Право /2. Административное и финансовое право

К.ю.н. Стукаленко В.А.

Одеський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі. Україна.

Правове регулювання діяльності прокуратури Німеччини.

Контроль за адміністрацією в Німеччині ґрунтується насамперед на положеннях Основного закону, який зв'язує адміністрацію основними конституційними правами як безпосередньо діючим правом (ст. 1). Принцип правової держави (абз. 3 ст. 20) встановлює загальний обов'язок адміністрації дотримуватися прав й законів, що контролюється різними формам нагляду.

Спочатку варто згадати саму адміністрацію, оскільки в її ієрархічних структурах здійснюється адміністративний контроль вищих органів за нижчими, а всередині органів окремі підрозділи контролюються їхніми керівниками. При цьому існує різниця між контролем за правомірністю й службовим контролем, що передбачає перевірку не тільки правомірності, але й доцільності діяльності адміністрації. Також, громадянин може заперечити дію конкретного державного службовця, подавши не обумовлену певною формою й строками скаргу, що розглядається в порядку службового контролю. Крім того, Бундестаг може використовувати різні механізми в межах виконання своєї функції парламентського контролю. Найвагомішим інструментом контролю володіє громадянин (і, зрозуміло, юридичні особи приватного права), який має формалізовані можливості пред'явлення позовів з метою піддати контролю будь-яке його рішення, що торкається виконавчої влади шляхом судового провадження У Федеративній Республіці Німеччини немає федерального базового закону про прокуратуру, який комплексно регулював би її діяльність, як на федеральному рівні, так і на рівні окремих земель. Діяльність прокуратури у ФРН регулюється Конституцією ФРН, конституціями земель, нормативними розпорядженнями Федерального міністерства юстиції ФРН і органів юстиції земель та іншими нормативними актами [2, с. 239-249].

Прокуратура, за законодавством ФРН, належить до органів виконавчої влади, підпорядковується міністрові юстиції й хоча організаційно складає частину судової системи, однак до судової влади не належить (кожен прокурор згідно зі ст. 141 Закону «Про судове провадження» закріплений до відповідного суду), є звичайним адміністративним відомством [1, с. 106] Прокуратура складається з двох частин: федеральної та земельної.

Генеральний прокурор ФРН призначається Президентом країни й здійснює свої функції при Верховному федеральному суді, а інші прокурори - при інших відповідних судах. Компетенція прокуратури визначається компетенцією суду, при якому вона діє [3, с. 16]. Разом з тим суди не підкоряються прокуратурі в змісті її систематичної наглядової функції. Конституція ФРН передбачає, що прокурори незалежні від судів і не входять до їхнього складу. Суди й прокуратура швидше співпрацюють один з одним, намагаючись, кожний у межах своєї компетенції, спільно досягти правильного рішення. Головною функцією прокурора є здійснення попереднього розслідування, в тому числі за допомогою поліції, якою він по суті керує.

Прокуратура у Німеччині вирішує три завдання. Відомий німецький юрист М. Помейлер указує, що вона, по-перше, розслідує справи й здійснює карне переслідування, виступаючи як обвинувач у суді; по-друге, бере участь у судовому процесі в ролі «незацікавленої сторони»; по-третє, приводить вирок у виконання [4, с. 28-30].

Характер правотворчої діяльності прокурорів Німеччини докорінно відрізняється від подібної діяльності прокурорів пострадянських країн (України, Російської Федерації), а саме: прокурор Німеччини не має право здійснювати нагляд за законністю актів, прийнятих або виданих як органами представницької, так і виконавчої влади. Виходячи з цього, вони не можуть активно впливати на законотворчий процес у всіх його стадіях. Якщо ж Генеральний прокурор чи інші прокурори виявляють суперечності в законопроектах або прийнятих законах, то звертаються з доповідними записками до Міністерства юстиції.

Прокурори Німеччини підзвітні відповідним Міністерствам юстиції й цим зумовлена обмежена роль прокуратури у правотворчості. Автономність приватних прав, закріплена в законодавчій системі ФРН, спричиняє обов'язок зацікавлених осіб піклуватися самим про захист своїх прав перед судом. Послідовно реалізуючи цей принцип, процесуальне законодавство звело до мінімуму участь прокурора в розгляді цивільних справ у судах. У цивільних судах участь представлена прокурором тільки у виняткових випадках, що мають велике суспільне значення.

На наш погляд, у сфері ненормативних правових актів, що регулюють адміністративно-правові відносини приватних інтересів громадян, немає місця наглядовій функції прокуратури.

Проте держава не може собі дозволити самоусунутися від вирішення питань відносно окремих категорій громадян, які потребують державної підтримки (незаможних, інвалідів, багатодітних, безробітних і т.д.). Але це втручання держави виражається насамперед у наданні адвокатів і оплаті їхніх послуг.

Федеральним законодавством Німеччини до предметів відання прокурорів віднесені питання законності у сфері цивільно-правових відносин, з яких, відповідно до норм Цивільного-процесуального кодексу, прокурор може заявляти позови в суді: про визнання громадян недієздатними, визнання шлюбу недійсним, здійснення зустрічного провадження з метою встановлення факту смерті особи, яка вважається безвісти зниклою.

Таким чином, у Німеччині прокуратура є органом виконавчої влади і в основному здійснює карне переслідування, розслідування й діє при певних судах; наглядових функцій вона практично не виконує, за незначним винятком [1, с. 106-107].

Ознайомлення й вивчення питань пов’язаних з організацією, повноваженнями наглядових органів (зокрема прокуратур) за кордоном необхідно й корисно, оскільки з урахуванням особливостей розвитку національного законодавства воно може сприяти підвищенню ефективності наглядової діяльності в нашій країні. Але будь-яке запозичення досвіду зарубіжної країни має обов'язково враховувати специфіку нашої країни, реальні потреби її нормотворчої та правозастосовчої діяльності. При цьому необхідно аналізувати і враховувати досвід інших держав, визначати недоліки та переваги світового досвіду і на підставі порівняльного аналізу обирати найприйнятніші для України варіанти й формулювати пропозиції щодо вдосконалення наукового підґрунтя для формування вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства.

Литература:

1. Рохлин В.И. Прокурорский надзор и государственный контроль: история, развитие, понятие, соотношение. — СПб.: Юридический центр, 2003. — 305 с.

2. Жалинский А. Введение в немецкое право / А. Жалинский, А. Рерихт. — М.:СПАРК, 2001. — 767 с.

3. Судебные системы европейских стран. Справочник / Перевод с франц. Д.И. Васильева и с англ. О.Ю. Кобякова. — М.: Международные отношения, 2002. — 336 с.

4. Помейлер М. Уголовное судопроизводство и роль прокуратуры в Германии // РЮ. — 1994. — № 10. — С. 28-30.