Зайцева А. В.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА У ТВОРЧОСТІ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ

Проблема міри впливу усної народної творчості на літературу завжди була актуальною в літературознавчих дослідженнях. Фольклорні сюжети, мотиви й образи знаходили своє продовження у творчості митців багатьох поколінь. Однак до цього часу залишається чимало білих плям у цьому питанні, так, наприклад, залишається недостатньо вивченим вплив фольклору на формування літературних жанрів. У цьому плані досить цікавим ґрунтом для досліджень є жанр літературної казки, у якому спостерігається своєрідний сплав фольклорних традицій з власне авторськими.

Літературознавець Ю. Ярмиш зазначає, що “літературна казка – такий жанр літературного твору, в якому при чарівно-фантастичному чи алегоричному розвитку подій і, як правило, оригінальних сюжетах та образах в прозі, віршах або драматургії вирішуються морально-етичні або естетичні проблеми” [9, С. 177]. Дослідниця літературної казки Л. Брауде вважає, що “оскільки літературна казка – завжди казка свого часу, визначення її не може бути універсальним, адже зміст та напрям такої казки постійно варіюються навіть у рамках творчості одного й того ж письменника” [2, с. 6–7]. Під терміном “літературна казка” вона розуміє “авторський, художній, прозаїчний або віршований твір, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, що змальовує неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв і, в окремих випадках, орієнтований на дітей; твір, в якому неймовірне чудо відіграє роль сюжетотворчого фактора, служить відправною точкою характеристики персонажів” [1, С. 234]. Жанрові різновиди літературної казки виокремилися у процесі її розвитку й пов’язані з літературною обробкою казкових сюжетів, написанням твору за фольклорними мотивами, а також власним витворенням авторської казки без запозичення фольклорних сюжетів. “Тематично фольклорна, як і пізніша літературна казка, поділяється на три великі групи: 1) казки про тварин; 2) фантастично-чародійні казки; 3) соціально-побутові казки” [7, С. 283]. Жанр літературної казки активно експлуатувався українськими митцями, зокрема, І. Франком (збірка “Коли ще звірі говорили”), Панасом Мирним (“Казка про Правду та Кривду”), І. Нечуєм-Левицьким (“Два брати”) та ін. Не залишилась осторонь і Олена Пчілка, зробивши помітний внесок у його розвиток. Відсутність цілісного дослідження творчості Олени Пчілки з позицій аналізу в ній жанру літературної казки визначає актуальність обраної теми.

Серед робіт, присвячених дослідженню казки, базовими є розвідки В. Проппа “Морфология волшебной сказки” та “Исторические корни волшебной сказки” [5], а також праця Л. Дунаєвської та О. Таланук, у якій досліджено типологію російських та українських народних казок [3]. Проте дотепер немає роботи, у якій би повною мірою було висвітлено питання місця літературної казки у творчості Олени Пчілки, що й визначає наукову новизну нашої розвідки.

Метою публікації є дослідження особливостей жанру літературної казки у творчості Олени Пчілки. Досягнення мети передбачає виконання таких завдань: у контексті новітніх наукових підходів проаналізувати казки Олени Пчілки, а також визначити їх характерні риси й особливості.

Звернення Олени Пчілки до жанру літературної казки пояснюється бажанням письменниці через дидактичну, розвиваючу, пізнавальну функції казки передати дітям закодований досвід попередніх поколінь, адже казка протягом віків убирала в себе позитивний досвід пізнання людини і світу. Мисткиня як любляча мати, тонкий психолог дитячої душі силою свого художнього слова й педагогічного таланту прагнула виховувати на засадах народної педагогіки за допомогою казок не тільки своїх шістьох дітей, серед яких такі величні постаті української культури як Михайло Обачний та Леся Українка, а й усіх інших дітей.

У творчому доробку Олени Пчілки репрезентовано всі жанрові різновиди літературної казки. Її перу належить значна кількість творів, що виникли внаслідок обробки казкових сюжетів: “Мар’їне багатіння”, “Сосонка” тощо, де “зустрічаємо елементи народної прози, зокрема сюжети, мотиви, образи та стилетворчі засоби українських народних казок та байок, які мають переважно авторське наповнення, відображають світогляд і моральні поняття самої письменниці” [4, С. 183]. Є й фольклорні казки, які дещо модифіковані й перероблені, їх зміст адаптовано до сприйняття маленькими читачами (“Казочка про коржика”, “Ворона й рак”, “Морозова кара”, “Горобець та билина”, “Солом’яний бичок”, “Пан Коцький”, “Лисичка-сестричка й вовк”, “Лисичка в суддях”, “Про пастуха”, “Зайчик” тощо), а також власне авторські, без фольклорних запозичень (“Хлопчик та ведмідь”,“Мишача рада” тощо). Можна відзначити, що це твори переважно про тварин.

Захоплення письменниці переробкою народних казок про тварин зумовлене прагненням авторки силою художнього слова формувати позитивні людські якості у підростаючого покоління. У її казках фігурує чимало тварин (кіт, заєць, лисиця, вовк, ведмідь, півень тощо), що уособлюють ті риси характеру, які авторка засуджує або, навпаки, намагається прищепити дітям. Наприклад, лисичка, яка в українському фольклорі має подвійне кодування, як позитивне, так і негативне. Так і в казках Олени Пчілки (“Лисичка-сестричка й вовк”, “Лисичка в суддях”, “Казочка про коржика” тощо) лисичка змальована підступною та жорстокою, а у “Казці про котика та півника” вона гарна господиня та любляча мати.

Фінал казок Олени Пчілки часто відмінний від народних, часом досить неочікуваний. Так, у “Казочці про коржика”, базовою для якої була відома українська народна казка “Колобок”. Головний герой втік від баби й діда, від зайчика й вовка, й, на відміну від народної казки, лисичка не змогла його з’їсти, лише зламала об нього зуби, адже під довгої мандрівки лісом він висох і став твердим. У фіналі “Казки про котика й півника” репрезентовано не тільки щасливе звільнення півника котиком, а й мотиви помсти: “От взяли вони вдвох, де що було в лисички, поїли, горшки, миски побили, а самі втекли додому” [6, С. 159]. Таким чином, нові версії закінчення авторських казок Олени Пчілки мали особливий вплив на читачів, адже завдяки письменниці вони ставали добрішими, більш адаптованими для дитячого сприйняття.

Серед казок, що виникли внаслідок обробки казкових сюжетів прикметним є твір “Мар’їне багатіння”, в основу якого покладено народну казку “Баба й гладущик молока”. У ній іде мова про бабу, яка, ще не продавши молоко, уявляла картину майбутнього благополуччя. Але, замріявшись, вона перекинула глечик і всі її мрії залишились нездійсненими. Саме цей сюжет народної казки використала Олена Пчілка у своєму авторському творі. Засуджуючи гордощі та зазнайство, Ольга Петрівна звернулася до зображення реалістичних картин соціального життя народу – образ сусідки Ганни введений у канву твору для реалізації цієї мети. Так, коли Мар’я мріє стати багатшою за Ганну, хоче похизуватися перед нею та принизити її, прикрий випадок з перевернутим глечиком молока ставить усе на свої місця: Ганна виявилася добропорядною жінкою і допомогла Мар’ї підвестися, дала її синові бублика та ще й пообіцяла поділитися хлібом, адже Мар’я залишилася без виторгу, перекинувши глечик. А Мар’ї після цього дошкуляють докори сумління, що вона мріяла принизити сусідку. Таким чином, твором “Мар’їне багатіння” Олена Пчілка “засудила людську заздрість, водночас закликаючи й малих, і дорослих читачів жити в злагоді та дружбі, допомагати один одному в скрутну хвилину, уникати сусідських чвар” [4, С. 185].

Для літературних казок Олени Пчілки властиве художнє зображення дітей, які зростають переважно у повноцінних, щасливих сім’ях. Хоча матеріальний стан багатьох сімей не дозволяє батькам дати своїм дітям щось більше, аніж любов та турботу. Так, зачин казочки “Сосонка”: “Недалеко від лісу стояла хатка. В тій хаті жив чоловік Максим з сім’єю; було в нього четверо дітей” [6, С. 80], що нагадує зачини багатьох українських народних казок, зокрема, зачин народної казки “Летючий корабель”: “Були собі дід та баба, а в них три сини: два розумних, а третій дурень” [8, С. 163], зацікавлює маленького читача, навертає до подальшого прочитання твору. Проте подальше розгортання подій твору, його сюжет, мотиви та проблематика істотно віддаляють літературну казку Олени Пчілки від українських народних казок. Зокрема, перед читачем постає новим тепле й привітне ставлення панів до хлопчика Івася, що потрапив до їх будинку на новорічне свято: “Навіть Івась добув, з ласки няньчиної та малої панночки, кілька золотих горіхів, червоних яблучок, цукерків у кошику маленькому, солодкого коника і паперову золоту рибку!” [6, С. 84]. Образ сосонки у творі персоніфіковано з повчальною метою. Вона мислить і розмовляє, хоче викликати заздрість у інших дерев, проте, коли її викидають після Різдвяних свят на смітник, вона знаходить своє істинне призначення – вказувати шлях подорожнім, що заблукали у заметіль. Ця особливість, якою письменниця наділила сосонку, характерна для українських чарівних казок, зокрема, сосонка подібна до яблуньки з казки “Про дідову дочку та бабину дочку”, що також допомагає головній героїні твору, пригощаючи своїми яблуками. Не зважаючи на те, що Івась радить батькові деревце порубати на дрова, сосонка приходить на допомогу хлопчикові, коли той заблукав у страшну негоду.

Пестливі та здрібнілі форми слів (“сосонка”, “стовбурець”, “доленька”, “лишенько” тощо), які використовує Олена Пчілка, надають казці особливого звучання. Оригінальність авторської казки полягає у її виховному змісті: авторка має на меті прищепити дітям шанобливе ставлення до природи, навчити допомагати оточуючим у скрутну хвилину.

Казка “Хлопчик та ведмідь” написана без запозичень фольклорних сюжетів, є власне авторською й залишається актуальною й у наш час. Вона побудована за принципом контрасту. Письменниця репрезентувала історію маленького хлопчини-сирітки, який, ховаючись від холоду, знайшов прихисток у повітці, де жив ведмідь. Авторка вміло протиставляє людську байдужість і безсердечність любові й співчуттю великого звіра, що змусили господаря ведмедя по-іншому поглянути на речі й забрати хлопчину до себе: “хазяїн розпитався, як те бідне хлоп’я туди попало, та зглянувсь на його, взяв до себе, став годувать та вчити, та й до розуму довів” [6, С. 80]. Таким чином, протиставляючи світ людей і тварин, письменниця засуджує людську бездушність на противагу тваринній доброті й виховує у маленьких читачів любов і милосердя до інших.

У казці “Мишача рада” описані версії мишей як позбутися кота: одні пропонують його отруїти, інші – застрелити, а одна з мишей радить повісити на шию тварини дзвіночок, щоб чути його наближення. Проте, коли всі пристали на цю пропозицію, сміливця довести справу до кінця не виявилося, “а та мишка, що прираяла ту штуку з дзвіночками, вже й давно втекла” [6, С. 90]. Казка має великий моральний вплив, змушує юного читача задуматись над тим, що потрібно відповідати за свої слова, не давати бездумних порад та обіцянок. Зокрема, фінальна кінцівка казки засвідчує головне виховне завдання, яке ставить авторка: “Радити спосіб на напасника – не штука, а самому поткнутися супроти лиха – то інша річ!” [6, С. 90].

Таким чином, літературна казка як жанр посідає вагоме місце у творчості Олени Пчілки. Її авторські казки відзначаються виразно окресленою соціальною ідеєю, серйозністю думки, глибокою мораллю та великим виховним впливом. Мовне їх оформлення, манера викладу матеріалу лаконічна й легкодоступна, цілком відповідає психології, життєвому досвіду та розумовим можливостям молодого покоління. Проте творча манера письменниці ще потребує детального вивчення.

Література

1. Брауде Л. К истории понятия «литературная сказка» / Л. Брауде // Известия АН СССР. Серия литературы и языка.–1977.–Т. 36.–№ 3. – С. 224–236.

2. Брауде Л. Скандинавская литературная сказка / Л. Брауде. – М., 1979.– 206 с.

3. Дунаєвська Л., Таланчук О. Про типологію російської та української народної казки / Л. Дунаєвська, О. Таланчук // Братнє єднання літератур народів СРСР. – К.: Вища школа, 1982. – С. 91–98.

4. Мікула О. Творчість Олени Пчілки і фольклор: Монографія / О. Мікула / Передмова В. Івашківа. – Ужгород: Ґражда, 2011. – 312 с.

5. Пропп В. Морфология волшебной сказки. Исторические корни волшебной сказки. (Собрание трудов В. Проппа.) / В. Пропп – М.: Лабиринт, 1998.–512 с.

6. Пчілка Олена. Сосонка / Олена Пчілка. – К. : Школа, 2007. – 175 с.

7. Теорія літератури: Підручник / За ред. О. Галича. – Київ: Либідь, 2001. – 488 с.

8. Українські народні казки. – К.: Гол. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1996. – 239 с.

9. Ярмыш Ю. О жанре мечты и фантазии. / Ю. Ярмыш. // Киев: Радуга, 1972. – № 11. – С. 176–180.