Ковальчук Д.М., науковий керівник: Добровольський О.І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Основні інвестори венчурних фондів на Україні

Одним із можливих шляхів розвитку інвестиційних фондів України є розвиток венчурного інвестування. Згідно Закону України «Про інститути спільного інвестування» венчурним вважається недиверсифікований інститут спільного інвестування (ІСІ) закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів інституту спільного інвестування серед юридичних та фізичних осіб, і активи якого можуть включати цінні папери, емітовані пов’язаними особами компанії з управління активами такого фонду [1].

Венчурна інвестиційна діяльність істотно відрізняється від традиційної. Її специфіка полягає в тому, що у венчурній діяльності інвестор і об’єкт інвестування виступають не як «кредитор-позичальник», а як одне ціле, як співвласники підприємства, які опираються на спільну мету не тільки отримання прибутку, а також капіталізації їхнього спільного підприємства. Тому вони однаковою мірою зацікавлені в досягненні кінцевого результату, критерієм оцінювання якого є нарощування потенціалу підприємства.

Актуальність питання полягає у висвітленні того, як розвивається венчурний бізнес на Україні, і хто є його основними інвесторами.

Метою дослідження є виділення основних груп інвесторів, які підтримують венчурне інвестування в Україні.

Найпривабливiшими сферами венчурного iнвестування в Укрaїні є будiвництво, переробка сiльгосппродукцiї, харчова промисловiсть, роздрiбна торгiвля, в той час, як у країнах ЄС i в США — це iнвестицiї в iнновацiї. Венчурні фонди в Укpaїнi використовуються для оптимiзацiї управління активами фiнансово-промислових холдингiв та зниження податкового навантаження, тодi як венчурне iнвестування (або iнвестування ризикового капiталу) у світі залишається одним iз найважливiших джерел капiталу для компанiй, швидкий piст та розвиток яких постiйно потребує додаткових зовнiшнiх iнвестицiй (як правило, це пiдприємства малого та середнього бiзнесу) [7].

Враховуючи потенційну можливість здійснення через венчурний фонд інвестицій з високим ступенем ризику, українське законодавство звільнило венчурні інвестиційні фонди від більшості нормативних заборон, які існують для інвестиційної діяльності інших типів фондів та надало значні податкові пільги, а саме [2]:

) операції з цінними паперами, які є активами венчурного фонду, не обкладаються податком на додану вартість;

) кошти, залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ не включаються до складу валового доходу, а, значить, не обкладаються податком на прибуток;

) дивіденди, нараховані на користь фонду, не оподатковуються;

) дивіденди, нараховані на користь інвесторів-нерезидентів, оподатковуються за пільговою ставкою 15%;

) дивіденди, нараховані на користь інвесторів-фізичних осіб, оподатковуються за пільговою ставкою 5%.

Таким чином, акумулюючи прибуток у рамках венчурного фонду, інвестор має змогу реінвестувати його в інші проекти без сплати податків.

Надзвичайно активно вітчизняні венчурні фонди використовуються у фінансуванні різноманітних будівельних проектів. Суть такого фінансування полягає в наступному: забудовник створює та формує венчурний фонд, шляхом продажу інвестиційних сертифікатів певному колу інвесторів. Потім венчурний фонд направляє отримані від продажу сертифікатів гроші забудовнику. Після завершення будівельних робіт він передає будівництво інвесторам у якості доходу. Ті ж, у свою чергу, продають нерухомість та отримують гроші, а сам фонд продовжує функціонувати не сплачуючи податки, адже усі податки він має виплатити лише у випадку закриття [7].

Крім цього, венчурні фонди дають можливість інвестувати кошти за кордон, реалізовувати вексельні схеми, отримувати кредити під заставу активів.

При цьому, на відміну від інших структур, у фондів є перевага: якщо вони в цьому році заробили прибуток, то це не означає, що податок на нього вони повинні сплатити в тому ж році – це можна зробити при ліквідації фонду.

Традиційні джерела формування інвестиційних фондів у більшості країн світу – це кошти приватних інвесторів, інвестиційні інститути, пенсійні фонди, страхові компанії, різні урядові агентства і міжнародні організації. Помітну роль у венчурному бізнесі, наприклад США, відіграють фізичні особи. У країнах Західної Європи список учасників венчурних фондів дещо ширший. Його доповнюють державні установи, комерційні і клірингові банки, університети й інші джерела [3].

Що стосується України, то за даними УАІБ, першість за обсягом вкладень у венчурні ІСІ за останні три роки утримують за собою юридичні особи-резиденти (84,29% у 2009 році; 83,5% у 2010 році; 82,5% у 2011 році) (рис.1).

Рис.1. Інвестори венчурних фондів станом на 2009-2011 роки [6]

За структурною часткою вкладень друге місце займають зарубіжні інвестори. У 2011 році їх інвестиційна діяльність дещо знизилась, порівняно з попередніми роками: до 15,2% з 15,4% у 2010р.

Натомість фізичні особи зайняли більш вагому роль в процесі інвестування у венчурні фонди і їхня частка в загальному обсязі вкладень помітно зросла. А саме: вкладення фізичних осіб-резидентів зросли на 0,78% в 2010 році порівняно з 2009 роком, а в 2011 році – збільшились до 2,3 %, тобто в 7 разів, порівняно з 2009 роком. Такі позитивні зміни, скоріше за все, викликані прийнятими змінами до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди»), які вступили в дію з 13 лютого 2009 року.

Варто також зазначити, що і фізичні особи-нерезиденти у 2011 році зайняли більш вагому частку у загальній структурі інвесторів: зростання спостерігається на рівні 0,04%. Така тенденція має позитивне значення, адже, якщо проводити порівняння із зарубіжними країнами, то інвестування в інститути спільного інвестування зводиться до альтернативи депозитних операцій. Наприклад, у Франції ІСІ називаються інвестиційними компаніями зі змінним капіталом (SICAV). За останні 20 років активи таких організацій зросли з невеликої суми до 500 млрд. доларів. Майже 25 % французьких родин володіють їх акціями [5].

Але, не дивлячись на ряд позитивних зрушень в даній сфері інвестування, існує ряд проблем, які блокують можливості і бажання інвесторів співпрацювати з венчурними фондами. Наприклад, низька активність венчурного інвестування в Україні пов'язана з небажанням ризикувати у досить нестабільному зовнішньому середовищі, відсутністю розвиненої інфраструктури. Банки не прагнуть інвестувати в довгострокові ризиковані проекти до того ж без гарантій. Пенсійні фонди за законодавством України можуть інвестувати тільки в державні цінні папери, банківські депозити, нерухомість й акції компаній. Страховий бізнес в Україні хоч і охоплює багато компаній, але він менш розвинений ніж у США і Західній Європі. Що стосується фондового ринку, то він суттєво відстає від потреб часу. А фізичні особи частіше обирають варіант не ризикувати сумами більш, ніж 1,7 млн грн.

Отже, основними інвесторами венчурних фондів на сучасному етапі є юридичні особи-резиденти України. Венчурні фонди порівняно з іншими видами інститутів спільного інвестування є найбільш ризикованими для інвесторів, що пояснюється відсутністю жорстких законодавчих вимог щодо складу і структури активів цих фондів та операцій з ними, які характерні для інших ІСІ. До венчурного фонду висуваються найменші регулятивні вимоги з боку законодавства, саме це робить його гнучким інструментом для здійснення інвестиційних програм.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» № 639-VI від 18 грудня 2008 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:www.rada.gov.ua

2. Податковий кодекс України // Державна податкова служба України – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sts.gov.ua/nk/spisok3.

3. Альмераї А. Проблеми венчурного інвестування в Україні // Вісник КНЕУ. – 2009. - №3. – С.12-13.

4. Андренюк Н.В.Інститути венчурного інвестування в Україні: стан та перспективи розвитку // Теоретичні і прикладні питання економіки. – Випуск 23. – 2011 р. - С.77-85.

5. Рибак С.О. Інституційні інвестори фінансової системи: сучасний стан та перспективи розвитку/ С. О. Рибак, О. П. Коваль // Фінанси України. - 2010. - № 10. -С. 60-64.

6. Аналітичний огляд ринку спільного інвестування в Україні (2010-2011). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.uaib.com.ua/html.

7. Стариченко О. Особливості та можливості венчурних інвестиційних фондів в Україні. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ufin.com.ua/analit_mat/rzp/195.html.