Історія /3. Історія науки і техніки

Пєлєвін Е.Ю.

Випускник Архітектурно-художнього інституту Одеської державної академії будівництва та архітектури

В.І. Тимофієнко – автор біографічного покажчика

«Зодчі України кінця XVIII - початку XX століть»

Серед теоретиків вітчизняних містобудування та архітектури Тимофієнко Володимир Іванович (1941-2007 рр.) займає особливе місце. Академік, доктор мистецтвознавства, заслужений діяч науки і техніки України, віце-президент Української академії архітектури, Тимофієнко В.І. є автором низки програмних наукових праць, які, з набуттям Україною незалежності, було покладено у фундамент окремого напрямку досліджень по вивченню та систематизації української містобудівної та архітектурної спадщини. На сторінках таких його робіт, як «Міста Північного Причорномор’я у другій половині XVIII століття» (1984), «Формування містобудівельної культури Півдня України» (1986), «Енциклопедія архітектурної спадщини України» (1995), «Архітектура та монументальне мистецтво: терміни та поняття» (2002), «Історія Української архітектури» (2003) тощо відкривається широка панорама розвитку вітчизняної інженерно-будівельної думки та архітектурної творчості у їх історичному та сучасному вимірах.

Зокрема, дослідження В.І. Тимофієнка стали вагомим внеском у справу ліквідації істотних інформаційних прогалин у сфері історії вітчизняного професійного та народного архітектурного мистецтва. Якщо до 1991 р., із зрозумілих причин ідеологічного характеру, в Україні з’явилися лише декілька невеликих за обсягом праць з даної проблематики, то з виходом у світ у 1999 р. видання «Зодчі України кінця XVIII - початку XX століть: Біографічний покажчик» (далі – «Біографічний покажчик») [1] можна говорити про початок широкомасштабної роботи по збору, аналізу та систематизації артефактів, архівного та фактологічного матеріалу, накопичених протягом століть.

«Біографічний покажчик» носить енциклопедичний характер. Видання включає близько 2000 статей, які містять матеріал про життя та діяльність архітекторів, інженерів-будівельників, майстрів садово-паркового мистецтва, скульпторів та народних будівничих, які безпосередньо працювали в Україні або приймали участь у проектуванні й будівництві ансамблів і споруд, створенні парків, встановленні монументів наприкінці XVIII - початку XX ст. Як зазначає автор у вступному слові, матеріали для роботи були запозичені із джерел, виявлених у різні часи в державних архівах, краєзнавчих і історичних музеях України, а також у фондах наукових установ і в рукописних відділах низки бібліотек. Дуже багато цікавих відомостей було отримано в центральних архівах і музеях Росії: в Петербурзі і Москві. Досить вагомий масив інформації, зрозуміло, був взятий із літературних джерел [1].

Ґрунтовність джерельної бази дослідження підтверджує й номенклатура видань та публікацій, що супроводжують довідковий матеріал «Біографічного покажчика» (усього -1438 найменувань). Так, автор свідомо відмовився від включення до кола бібліографічних даних численних газетних публікацій та популярних історико-краєзнавчих нарисів про міста та містечка, що свідчить про високій теоретико-методологічний рівень дослідження.

Знайомство зі змістом «Біографічного довідника» доводить, що на науковій карті архітектури та містобудівництва України залишилося чимало білих плям. Адже, у деяких митців невідомим виявилися майже ініціали (див., приміром: «Андрєєв - архітектор. Працював у першій половині XIX ст. на Півдні України. 1832 р. розробив генеральний план Бобринця, що став повітовим містом Херсонської губернії».). У інших архітекторів не вдалося розкрити ініціали (див., приміром: «Андрєєв В. - архітектор. Працював у Харкові на початку XX ст., використовував форми модерну. Серед його праць: Друкарня на вул. Донець-Захаржевського № 6 /8 (1908 p., співавтор М. Диканський)»). У багатьох будівельників не вдалося встановити роки життя (див., приміром: «Андрієвський Дмитро Георгійович - архітектор. Освіту одержав у Петербурзькому Інституті цивільних інженерів і отримав відповідне звання. Під час навчання входив у студентський гурток «Громада», де вивчалась українська архітектурна спадщина. Проектував для України на початку XX ст.) [1].

Крім того, при складанні «Біографічного довідника» треба було й врахувати той факт, що в Україні існувало чимало губернських і міських архітекторів з вельми скромним творчим доробком. Але водночас, за спостереженням В.І. Тимофієнка, у списках пам'ятників архітектури тих областей, де вони працювали налічуються десятки, а то й сотні споруд, автори котрих невідомі. Зрозуміло, що немало з анонімних споруд і виконано тими зодчих, що роками працювали в губернії чи місті.

Таким чином, автор констатує, що для того, щоб скласти повну картину історії вітчизняної інженерно-будівельної та архітектурної практики треба розгорнути величезну пошукову роботу. Її результати можуть бути використаними не тільки для викладення фактів у хронологічному порядку, але й стати основою узагальнення та систематизації всієї архітектурно-будівельної спадщини України та її систематизації за історикоархітектурними, мистецтвознавчими, культурософськими та іншими критеріями. Фундаментальним кроком на даному шляху можна вважати «Історію української архітектури», видану В.І. Тимофієнком у 2003 р. [5].

ЛІТЕРАТУРА

1. Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII - початку XX століть: Біографічний довідник / В.І. Тимофієнко. - К.: НДІТІАМ, 1999. - 477 с.