Ткачов А.С.

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

ДО ПИТАННЯ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ СУТІ ТА РОЛІ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Як свідчить аналіз наукової літератури, проблема залучення молоді до самоосвітньої діяльності знаходиться в центрі уваги фахівців у різних наукових галузях. Зокрема, у працях з філософії стверджується, що самоосвітня діяльність людини спирається на такі основні принципи теорії пізнання: від живого споглядання до абстрактного, узагальненого мислення; від абстракцій, теоретичних узагальнень до практики, до використання методів наукового пізнання. Причому характерною ознакою самоосвітньої діяльності вважається те, вона залежить тільки від самого суб’єкта і позбавлена зовнішнього тиску. Отже, з філософської точки зору під самоосвітньою діяльністю розуміється процес пізнання, результатом якого є нові знання.

У процесі проведення дослідження також установлено, що самоосвітня діяльність є об’єктом наукових досліджень багатьох фахівців у галузі соціології. Причому в соціологічній літературі самоосвітня діяльність традиційно розглядається як соціальний феномен, котрий забезпечує суттєвий вплив на всі аспекти життєдіяльності сучасної людини. Зокрема, уточнюючи цю думку, В. Нечаєв визначає самоосвітню діяльність як специфічний вид занять людини поза стаціонарних форм навчання без постійного, систематичного керівництва педагога та відсутності розробленого ким-то ззовні плану навчання [3, с. 96].

Висвітлюючи свої погляди стосовно суті вищевказаної діяльності, І. Шахова визначає її як своєрідний пізнавальний акт, який супроводжується різними видами комунікації та психологічними реакціями. На думку дослідниці, потреба в самоосвіті та її результати відносяться до сфери ціннісної самосвідомості людини. Причому загальна спрямованість самоосвітньої діяльності, з одного боку, визначається індивідуальними потребами індивіда, а з іншого боку – залежить від тієї соціальної спільноти, до якої він належить [4, c. 28].

Науковці також зазначають, що самоосвітня діяльність як специфічний феномен виконує такі основні функції: 1) екстенсивну (накопичення, набуття нових знань); 2) орієнтовну (визначення себе в культурі та свого міста в суспільстві); 3) компенсаторську (подолання недоліків набутої освіти); 4) саморозвитку (вдосконалення свідомості, пам’яті, мислення, творчих якостей, суб’єктивної картини світу); 5) методологічну (подолання професійної вузькості, розширення кругозору, формування методологічної культури); 6) комунікативну (визначення зв’язків між науками, професіями тощо); 7) співтворчу (сприяння творчій роботі); 8) омолоджування (подолання інерції мислення, попереджання застою в суспільній позиції, покращення фізичного здоров’я); 9) психотерапевтичну (збереження повноти буття, відчуття причетності до подій навколишнього світу) [1].

У наукових працях із психології відзначається, що самоосвітня діяльність людини зумовлена її пізнавальними та соціальними потребами, які задовольняються шляхом самостійного отримання знань. Так, О. Матюшкін зазначає, що самоосвітня діяльність являє собою продуктивний процес розвитку особистості, основу якої складають пізнавальні потреби. Причому вони викликають в людині прагнення до здійснення постійної цілеспрямованої самоосвіти, яка не закінчується при досягненні певного поточного результату, а продовжується кожний раз на новому витку активності [2]. Аналіз визначень, запропонованих психологами, дозволив сприймати самоосвітню діяльність як продуктивну активність особистості, зумовлену проявом особистісних потреб.

Особливе місце в контексті дослідження приділялось вивченню праць з педагогіки, присвячених окресленій проблемі. Як установлено, в них пропонуються різні трактування поняття «самоосвітня діяльність». Так, наприклад, це поняття визначається як:

· напрям самовиховання (В. Андрєєв, Б. Райський та ін.);

· цілеспрямована пізнавальна діяльність (А. Громцева, Ю. Кулюткін, П. Підкасистий та ін.);

· засіб засвоєння соціального досвіду (Ю. Підповетна та ін.);

· активні, послідовні й у цілому незворотні якісні зміни статусу людини на основі її рефлексивної діяльності (І. Якиманська).

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок про наявність певної схожості та водночас деяких відмінностей у визначенні фахівцями в різних наукових галузях суті поняття «самоосвітня діяльність». У контексті дослідження ми приєднуємося до позиції Г. Коджаспірової, відповідно до якої під самоосвітньою діяльністю розуміється спеціально організована самодіяльна, систематична пізнавальна діяльність людини, спрямована на досягнення нею певних особистісно й суспільно значущих освітніх цілей: задоволення пізнавальних інтересів, загальнокультурних і професійних запитів, підвищення професійної кваліфікації тощо.

Оволодіння кожною особистістю знаннями й уміннями, необхідними для успішного здійснення самоосвітньої діяльності, є актуальною потребою сьогодення. Адже самоосвітня діяльність дозволяє людині реалізовувати постійне особистісне самовдосконалення, вільно обирати та при необхідності змінювати професію, постійне підвищувати свій рівень фахової компетентності.

Список використаних джерел

1. Збровский Г. Е. Самообразование как социологическая проблема / Г. Е. Збровский, А. Е. Шуклина // Социологические исследования. – 1997. – № 10. – С. 78-87.

2. Матюшкин A. M. Психологические основы готовности личности к самообразованию / A. M. Матюшкин // Проблемы непрерывного образования в современных условиях социального прогресса и НТР (материалы 1-й Всесоюзной конференции). – М., 1981. – С. 39.

3. Нечаев В. Л. Социология образования / В. Л Нечаев. – М. : Изд-во МГУ, 1992.

4. Шахова И. Н. Социальная природа самообразования: социологический анализ / И. Н. Шахова // Образование и наука. – 2001. – № 2 (8). – С. 24-34.