Государственное управление /2.Современные технологии управления.

Пінчук А.П.,

Верховна Рада України, народний депутат України,

аспірант Національної академії державного управління при Президентові України

Особливості функціонування системи державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні.

Держава здійснює управління ринками фінансових послуг через органи, що мають спеціальні повноваження вказаній сфері – державні регулятори ринків фінансових послуг. Разом із економічними механізмами регулювання (так званими ринковими регуляторами) та саморегулівними організаціями учасників ринків фінансових послуг, державні регулятори утворюють єдину систему регулювання ринків фінансових послуг.

Розглядаючи власне систему функціонування державних регуляторів, слід відзначити, що традиційно у науці державного управління розрізняють наступні моделі регулювання ринків фінансових послуг ( за кількістю органів регулювання на ринку):

1) MFA - модель (multiple financial agencies) – інституціональна модель регулювання ринків фінансових послуг, яка передбачає декілька державних органів регулювання, які відповідають за окремий сегмент фінансових ринків чи навіть за певний конкретний ринок (фондовий ринок, страхових ринок, банківський сектор);

2) SFA - модель (single financial agency) – інституціональна модель, відповідно до якої діють інтегровані фінансові регулятори, в яких орган державного регулювання відповідає за два чи більше сегмента ринку фінансових послуг

3) макрорегуляторна модель - інституціональна модель, де діє єдиний орган регулювання з наданням йому всього спектру повноважень[1, с.345].

Відповідно до цієї класифікації ринок фінансових послуг України необхідно віднести до моделі SFA, враховуючи те, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг здійснює регулювання в різних секторах фінансових послуг.

Крім того, існує класифікація систем державного регулювання ринків фінансових послуг відповідно до співвідношення повноважень між різними державними регуляторами. Згідно із цією класифікацію вирізняють наступні моделі державного регулювання:

1) секторна модель – передбачає чіткий розподіл завдань і повноважень державних регуляторів відповідно до секторів ринку фінансових послуг, зокрема, страхового, кредитного, фондового тощо;

2) модель єдиного нагляду – базується на концентрації всіх функцій і повноважень в єдиному органі державного регулювання

3) модель перехресного регулювання – заснована на розподілі повноважень органів регулювання відповідно до завдань і функцій регулювання, і, таким чином, передбачає розмежування на пруденційний нагляд за діяльністю фінансових посередників і на регулювання надання послуг у фінансовій сфері з метою забезпечення прозорості такої діяльності. [2, с.239]

За цією класифікацією українську систему державного регулювання необхідно відносити до певної варіації секторної моделі, оскільки розподіл повноважень між державними регуляторам провадиться, перш за все за ринками видами фінансових послуг щодо яких здійснюється регулювання (Національний банк України – банківські послуги, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку фінансові послуги на фондовому ринку та щодо цінних паперів, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг – інші небанківські послуги).

Разом з тим, вважати таку модель у чистому вигляді секторною також не можна, оскільки поряд із головними державними регуляторами існують органи державної влади (Антимонопольний комітет України, Міністерство фінансів України), які можуть хоча і не мають у якості своїх основних завдань управління сферою фінансових послуг, проте можуть здійснювати певні регулятивні повноваження щодо ринків фінансових послуг, причому характер цих повноважень у такому випадку обумовлюється не сектором фінансових послуг, а функціональною спрямованістю органу. Так, наприклад, Антимонопольний комітет України має регулятивні повноваження пов’язані із захистом вільної економічної конкуренції та запобіганню недобросовісної конкуренції на усіх ринках фінансових послуг – як банківських, так і небанківських.

Також, аналізуючи механізми державного регулювання ринків фінансових послуг, необхідно зазначити, що державне регулювання ринків фінансових послуг в Україні може розглядатися у широкому та вузькому розумінні. Вузьке тлумачення розглядає лише власне державні регулятори - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк України, деякі органи виконавчої влади (Антимонопольний комітет України, Міністерство фінансів України тощо).

Широке тлумачення державного регулювання ринків фінансових послуг на додаток до органів згаданих вище включає до цієї системи Верховну Раду України, Президента України та Кабінет Міністрів України.

На нашу думку вказані вищі органи державної влади, за своєю сутністю хоча і не є регуляторами, проте формують чи реалізують основні засади державної політики у регулювання ринків фінансових послуг, а отже справляють значний вплив на характер державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні.

Література:

1. Demirguc-Kunt A., Levine R., Bank-based and market-based financial systems: cross-country comparisons // Washington D.C.: World Bank, mimeo. – 1999

2. Унинець-Ходаківська, В. П. Роль державного регулювання на ринку фінансових послуг / В. П. Унинець-Ходаківська // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 6. – С. 238-248