Філософія / 2.Соціальна філософія

Рубан А. О.,

наук. керівник доцент Плаксій Т. М.

Кременчуцький національний університет

ім. М. Остроградського

Суспільство як саморозвинута система

Суспільство являє собою складну систему, котра розвивається на своїй власній основі. Така система розглядається як усе, що має стосунок до системної характеристики суспільства як певної цілісності, яка об’єднує індивідів різноманітними зв’язками і відносинами.

Суспільство — надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм. На зорі історії виникло первісне суспільство мисливців і збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, згодом - феодальне, капіталістичне, соціалістичне суспільство.

Надзвичайна складність і високий динамізм суспільного життя створюють для суспільствознавців чимало труднощів. Не випадково велика група вчених вважає за неможливе пізнання його законів, пропонує відмовитись від законопошуковості й перейти до опису фактів, зіставлення їх між собою, пояснення суспільства чи системи, факторів, що взаємодіють. І хоч теорія факторів (Р.Арон, М.Вебер, М.Ковалевський, У.Ростоу ) кваліфікується в нашій літературі як антинаукова, все ж ми схильні вбачати в ній досить помітну долю науковості, зокрема в аналізі таких факторів суспільного життя, як техніка, культура, соціальні групи, політика, масова свідомість тощо.

Різні уявлення про соціум як систему суспільного співжиття людей формувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства. Одними з перших вагоме слово в цій галузі сказали китайський філософ Конфуцій, античні мислителі Платон та Арістотель, їхні талановиті співвітчизники. Соціум у теоретично-філософській уяві стародавніх мислителів у буквальному розумінні цього слова ототожнювався з державою. Суспільне життя не мислилось інакше, як державне. Людина трактувалась як політична (державна) істота. Закономірності розвитку суспільства і держави ототожнювалися.

В розумінні поняття «суспільство» потрібно виділяти два аспекти, два виміри - індивідуальний і соціальний. По-перше, суспільство - це самі люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища є врешті-решт результатом дій індивідів, їхніх цілей, бажань, думок, вільного вибору. Причому діють ці індивіди не відокремлено один від одного, тому суспільство є не просто сукупністю індивідів, а відкритою системою їх спілкування, взаємозв’язків і взаємодій. По-друге, суспільство є такою системою, що здатна до саморегуляції.

Значна роль у саморозвитку суспільства належить суперечності об’єктивного та суб’єктивного, що виступають у діалектичній єдності і створюють специфічний механізм самоорганізованої системи. Основу такого механізму складають нерівномірність, нелінійність, відкритість, здатність до постійної перебудови внутрішньої структури суспільства. Взагалі суспільство являє собою багаторівневу систему, в котрій відбуваються складні процеси конструювання та руйнування, де на зміну сталості в розвитку приходить період нестійкості, саморуйнування тих чи інших елементів соціальної системи.

Суб’єктом суспільного розвитку виступає й окрема особистість (особливе місце займає видатна та історична особистість), і соціальна група (мала, середня, велика), і народ, і соціально-етнічні спільності.

Необхідно виділити таке джерело саморозвитку суспільства, як суперечність між природною і культурною організацією людини та людських спільнот. Незважаючи на рівень свого історичного розвитку, людина завжди залишається частиною Природи і Космосу, специфічним проявом феномену життя. Цю обставину необхідно враховувати при інтерпретації всіх суспільних явищ, адже будь-які проекти будови і перебудови життя людей повинні ґрунтуватися насамперед за все на необхідності підтримки життя всієї біосфери та можливостей існування й розвитку кожної людської істоти.

Суспільне життя відбувається в трьох основних сферах, або реальних процесах життєдіяльності: в матеріально-економічній, соціально-політичній і духовно-культурній. Потрібно підкреслити, що визначення трьох основних сфер суспільного життя має певною мірою відносний, умовний характер, тому що реальна людська життєдіяльність — це тісний взаємозв’язок і взаємовплив цих сфер. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя веде до створення деформованої моделі суспільства.

Можна сказати, що суспільне життя в своїй сутності є творчим процесом створення і розвитку людиною, як суспільно-історичним суб’єктом, соціальних умов свого життя. В цьому процесі розвивається і сама людина, збагачуються її можливості, вдосконалюються здібності. Що стосується суспільства в цілому, то на мою думку, йому потрібно постійно розвиватися, встановлювати цілі та впевнено йти до їх виконання, правильно розставляти певні пріоритети, самовдосконалюватися для покращення власного життя .

Література:

1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: курс лекцій. – Київ: ГЕНЕЗА, 2006. – 255 с.

2. Зарудний Є. О. Філософія. Навчальний посібник Київ: Кондор, 2007. 200с.

3. Соціальна філософія. Навчальний посібник / По редакції Андрущенко В.П., Горлача Н.И. – Київ - Харків: «Єдинорог», 2002.