Філософія 6.Філософія науки

І.Дорожко

Канд. психол. наук, доцент

Харківський національний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди

ФІЛОСОФІЯ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ ЯК СИНТЕЗ

СОЦІОКУЛЬТУРНИХ РЕПРЕЗЕНТАЦІЙ

Філософія виховання як практична філософія існує в широкому культурному полі. Синтетичного характеру набувають теоретичні побудови філософії фиховання, футурологічні проекти, інтелектуальні розвідки. Філософія виховання синтезує соціально-культурні репрезентації, досліджує багатоаспектність виховання. До поля рефлексії філософії виховання потрапляють складні процеси і формотворення сучасної культури.

Дослідження родинного виховання у площині міждисціплинарних досліджень надає можливість потрапити у світ наукових досягнень філософії, соціології, етнографії, психології і т.д.

Сім’я, родина, родинне виховання є об’єктом дослідження різних наук. Філософія, педагогіка, соціологія, етнографія, право, психологія, медицина, біологія мають свій предмет дослідження.

Філософський підхід можливий у площині будь-якої науки, він веде до пізнання, до розуміння свого предмету дослідження на рівні узагальнення. Наприклад, <<Філософія природознавства>> існує у якості розділу філософії та інших природничих наук.

У філософії шлюб, сім’я та родина розглядаються з точки зору тенденцій соціального розвитку, структури супільства у цілому. Соціологія, етика, соціальна психологія залишаються на загальнотеоретичних позиціях філософії, органічно включають конкретні аспекти та певні рівні пізнання. [6, с.14].

Дослідження Т.Стефаненко мають підтвердити вищезазначену аргументацію. Автор подає найбільш диференційовану класифікацію напрямів психологічної антропології на підставі досліджень Ф.Бока.1.Психоаналітична антропологія, в якій визначається діада: а) ортодоксальний підхід (Фрейд), б) неофрейдистський (Фромм, Еріксон). 2. <<Культура та особистість>> досліджується у чотирьох напрямах: а) конфігурація культур (Бенедикт), б) базова і модальна особистість (Кардинер, Дюбуа, Лінтон), в) національний характер (Хсю, Горер), в) порівняльно-культурний (Дж. і Б.Уайтінги). 3. <<Соціальна структура і особистість>> у тріаді : а) матеріалістичний підхід (Маркс, Енгельс, Бухарін), б) позитивістський (Вебер, Мертон), в) інтеракціонистський (Мід). 4. Когнітивна антропологія, підходи визначаються за предметом вивчення: а) дослідження примітивного мислення (Тайлор, Леві-Брюль, Боас, Леві-Строс), б) аналіз проблем вікового розвитку (Піаже, Коул), в)етносемантичні ослідження (Берлін, Кей). [3,с.63].

Напрям <<Соціальна структура і особистість>> включає інтеракціонистьський підхід М.Мід. Отже, розглянемо деякі аспекти.

У традиційних суспільствах існують велика сім’я, рід, які виконують ціннісно-орієнтаційну та захисну функції. Культури, орієнтовані на традиції, культури таких груп, як сім’я, рід, американська дослідниця М.Мід (1901-1978) визначила як постфігуративні. Постфігуративна культура – це така культура, в якій зміни відбуваються поступово. Минуле дорослих постає майбутнім кожного нового покоління.

Сучасні етнічні спільності не мають стабільної картини світу, елементи культури зникають. Поведінка старшого покоління не розглядається як модель. Такі культури визначаються, як конфігуративні. В конфігуративних культурах модель поведінки для особистості визначається поведінкою сучасності. М.Мід вказує на єдність поколінь, характеристик розірваності не спостерігається. Завжди залишаються пласти культури у формі релігії, мови, історичної пам’яті, на підставі яких, люди усвідомлюють приналежність до етнічної спільності.

Префігуративна культура – ще одна культурна норма, її визначила також М.Мід. Префігуративна культура – це така культура, в якій не минуле і не сучасне, а сама дитина дає відповіді на питання буття. Життя батьків заперечується як модель у житті молодого покоління, спостерігається розірваність поколінь. [3,с.20].

У кінці ХІХ на початку ХХ ст. здійснювалась розробка теоретичних питань відносно виховання дитини у сім’ї, а саме відбулося відокремлення сімейної педагогіки як окремого напряму. Вагомий внесок у сімейну педагогіку зробили П.Каптерєв, П.Лесгафт, І.Сікорський, Є.Покровський, К.Ушинський, Л.Толстой.

У педагогіці виокремлюють три провідні концепції виховання дітей у сім’ї (кінець ХІХ на поч. ХХст.):

1. антрополого-гуманістична концепція (К.Ушинський, Л.Толстой, П.Каптерєв);

2. лікарсько-педагогічна концепція (П.Лесгафт, Є.Покровський, І.Сікорський);

3. народознавча концепція (М.Грушевський, М.Драгоманов, М.Костомаров, С.Русова).

К.Ушинський – представник антрополого-гуманістичної концепції, один із фундаторів педагогічної науки. К.Ушинський висвітлив антрополого-гуманістичну концепцію у таких працях, як: <<Людина, як предмет виховання, досвід педагогічної антропології>> (1868-1869), <<Праця в її психічному і виховному значенні>> (1871), <<Про народність у суспільному вихованні>> (1857). На думку К.Ушинського, педагогічна наука, формуючи цілеспрямований процес виховання дитини має враховувати досягнення інших наук про людину. Серед інших наук він називає філософію, фізіологію, історію, літературу.

Учений називав такий підхід антропологічним, він дав змогу розв’язати педагогічні проблеми. Антропологічний підхід заклав основи педагогічної антропології.

Принцип природовідповідності – це один із принципів, на який спирається концепція сімейного виховання К.Ушинського. Педагогічні ідеї сімейного виховання розвивалися на грунті європейських підходів, але були пов’язані з традиціями національного характеру. Розвиваючи принцип природовідповідності, К.Ушинський підкреслював значимість та необхідність врахування психології дитини у виховному процесі. Принцип природовідповідності обгрунтований у працях європейських педагогів-гуманістів Я.Коменського, Ж.-Ж.Руссо, Й.Песталоцці.[4, с.45].

Російський педагог ХІХ ст. П.Лесгафт розкриває значення сімейного виховання для дитини. У сім’ї визначається тип дитини, засвоюються територіальні звичаї та звички, тому саме цей період залишає слід у свідомості особистості. Мудрість, самостійність, творчість та любов, загалом, розвиток особистості – це ті компоненти, які визначають мету виховання. Важливо усвідомлювати, що дитині необхідно допомагати, а не намагатися робити її людиною. Для успішного розвитку дитини у сім’ї підкреслюється значення матері – розумної, люблячої, правдивої.

П.Лесгафт вказує на <<головні підстави>> у сімейному вихованні дітей: 1) чистота; 2) послідовність у висловлюваннях та діях при спілкуванні з дитиною; 3) відсутність свавілля у діях вихователя, обгрунтовання дій; 4) повне визнання за дитиною особистісної недоторканості. [2, с.158].

Соціологічна наука, одна із дисциплін, яка досліджує родинне виховання у площині різних напрямів, шкіл, теорій.Узагальнення І.Громова, А. Мацкевича надають можливість розглянути теорії. Серед них: теорія комунікативної дії (Ю.Хабермас); теорія <<соціальної дії>> (М.Вебер); соціологізм як методологія наукового дослідження суспільства (Е.Дюркгейм); Чиказька школа соціології (емпірічна соціологія): соціологічна спадщина (Ф.Знанецький, У.Томас, Р.Парк, Е.Берджесс); формальна соціологія (Г.Зіммель); соціологічна концепція (Е.Мейо).

Соціологічна діяльність Чиказької школи соціології представлена у працях Е.Берджесса – одного із засновників даного напряму. Е.Берджесс віддавав перевагу неформалізованим методам дослідження. Започаткували неформалізовані методи дослідження У.Томас, Ф.Знанецький у праці <<Польський селянин у Європі та Америці>>. Більшість соціологів дотримувались ідеографічної традиції, відносно якої опис соціальних явищ представляє цінність. Повний опис соціальних явищ не вимагає номотетичного підтвердження. Е.Берджесс вважав, що ідеографічні методи характеризуються якісністю, вони є первинними у соціологічних дослідженнях. Е.Берджесс намагався оптимально поєднати формалізовані і неформалізовані методи дослідження, не заперечував значення кількісних методів.

Соціологічна діяльність Е.Берджесса впливова, він першим вивчає та використовує новітні статистичні методи. При вивченні сімейних відносин застосовує факторний аналіз.

Дослідження у сфері соціології сім’ї Е.Берджесс здійснював у площині ідей соціальної екології міста. Аналіз сімейних відношень, по оцінкам американських соціологів, доводив істинність певних факторів. По-перше, нібито урбанізація та індустріалізація ведуть до змін у сімейних відносинах, сім’я відокремлюється у маленьку, нуклеарну форму. По-друге, кінцевий результат таких змін характеризується розпадом сім’ї.

Е.Берджесс у соавторстві з Г.Локком (1945) написав працю <<Сім’я>>, яка у теоретичному плані викликає значний інтерес. Сім’я трактується як єдність взаємодіючих особистостей і саме те середовище, в якому індивід стає особистістю.

Сім’я, за Е.Берджессом, - це <<єдність>>, що відзеркалює ступінь соціальної організації та дезорганізації суспільних відносин у цілому. Осередком особистісної організації та дезорганізації він вважав сім’ю, з сформованою системою відношень між її членами. На його думку, якщо <<соціальні зразки>> здобуті у сімейних відношеннях у процесі соціалізації не знаходять підтвердження за її межами, то наслідки девіантної поведінки, особістісної дезорганізації мають певні підстави.

Е.Берджесс вважає періодом якісних соціальних змін такий період у розвитку суспільства, коли <<сімейні зразки>> у поведінці її членів не відповідають суспільним. А нестабільність взаємовідношень у сім’ї, всього інституту сім’ї у цілому – є певним підтвердженням даного процесу. З іншого боку, стабілізація зовнішніх та внутрішніх функцій сім’ї пов’язана з закінченням дезорганізуючої функції та процесу соціальної зміни.

Психоаналітичні теорії (Адлера, Ранка, Фрейда, Юнга) вплинули на світоглядні позиції Е.Берджесса. У праці <<Сім’я>> він здійснює аналіз процесів формування особистості у сім’ї. Е.Берджесс вважає внутрішні імпульси постають рушіною силою особистості. Значення цих імпульсів він пояснював з соціалогічної точки зору за допомогою томасовської схеми чотирьох бажань. Які це бажання? Чотири бажання – це безпека, новий досвід, панування та визнання. Здійснення бажань, їх значення у житті індивіда мали пояснення на підставі фрейдистських механізмів сублімацій, розчарування та домінування. Використання цих <<психогенних процесів>> дає можливість уявити емоційний фон сімейних відношень, реальну картину стосунків у сім’ї. [1, с.165].

На рівні філософської рефлексії синтез міжпредметного поля у вивченні родинного виховання визначає ресурс внутрішніх можливостей кожної науки, створює структурно-смислові зв’язки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Громов И.А. Западная социология / Громов И.А., Мацкевич А.Ю., Семенов В.А. – С.-Пб. : Ольга, 1997. – 372 с.

2. Лесгафт П.Ф. Семейное воспитание ребенка и его значение / Лесгафт

П.Ф. – М. : Педагогика, 1991. – 176 с. – (Б-ка учителя и воспитателя:

страницы истории педагогической мысли).

3. Стефаненко Т.Г. Этнопсихология [учебник для вузов] / Стефаненко Т.Г.-

М. : Аспект Пресс, 2003. – 368 с.

4. Федяєва В.Л. Сімейне виховання в історичній ретроспективі (друга по-

ловина ХІХ-ХХ століття) : монографія / В.Л.Федяєва. – Херсон : РІПО,

2010. – 348 с.

5. Філософія виховання : навчальний посібник для студентів педвузів /

[Култаєва М.Д., Прокопенко І.Ф., Микитюк О.М., Троцко Г.В. та ін.].-

Х.: Лемінги, 2001. – 271 с.

6. Харчев А.Г. Современная семья и ее проблемы / А.Г.Харчев,

М.С.Мацковский. – М. : Статистика, 1978. – 223 с. – (Социально-

демографическое исследование).