Пономаренко Дмитро Олександрович

Криворізький Національний Університет, Україна

Проблема застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань

Загальні засади відповідальності за порушення цивільно-правових зобов`язань містяться у Цивільному кодексі України та Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», який регулює договірні відносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Суб`єкти даних правовідносин виступають підприємства, установи і організації незалежно від фрм власності та господарювання, а також фізичні особи-підприємці. Підставою для залучення даних осіб до відповідальності та застосування до них санкцій, передбачених чинним законодавством України та договором, є порушення ними прийнятих на себе договірних зобов'язань.

Згідно до положень статті 1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А стаття 3 цього ж Закону встановлює, що розмір пені, передбачений ст. 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня.

Виходячи із практики розгляду спорів вбачається, що до суб’єктів господарювання, які порушили договірні зобов’язання, судом застосовуються санкції відповідно до вимог чинного законодавства.

Питання про суть санкції та її співвідношення з поняттям відповідальності залишається дискусійним як у літературі із загальної теорії права, так і в галузевих юридичних науках. Зазначаючи, що санкція безпосередньо пов'язана з вимогою певної поведінки, яка міститься у правовій нормі, О.Е. Лейст писав: "У юридичному обов'язку відображено вимогу належної поведінки, а санкція — спосіб державного примусу де виконання (додержання) цієї вимоги, загроза примусом на випадок її порушення".

Покладення на особу нових, додаткових обов'язків як міри відповідальності має місце, зокрема, при пред'явленні до правопорушника вимог про відшкодування ним збитків або сплату неустойки (штрафу, пені). За порушення умов договору щодо кількості поставки постачальник, крім того, повинен відшкодувати завдані покупцеві збитки і сплатити неустойку, якщо вона передбачена договором. Отже, до основного обов'язку — допоставити товари — приєднуються нові, додаткові обов'язки у вигляді відшкодування збитків або сплати неустойки.

Відшкодування збитків, і сплата неустойки, і втрата завдатку є додатковими (до основного) обов'язками, бо основний обов'язок боржника полягає у передачі майна, виконанні роботи, наданні послуг тощо і він виконується на еквівалентних та сплатних засадах. Сплачуючи ж неустойку, втрачаючи завдаток або відшкодовуючи кредиторові заподіяні збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже на боржника покладаються всі невигідні майнові наслідки порушення зобов'язання.

С.М. Братусь, за ознакою примусу, пропонував розмежовувати обов'язок, що виконується добровільно, і юридичний обов'язок, що виконується за допомогою державного примусу. На його думку, юридична відповідальність — це виконання обов'язку на основі державного або прирівняного до нього громадського примусу, добровільне ж виконання обов'язку юридичною відповідальністю бути не може. З такою думкою важко погодитись, бо в такому разі не визнаватиметься відповідальністю добровільна сплата боржником сум неустойки чи збитків, які він перерахував на користь кредитора платіжним дорученням, і навпаки, відповідальністю вважатиметься примусове виконання добровільно невиконаного обов'язку ( відібрання речі у боржника).

Отже, обов'язок і відповідальність взаємопов'язані, як відзначала А.М. Савицька, що цей явний взаємозв'язок не може бути підставою для їх ототожнення в разі примусового виконання обов'язку, в основі якого лежить мета — реальне виконання зобов'язання. За допомогою примусу боржник вчиняє дії, які він добровільно не виконав, і таким чином досягається мета, що ставилася при виникненні зобов'язання. Відповідальність за порушення договырних зобов`язань виступає як засіб спонукання, стимулювання боржника виконати свій обов'язок, якщо порівняти відповідальність і примусове здійснення добровільно не виконаного обов'язку, то останнє виступає як мета, а відповідальність — як засіб.

Список використаної літератури:

1. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар за заг. ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої, К.: Правова єдність., 2007. – 1140 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://studrada.com.ua/content/

2. ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 1997 р., N 5, ст. 28. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/543/96-%D0%B2%D1%80
3. Ромовська З.В. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс / Ромовська З.В. – К.: Атіка, 2005. – С. 190–195.

4. Савицька А.М. Суть цивільно-правової відповідальності / Савицька А.М. // Юридична відповідальність. – Львів, 1975. – С. 5–6.