Політологія/3. Теорія політичних систем

Панасюк А. В., Чорна Н. М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Проблеми і тенденції розвитку парламентаризму в Україні

Парламентаризм є багатоаспектним поняттям, яке визначає сутність, місце і роль парламенту в суспільстві та системі державної влади. У демократичній країні єдиним джерелом влади є народ. Владна структура теоретично побудована так, що державні справи вирішуються саме за його волею. Оскільки пряме правління народу в сучасних умовах є практично неможливим, воно здійснюється через представників, які обрані за допомогою законодавчо закріпленої процедури.

Парламент є представницьким органом законодавчої влади. В Україні діяльність Верховної Ради (ВР) регламентується Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Парламент є головною владною структурою, яка від імені народу протистоїть іншим органам влади в їх прагненні отримати додаткові функції, права, повноваження, ресурси. Дисбаланс між функціями та повноваженнями владних інститутів несе ризики для демократії і призводить до узурпації влади[3].

Метою даної роботи є дослідження проблем і тенденцій розвитку парламентаризму в Україні.

Зміни конституційних та інших правових засад під час роботи ВР-VI (Конституційної антиреформи 2010 р.) значною мірою вплинули на повноваження та результативність діяльності Парламенту, а також загострили проблеми демократизації і парламентаризму в Україні.

Парламент фактично втратив незалежність і верховенство в системі розподілу влади в Україні та потрапив під президентський контроль.

Згідно з ухваленим 17 травня 2012 р. Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», з обов’язків Уряду вилучено розробку Державної програми економічного і соціального розвитку України на наступний рік, чим значно звужено вплив ВР на поточну політику Уряду, його щорічні плани діяльності, джерелом реалізації яких є Державний бюджет [1].

Показовим свідченням зниження ролі Парламенту є те, що до взаємодії з ним Уряду, міністерств і відомств залучаються не перші особи, а їх заступники.

Реальне співвідношення провладних та опозиційних сил значною мірою впливає на ефективність роботи ВР. Наразі роль парламентської опозиції зведена до мінімуму. Це стало наслідком не лише правових новацій «конституційної анти реформи» 2010 р., але й низької якості самої опозиції, браку нових креативних ідей, толерантності та готовності до спільних дій політичних сил, що її складають.

Одним з індикаторів ефективності парламентської діяльності є ухвалення законів широким консенсусом. Кількість таких законів -мінімальна.

У законодавчій діяльності ВР переважають дрібні, вузькопрофільні, не достатньо обґрунтовані та не завжди узгоджені між собою і чинною нормативно-правовою базою законопроекти, які часто носять популістський характер і є «законами про внесення змін до законів».

Більшість ухвалених законів з перших кроків їх імплементації стикаються з проблемою ресурсного забезпечення – через низьку якість ресурсного обґрунтування відповідних законопроектів і недостатню увагу до цього з боку Уряду, центральних органів виконавчої влади та їх прихильників у парламентські більшості.

Ще одним показником є недосконалість парламентського контролю. Одним із джерел цього недоліку є надто вузьке розуміння контролю загалом та демократичного зокрема. В розвинутих демократіях контроль суспільства поширюється, як правило, на всі органи державної влади та охоплює: визначення цілей і загальних правил діяльності; моніторинг їх дотримання на засадах підзвітності; відповідальність за результати діяльності. В системі демократичного контролю в Україні цілепокладання та відповідальність завжди були найслабкішими елементами.

Значна увага приділяється і належному рівню прозорості. Адже попри покращення доступності матеріалів про діяльність ВР, дане питання залишається ще далекими від демократичних стандартів [2].

Матеріали до парламентських слухань і слухань у комітетах надаються учасникам лише в день їх проведення, що ускладнює ознайомлення з ними. Тексти запитів і відповідей на них, декларації депутатів, працівників Апарату про доходи та майно не підлягають обов’язковому оприлюдненню. Таким чином, внаслідок «конституційної анти реформи» 2010 р. засади парламентаризму та демократії в Україні порушені, режим державного правління поступово трансформується до авторитарного. Парламент втратив незалежність і притаманні йому місце та роль у системі державної влади, потрапив до президентської вертикалі, виконуючи переважно законотворчу функцію – за умов пріоритетності законопроектів, підготовлених Адміністрацією Президента, Урядом і центральними органами виконавчої влади.

Підсумковими показниками неефективної роботи Парламенту, браку прозорості і зрозумілості його діяльності для суспільства є численні негативні відгуки у ЗМІ та гостра реакція суспільства на влаштування «непопулярних» і дуже суперечливих правових актів – акції протесту, символами яких стали Податковий майдан і спорудження металевого паркана біля Верховної Ради. Як свідчать результати соціологічних досліджень, започаткованих у 2000 р., повна суспільна підтримка діяльності українського Парламенту за час, що минув, рідко перевищувала 10%. Сплески повної підтримки виразно корелювали навіть не з парламентськими, а з президентськими виборами: так, у лютому 2005 р. повна підтримка діяльності Парламенту сягнула 28%, у квітні-травні 2010 р. – 17% і 19%, відповідно. Надалі, виміром розчарування громадян у черговій владній команді рівень повної підтримки, а за тим – і підтримки окремих заходів падає і, відповідно, зростає число тих, хто зовсім не підтримує діяльність ВР. Хоча під час парламентських виборів, які відбулися 28 жовтня 2012 р., міжнародні спостерігачі стверджували, що в Україні зміцнюються традиції конкурентної демократії та парламентаризму [4].

Отже, за відповідних сприятливих умов парламент може бути ефективним механізмом здійснення державної влади та демократичного контролю над нею, запобіжником її узурпації президентом та урядом. За інших – маріонетковим органом втілення волі певних інститутів державної влади та вищих посадових осіб держави. Український парламентаризм перебуває у глибокій кризі, що створює загрозливий ґрунт для наростання тенденцій авторитаризму, безконтрольності. Такий стан суспільства є прямою загрозою українській державності.

Основою відродження парламентаризму в Україні може бути лише відновлення конституційного ладу, легітимізація Української держави. Тож спочатку необхідно відродити парламентаризм, а вже потім його розвивати. Для цього потрібні не слова і декларації, а дії та щоденна боротьба.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України : Закон України ?4731-VІ від 17.05.2012 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/NT0331.html.

2. Інформаційно-аналітичні матеріали: Парламент і парламентські вибори в Україні 2012 р.: політична ситуація, суспільні настрої та очікування (робоча версія) до Круглого столу на тему «Україна напередодні парламентських виборів: чи справдяться очікування громадян» 26 вересня 2012 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua

3.Мартинюк Р.С. Перспективи розвитку парламентаризму як форми правління в Україні / Р.С. Мартинюк // Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". – 2012. – ? 1(5) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lj.oa.edu.ua/articles/2012/n1/12mrspvu.pdf.

4. Міжнародне спостереження за виборами: Україна ? парламентські вибори 28 жовтня 2012 р. : заява щодо попередніх результатів та висновків // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.osce.org/uk/odihr