Філософія/2.Соціальна філософія

Вовк О.С., д.ф.н. Морозова Л.П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Проблема свідомості в історії філософії

Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усвідомлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Він вражає своєю красою та могутністю, невичерпністю та універсальністю. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють терміном свідомість, тому питання про сутність свідомості, її виникнення та можливості століттями хвилювало кращих представників людства, надихало на пошук та творчі злети. Музика, поезія, усе мистецтво, наукові розвідки глибші сущого та інші напрями інтелектуальної діяльності прагнуть розкрити можливості людської свідомості та неповторно-чарівний внутрішній світ людини.

Проблема свідомості була однією з основних у філософській думці із самого початку її виникнення. Методологічною засадою тлумачення походження свідомості завжди було основне питання філософії. Принциповою засадою у тлумаченні свідомості стала концептуальна позиція філософія за принципом матеріалістичного та ідеалістичного світорозуміння. В обґрунтуванні природи свідомості матеріалістичний напрям характеризувався глибокими суперечностями механістичного й діалектичного матеріалізму, а ідеалістичний – суперечностями суб’єктивного й об’єктивного ідеалізму.

Залежно від того, яка форма філософування була властива тій чи іншій епосі, а також від рівня розвитку філософії взагалі, свідомість отримувала різні тлумачення.

Давньогрецька антична філософія інтерпретувала її як нематеріальний феномен і переважно через моральність. Але у вчених представників натурфілософії (Фалеса, Анаксімена, Геракліта), а пізніше у Демокріта, Епікура й Лукреція, душа тлумачилась як породжена матеріальними стихіями. Її надавалися при цьому деякі характеристики розуму.[3, c 115]

Середньовічна філософія, в свою чергу, тлумачила свідомість як «душу», в якій віра повинна поєднуватися з аргументами розуму, але пізнання Бога є містичним, ірраціональним. Пізніше, в філософії Тертулліана, віра вже буде протиставлятися розуму, якому відмовляється у спроможності дослідити основи Бога і віри.

В епоху відродження проблема свідомості тлумачиться як інтелектуальна засада могутнього потоку творчості, який притаманний людині. У «Трактаті про безсмертя душі» філософ Помпанацці ставить проблему розумності душі в християнському звучанні. В філософії М. Кузанського і Дж. Бруно розум отримує нові значення . Кузанський вважав, що діалектичним є лише той розум, який спроможний пізнати Бога. За Бруно, можна говорити про Світову душу як здатність матерії утворювати будь-які форми. Він тлумачить душу як таку властивість світу , яка сходить до Мислячого духу. А Світова душа, за Бруно, знаходиться не поза межами світу, а в ньому самому як його власна внутрішня форма.[1, c 98]

Філософія Нового часу розвивається у тотожності з науковим пізнанням. Це спричинило особливості у тлумаченні природи свідомості. Оскільки наука Нового часу базується на досвіді та експерименті, то більшість філософів цього часу виходять із незалежності розуму від віри й науки від релігії. Починаючи від Гегеля і продовжуючи Декартом, їх інтереси переміщуються в теорію пізнання, логіку та методологію науки. Це означає, що свідомість вперше стає предметом наукового пізнання.

Філософи французького Просвітництва (Вольтер, Ш. Монтеск’є, Д. Дідро, П. Гольбах, К. Гельвецій) залишаються механіцистами в тлумаченні походження свідомості. Але внаслідок того, що філософія цього періоду характеризується спрямованістю на вирішення соціальних проблем, свідомість розглядається на рівні співвідношення суспільного буття і суспільної свідомості. Звідси виникла антиномія: з одного боку, стверджували філософи цього часу, обставини породжують «точки зору» а з іншого – точки зору впливають на матеріальний світ. Розв’язування цієї суперечності з позиції механістичного матеріалізму було неможливим.[3, c 120]

Таким чином, в наступній - німецькій класичній філософії (І. Кант, І. Фіхте, Г. Гегель) проблема свідомості й сама свідомість стає предметом ідеалістичного тлумачення. Але такі інтерпретації свідомості та мислення мали величезне значення для пізнання їх універсальної природи, адже тільки ідеалізм, особливо в його об’єктивній формі, спроможний обґрунтувати природу мислення через універсальні закони і категорії. [1, c 102]

Діалектичний матеріалізм вивів матеріалістичні підстави походження свідомості, використавши теоретичні засади ідеалістичних систем посередників.

Виходячи з її ірраціональних засад, неокласична філософія не могла не пересунути феномен свідомості у простір лінгвістики. Дослідження цього напряму закріпилися за філософією мови – герменевтикою. Як «філософія мови» герменевтика постає технічним інструментом оперування словами та їх сполученнями. Діалектика перетворюється на засіб переінакшення назв, тобто стає засобом діяльності, який допомагає розібратися в сутності речей, але перешкоджає рухові до розуміння цієї суті, огортаючи її у туман штучних словесних конструкцій, що створюють видимість глибини розуміння там де ніякої глибини немає.

Повертаючи проблему у її онтологічну основу, визначимо, що свідомість є абсолютним атрибутом матерії – у своєму розвитку матерія не може не дорозвинутись до ідеальної форми само відображення. За великим рахунком, мислимо не ми – нами саму себе мислить об’єктивна реальність, що включає в себе історію та саму людину в усіх її сутнісних проявах . Мислить не мозок людини сам по собі як особливе матеріальне тіло, обґрунтовано стверджував філософ ХХст. Е.В.Ільєнков, - мислить людина за допомогою мозку, який формується як орган, що мислить, лише тоді,коли людина, або дитина займаються особливою формою діяльності. Тому об’єктивно-історичними засадами виникнення свідомості виступає виникнення особливого саморуху матерії, коли - опосередковано, через перетворюючу навколишній світ людську трудову діяльність - вона породжує новий світ, що його Вернадський називав ноосферою.[2, c 60]

Література:

1. Даніліян О. Соціальні процеси у перехідний період розвитку суспільства// Філософські обрії. – 2000. - №6. – 230с.

2. Саух П.Ю. ХХ століття. Підсумки. – Київ-Рівне, 2001. – 165с.

3. Черній А. М. Філософія: Твої кроки до мудрості. - К., 2001. – 200с.