К.е.н., доцент Яковишина Н.А., Латушко І.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Ведення бюджетного обліку та його проблеми на місцевому рівні

Від стану формування та виконання відповідних місцевих бюджетів залежить рівень соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних утворень. Одним із напрямів підвищення ефективності управління бюджетним процесом на місцевому рівні є удосконалення діючої системи казначейського виконання бюджетів. Зокрема, удосконалення процесу бухгалтерського обліку, фінансової звітності та звітності з виконання бюджетів, управління фінансовими ресурсами.

Можна визначити низку проблемних питань казначейського обслуговування місцевих бюджетів: недосконалість існуючої матеріально-технічної бази та єдиної автоматизованої інформаційної системи, недотримання принципу єдності каси. Також актуальними залишаються питання удосконалення механізму системи виконання бюджетів та оперативного управління місцевими фінансами.

Головним призначенням територіальних органів державного казначейства, які обслуговують місцеві бюджети, є сприяння ефективному управлінню регіональними фінансовими ресурсами шляхом застосування оптимальних механізмів формування та використання бюджетних коштів.

Переведення місцевих бюджетів на казначейське обслуговування дало змогу зробити прозорими міжбюджетні відносини, зміцнити фінансову дисципліну та забезпечити дотримання органами місцевого самоврядування умов, необхідних для здійснення аналізу та управління бюджетними ресурсами [4].

Проте, не зважаючи на успіхи у казначейській сфері, існує ряд проблемних питань, що ускладнюють роботу органів казначейства в напрямі обслуговування місцевих бюджетів. Тривалість процесу казначейського обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів призводить до виникнення кредиторської заборгованості бюджетних установ [2].

Факторами сприяння своєчасним розрахункам має стати тісна взаємодія казначейства, фінансових управлінь та місцевих органів влади в напрямі мобільності підготовки документів для проведення сесій, переважно в першій половині місяця, та подальшого їх виконання.

Переважно трансфертне фінансування, значна кількість учасників процесу та нагромадження документообігу призводить до розбіжностей даних звітності між центральним та територіальними органами казначейства, а також розпорядниками бюджетних коштів. Як наслідок, дисбаланс у зведеному звіті планових показників за доходами та видатками в частині трансфертів між рівнями місцевих бюджетів, через невнесення рішенням відповідної ради змін до бюджету перешкоджає здійсненню ефективного аналізу та прогнозування стану виконання бюджетів [3].

Існуючі проблеми системи виконання бюджетів правового, організаційного та методологічного характеру створюють складнощі у бюджетному процесі на місцевому рівні. Відсутність ефективного механізму в управлінні бюджетними коштами призводить до збільшення запозичень у вигляді короткотермінових позичок для покриття тимчасових касових розривів [4].

Наступною проблемою є те, що касові та фактичні видатки не можуть бути відповідними у поточному році. Згідно статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” всі господарські операції повинні бути відображені в тому звітному періоді, коли вони були проведені [1]. На практиці ж здійснення касових та фактичних видатків не збігається в часі, оскільки перші за змістом видатки фіксуються в обліку в момент отримання готівки або перерахування коштів з рахунка установи, та й відшкодування їх відображається в момент зарахування на рахунок сум, внесених за об’явою про внесення готівки або перерахованих дебіторами згідно з платіжними дорученнями. Щодо фактичних видатків, то вони відображаються в момент їх здійснення, але, на відміну від касових видатків, згідно з актами списання, накладними, актами виконаних робіт, приймання-передачі, рахунки-фактури тощо.

Зростання вимог до бухгалтерського обліку суб’єктів бюджетної сфери в умовах поширення у цю сферу ринкових відносин потребує перегляду його теоретичних основ, шляхів та форм урегулювання.

Вітчизняні органи казначейства, які ведуть облік бюджетів, та установи, які отримують кошти з бюджетів, не мають відповідних повноважень у здійсненні власної облікової політики. Надання вітчизняним установам бюджетної сфери права на формування змісту облікової політики розширило б можливості розкриття у фінансовій звітності додаткової інформації.

Таким чином, фінансова звітність у веденні бухгалтерського обліку є досить важливим чинником, без якого неможливо проаналізувати діяльність бюджетної установи. Однак на даний час існує багато неточностей та суперечок, для ліквідації яких потрібно розробляти відповідні нормативно-правові документи стосовно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в бюджетних установах.

Література:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV

2. Гапонова Т. Зменшення кредиторської заборгованості місцевих бюджетів / Т. Гапонова // Казна України. – 2009. – № 3 (3). – С. 23.

3. Ковальчук Г. Чи є можливість урегулювати одну з проблем звітності про виконання бюджетів // Казна України. – 2009. – №3. – С. 28.

4. Ярошевич Н.Б. Вплив глобальної економічної кризи на виконання місцевих бюджетів в Україні / Н.Б. Ярошевич, Н.З. Круглій // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. - № 20.10. – С. 273-277