподаткування доходів від передання майнових чи земельних паїв в оренду
передбачає покладення на орендаря функції податкового агента, тим самим
обтяжуючи його. Наявність значних обсягів операцій на «тіньовому» земельному ринку, що пов’язані з відчуженням
земельних угідь, нині не підлягають обліку та оподаткуванню. Як наслідок
сільські бюджети, яким належать сільськогосподарські землі, що виставляються на
продаж, практично нічого не отримують від здійснення земельних трансакцій. Орендна платає податком, розмір якого з гектара угідь не
зазначаються ні в ПКУ, ні в інших нормативно-правових актах, а встановлюють в
договорі оренди землі. Саме це, на нашу думку, і є недоліком даної податкової
форми. Якщо орендодавцем є нерезидент-юридична особа, слід враховувати , чи
існує угода про запобігання подвійного оподатковування між країнами. Якщо ні,
то при переказі нерезидентові лізингових платежів необхідно додатково сплатити
15% податку на дохід.
Висновки. Для
забезпечення ефективності здійснення орендних відносин слід зосередити увагу на
зменшенні кількості тіньових операцій в даному секторі, у зв’язку з якими
бюджет недораховується значної частини коштів. Укладення договорів про
запобігання подвійному оподаткуванню в значній мірі сприятиме збільшенню
вкладень іноземних інвесторів у розвиток економіки. У зв’язку зі зростанням
кількості укладених договорів оренди, зростають обсяги виплати орендної плати,
тому слід подбати про її сплату, адже фактичний розмір виплат в Україні є надто
низьким.
Список використаних джерел
1. Закон України «Про оренду державного
та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-XI / [Електронний
ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2269-12
2. Занько Б. Облік та оподаткування
орендних операцій. Занько Б. // Вісник Державної
податкової служби України. – 2012. – №13. / [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.visnuk.com.ua/ua/pubs/id/1295
3. Кирик Т. Правове регулювання орендної діяльності в
Україні: проблеми та перспективи розвитку// Вісник Житомирського державного
технічного університету. – 2012. - №1./ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_gum/Vzhdtu_econ/2012_1_2/6.pdf
4. Офіційний сайт Державного агентства земельних ресурсів / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.dazru.gov.ua/terra/control/uk/index
5. Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17
6. Романенко Ю. Облік орендних операцій
та оподаткування орендних платежів у бюджетній сфері / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_gum/aprer/2009_5_1/56.pdf