Філософія / 2 соціальна філософія

К. політ. н., доцент Скомаровський В.О.

Європейський університет, Уманська філія

СВОБОДА ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Свобода о одна з найважливіших характеристик природи розумної людини. Це означає, що потреба у свободі у людини виникає тоді, коли вона починає осмислювати середовище у якому народжується, соціалізується і реалізується. Мова йде про соціум, як буття розумної людини. Саме тому, коли є спроби не тільки мислителів минулого, а й деяких сучасних інтелектуалів довести, що існує природна свобода людини, не враховуючи її набуту, розумну природу, таке твердження, на нашу думку було б помилковим. Природної свободи не буває. Природа «піклується» тільки про життя живого, в тому числі і людського організму, а не про свободу. Тому, жодна жива істота, окрім людини, не може бути свобідною, тому що не осмислює своє життя, а тому неспроможна свідомо обирати, якийсь із варіантів власного буття. Вона дотримується лише життєвих інстинктів, яких достатньо, щоб уникати смертельної небезпеки. Свободу людина отримує у суспільному середовищу, яке постало і розвивається в історичному процесі. Але не кожне суспільне середовище може сприяти вільним відносинам у суспільстві. Сучасне суспільне середовище, не може існувати без певного політичного режиму. Такі політичні режими, як авторитаризм, тоталітаризм, охлократія, олігархічно-кримінальний режими перешкоджають розвитку вільних стосунків у суспільному середовищі. Намагаються представити несвободу як соціальний порядок і благо для суспільства. Отже, виходячи із сказаного зазначимо, що розумна людина, яка осмислює свої дії має нести за них відповідальність. Але, щоб така відповідальність була адекватною до розумної природи людини, повинно бути відповідне суспільно-політичне середовище, яке не заперечує і бореться з найголовнішою сутнісною характеристикою людини, а навпаки, сприяє і максимально розвиває її можливості. Таким чином ми, у своїх роздумах, поступово підійшли до осмислення зовнішньої і внутрішньої свободи людини. Зовнішнє значення слова «свобода» більше асоціюється з поняттям «політична свобода», коли людина має можливість вільно обиратись і бути обраною у державні органи влади, щоб на законодавчому і управлінському рівні спрямовувати суспільно-державний розвиток в інтересах вільної людини. Внутрішнє значення поняття «свободи» пов’язано з особистою свободою людини. Якщо б природу людини складав тільки чистий розум, не було б потреби формувати і приймати суспільні закони і змушувати кожного їх дотримуватись. Людина б діяла згідно категоричного імперативу І. Канта: «Чини так, щоб твоя воля повсякчас могла правити зразком за принцип загального законодавства» [1; 35]. Але людська природа складається ще з почуттів, які, за Фрейдом, керують розумом, змушують антисоціальні і незаконні дії розумно обґрунтовувати. Людські відчуття сильніші за розум, вони первинні і природні, а розум, вторинний і штучний. Тому в особистісних діях людини, розум пасує перед відчуттями. У суспільному середовищі більшу вагу має розум. Тому основою для будь-якої суспільного законодавства ближче стоїть категоричний імператив. Суспільство, через підготовлених і делегованих фахівців творить і приймає закони, які виражають суспільну волю. Тому закони, які формуються і застосовуються для практичного функціонування повинні бути справедливими, тобто, служити всьому суспільству, не обмежувати вільну діяльність і життя людини і сприяти удосконаленню не суспільних відносин, а й внутрішньому розвитку самої людини.

Зовнішні, справедливі «політичні закони» мають визнавати цінність і рівність кожної людини, незалежно від її соціального статусу, матеріальних статків, національного, чи расового походження. І створити умови для вільної діяльності кожного, які не заборонені законом. Мова йде про ліберальну демократію яка, як відкрита система, на противагу всім іншим політичним режимам, яка має «динамічний і нескінченно багатий простір діяльності, що несподівано відкрився людині» [2; 497]. Внутрішня свобода завжди була притаманна людині розумній, незалежно від того, могла вона її реалізувати, чи ні, а зовнішня потреба свободи виникає лише тоді, коли суспільство стало усвідомлювати, що внутрішня свобода ніколи, у повній мірі не може бути реалізована без зовнішньої. Зовнішня «свобода з’являється тільки тоді, коли суспільством відчувається нестача свободи..» [3; 27].

Вільна людина, яка в силу різних обставин, не здатна забезпечити себе засобами існування, не може сучасним цивілізованим суспільством бути опущена до тваринного існування. Допомога з боку суспільства такій людині має бути на рівні, що унеможливлює втрату власної культурної сутності досягнутого суспільного розвитку. Людина не може перетворитись на тварину, шукаючи засоби власного виживання чисто інстинктивно, як це робить тварина. Опускаючись до тваринного стану існуванні із-за різних обставин життя, вона завжди залишається людиною, усвідомлюючи і, страждаючи, від свого принизливого стану, від якого, доречи, втрачає і свою свободу, тому що її дії спрямовані на чисто біологічне виживання, а не на розумне життя. Тому сучасне цивілізоване суспільство має створити такій людині умови, де вона б не втрачала у своїй особі людину.

Отже, свобода, як внутрішня риса, притаманна тільки розумній істоті. Зовнішня потреба у свободі суспільного розвитку виникає тоді, коли суспільство визнає цінність і рівність кожної людини, підкріплює їх законами, які гарантують право на життя і вільну діяльність.

Забезпечити права і свободи людини у сучасному цивілізованому світі може тільки ліберальна і соціальна демократія.

Література:

1. Кант І. Критика практичного розуму. – К.: Юніверс, 2004. – 240 с.

2. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек. – М.: ООО «Издательство АСТ: ЗАО НПП «Ермак», 2004. – 588 с.

3. Гаєк Ф.А. Конституція свободи. – Львів: Літопис, 2002. – 556 с.