Карпінець Ю.О.,

Сумська філія

Харківського національного університету внутрішніх справ

Підготовка фахівця-практика у зарубіжних країнах

Сучасні умови пред'являють до фахівця-практика високі вимоги як у сфері формування конкретних професійно значущих знань, умінь і навиків (військова, тактична, фізична, спеціальна підготовка, високий рівень психологічної стійкості тощо), так і в галузі соціально-психологічних, особистісних якостей, середі яких: системне бачення проблем професійної сфери, здібність до інтеграції з фахівцями суміжних та інших спеціальностей, управлінські навики, здібність до прийняття рішень, творчий підхід тощо. Необхідно чітко і продумано визначити основні напрями розвитку освітньої діяльності від нормативної бази до конкретних організаційних питань, особливу увагу приділивши якісному аспекту педагогічного процесу.

Метою статті є порівняння різних підходів підготовки фахівця-практика у зарубіжних країнах

У структурі системи підготовки фахівців у різних країнах, реформування здійснюється за трьома основними напрямами: визначення фінансової політики професійно-технічної освіти, регулювання нормативно - правової бази та розподіл обов’язків щодо управління сферою початкової професійно-технічної освіти (ППТО) і подовженою професійною освітою (ППО). Нами здійснено порівняльний аналіз наданих матеріалів за вказаними напрямами, результати якого дозволяють стверджувати, що модернізація управління професійною освітою в зарубіжних країнах здійснюється за принципом децентралізації на підставі розробленої і прийнятої на державному рівні нормативно-правової бази. В усіх країнах здійснено чіткий розподіл повноважень на усіх рівнях управління (державному, регіональному, місцевому). Наприклад, Міністерство освіти Данії несе загальну відповідальність за забезпечення початкової професійно-технічної освіти. У Франції Міністерство освіти відповідає за початкову професійно-технічну освіту, а Міністерство праці наділено повноваженнями щодо управління подовженою професійно-технічною освітою.[2] В Об’єднаному Королівстві немає центрального органу управління системою професійної освіти. Так, у Великій Британії, з’ясувавши, що однією з причин відставання в темпах економічного розвитку від інших країн-супернець, є якість підготовки фахівців та/або обсяги забезпечення професійно-технічної освіти, лейбористський уряд з 1997 року вжив ряд заходів. Законодавчі реформи професійно-технічної підготовки в Данії спрямовані на запровадження низки нових засобів управління, які передбачають: рамкове законодавство; принцип децентралізації; ринкові механізми та підвищення конкуренції між ПТНЗ; передачу повноважень окремим коледжам; вільний вибір навчання в узгодженій, відкритій системі освіти. професійно-технічна підготовка стала більш гнучкою і простою, побудована на індивідуальному підході; кількість вступних напрямів зменшена з 83 до 7; здійснення фінансування за принципом „таксометру” (такими одиницями є витрати на викладання, загальні витрати, витрати на будівництво); передбачається вільний вступ та незначна плата за навчання [3] .

Законодавча база Франції має свої характерні особливості. Так, Конституція цієї країни не визнає права на професійно-технічну освіту, однак нормативно-правова база, яка регулює професійно-технічну підготовку, дуже розвинена. Обов’язком держави є забезпечення постійного професійно-технічного навчання населення. Обов’язком роботодавців визначено забезпечення умов робітникам для адаптації на своїх посадах, здатності обіймати власні посади, зокрема, при зміні роботи, технологій та структур. Згідно із законодавством робітникам можна пропонувати навчання за рахунок роботодавця в рамках плану навчання на підприємстві. Також визначено право на індивідуальне навчання. Кожному робітнику надається право на використання 20 годин для навчання, якими він може скористатися упродовж 6 років (це дозволяє усім працівникам отримати професійно-технічну підготовку). Відповідальність за навчання працівників державного сектору несе держава. На державному рівні затверджується скоординована програма професійно-технічної підготовки та професійного розвитку, яка за змістом і ресурсами подібна до політики підприємств приватного сектору, але з урахуванням специфіки державної.[1]

Даний досвід реформування професійної системи в зарубіжних країнах вважаємо актуальним у часі. Сподіваємось, що він стане в нагоді всім причетним до розпочатої в Україні децентралізації управління системою професійно-технічної освіти.

Література:

1. Петренко Л.М. Модернізація управління професійною освітою у зарубіжних країнах: порівняльний аналіз / Л.М. Петренко // Вісник. – Черкаси, 2009. – Вип. 146: Педагогічні науки. – С. 30–35.

2.Сич В.О. Основи педагогічного підготовки юридичних кадрів / В.О. Сич // Педагогіка.- 2010.- С. 15-18.

3. Ткачук О.В. Пошук інноваційних форм і методів підготовки юристів: проблеми сьогодення / О.В. Ткачук // Соціогуманітарні проблеми людини. – 2009. - №9. – С. 125-128.