Олійник А.Д.,

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ТЛУМАЧЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ТЕКСТУ ТА ДИСКУРСУ

Прагмалінгвістичні категорії вже понад півстоліття перебувають у центрі уваги багатьох мовознавців і психологів — як вітчизняних, так і зарубіжних, — адже вони знаменують перехід від концепції «мови в собі й для себе» до поняття мови як засобу здійснення комунікативного акту (КА), усвідомленого впливу на реципієнта (читача, слухача тощо). Однією з таких категорій виступають пресупозиції (відправника, одержувача, а іноді — інтерпретатора повідомлення), які мають суттєву вагу в акті спілкування. Як відомо, поняття пресупозиція виникло у філософській логіці (Ф. Фреге, П. Стросон та ін.), де воно позначає семантичний компонент судження, котрий має бути істинним, аби судження (в заданому контексті) було істинним або хибним. За відсутності пресупозиції з істинним значенням судження стає недоречним (у конкретному контексті), або взагалі семантично аномальним. Скажімо, речення Петро знає, що столиця Іспанії — Мадрид може бути істинним (Петро справді знає про це), або ж хибним (Петро насправді не знає про це). Водночас твердження Петро знає, що столиця Іспанії — Лондон не може бути ні істинним, ані хибним, оскільки в його основу покладена пресупозиція Столиця Іспаніїї — Лондон, яка, власне, є хибною.

Класичне розмежування пресупозицій у лінгвістиці здійснюється за семантичною та прагматичною ознаками. У першому випадку ми маємо справу з логічним висновком із заданої умови (приклад: 1) Джон з’явився на зустріч; 2) Джон не з’явився на зустріч — обидві ситуації передбачають існування гіпотетичного Джона), а в другому йдеться про відношення між учасниками КА та доречність висловлювання в контексті, а саме про стиль, мову висловлювання, ситуацію тощо. Твердження S має прагматичну пресупозицію P, якщо за будь-якого нейтрального вжитку S мовець вважає P само собою зрозумілою чи просто відомою слухачеві (читачеві) [1]. Ф. Бацевич характеризує прагматичну пресупозицію так: «Це компонент повідомлення, відсутність якого перетворює повідомлення на недоречне — нещире, провокаційне тощо. Прагматична пресупозиція є прагматичною в тому сенсі, що її зміст містить відсилання до мовця, тобто до однієї з прагматичних складових мовленнєвого акту» [2:183]. З цією думкою перегукується й визначення, наведене у Г. Матвєєвої: «Пресупозиції… — це припущення учасників про умови контексту, які принципово мають бути істинними» [3: 10].

Наведені вище тлумачення пресупозицій мають здебільшого вузький, характер, обмежений рамками контексту. У зв’язку з цим можна говорити про мікро- та макропресупозиції. Власне, щодо других можна навести розгорнуте визначення, запропоноване Ф. Бацевичем: «… спільний фонд знань, спільний досвід, спільні попередні відомості про явище, подію, стан речей тощо, якими володіють комуніканти; зона перетину когнітивних просторів учасників комунікації, яка актуалізується в процесі спілкування» [2: 181].

Справді, проаналізувавши конкретні приклади генерування та споживання інформації в науково-технічній царині (університетська лекція, семінар, підготовка до занять, опрацювання літератури в науковій бібліотеці тощо), бачимо, що обидва учасники КА — відправник та одержувач інформації — спираються на певний досвід, «багаж» попередніх знань. При цьому відправник виступає авторитетним, компетентним джерелом (принаймні, для одержувача), а діапазон поінформованості реципієнта може варіюватися як завгодно — від початкового рівня до глибокої обізнаності. Природно, у другому випадку зростає критичний поріг сприйняття пропонованої інформації та рівень її осмислення. Додамо, що вагоме значення має й система цінностей індивіда та його мотивація. Перлокутивний вплив КА на реципієнтів різних рівнів може суттєво відрізнятися.

На етапі іллокуції автор науково-технічного тексту може ставити перед собою різні цілі — проінформувати читача, змусити його замислитися над окресленою проблемою, зрештою, спонукати його до певних дій. Іноді всі ці завдання реалізуються одночасно.

Досить виразно прагматичний вплив автора проглядається у такому фрагменті наукової статті:

Органічне сільське господарство повинне ґрунтуватися на живих екологічних системах і циклах, працюючи, співіснуючи з ними й підтримуючи їх. Органічне сільське господарство повинне досягати екологічного балансу шляхом проектування систем землекористування, створення місць перебування і підтримки генетичного й сільськогосподарського різноманіття [4, с.106].

Автор наполегливо переконує цільову читацьку аудиторію в необхідності реалізації своїх висновків і положень (ключовим прагматичним чинником тут виступає дієслово повинне). У пресупозиціях автора виразно проглядаються його інтереси та система цінностей.

Наведемо ще один уривок із наукового тексту, розглядаючи його як завершений контекст і як різновид МА:

… до періоду розвитку сучасної промисловості природа мала більшу владу над людським життям, аніж людина над нею. Сьогодні наступ людей над природне довкілля такий енергійний, що залишилося обмаль процесів, не позначених людською діяльністю. Майже вся родюча земля служить для аграрного виробництва. Те, що було колись… непролазними хащами, нині перетворюється на природні заповідники, які регулярно відвідують тисячі туристів. Як ми побачимо, навіть світовий клімат зазнав впливу глобального розвитку промисловості [5: 608].

Інтенція автора повідомлення зрозуміла: проінформувати цільового читача (аудиторія в цьому випадку може бути доволі широкою) про небезпеку глобальної екологічної катастрофи. Адресат, прочитавши інформацію, за задумом автора, мусить замислитися над перспективами збереження незайманих ділянок планети. У цьому сенсі повідомлення набуває потужної іллокутивної сили: йдеться про виживання людства загалом. Звичайна, на перший погляд, констатація фактів має вагомий потенціал. Водночас, оскільки повідомлення адресоване абстрактному читачеві, має місце ефект розпорошення іллокутивної сили інформації: людина схильна перекладати обов’язки на інших там, де йдеться про колективну відповідальність. З-поміж імовірних перлокутивних ефектів можна назвати такі:

1) адресат стане активним членом партії «зелених» (створить власне громадське об’єднання захисту довкілля);

2) адресат звернеться до найближчої наукової бібліотеки, щоб довідатися більше про можливі наслідки зростання площ аграрних угідь;

3) адресат обговорить цю проблему зі знайомими, друзями, тобто обміняється з ними інформацією;

4) адресат знехтує цією інформацією, гадаючи, що від нього особисто нічого не залежить.

Найгіршою реакцією на дане повідомлення, гадаємо, є байдужість, що, власне, й підтверджується п. 4. У першому випадку можна говорити про повний успіх іллокутивної сили повідомлення, у другому й третьому — про частковий ефект (який, проте, може з часом перерости в ефект, описаний у п. 1), а в останньому випадку — про цілковиту невдачу інтенцій автора. Отже, маємо справу з різними пресупозиціями одержувачів: одне й те саме повідомлення в одному випадку є істинним і спонукає до певних дій, а в іншому видається прагматично аномальним. З цього приводу Г. Матвєєва зазначає: «…існують такі текстові пресупозиції, як соціальне становище комунікантів чи константи мовленнєвої ситуації, які виявляються визначальними для створення саме даного тексту. У процесі тексту пресупозиції можуть виникати й змінюватися, особливо при логічних експліцитних аргументаціях» [3: 10].

Дещо інакше реалізується механізм усного дискурсу, яким, наприклад, є лекція. Можливість зворотного зв’язку, перебування учасників КА у спільному часово-просторовому полі істотно зближують пресупозиції відправника та одержувача (одержувачів) інформації. Про це говорить і Г. Матвєєва: «Пресупозиції автора при створенні письмового тексту відрізняються від пресупозицій відправника усного повідомлення; час створення й час передачі письмового тексту можуть бути віддаленими один від одного. При цьому приховані пресупозиції одержувача зазнають змін, а автор навряд чи може це взяти до уваги. Водночас, в усному повідомленні відправник зважає на мінливі пресупозиції слухачів» [3:11].

Ми вже зазначали, що присутність інтерпретатора (часто ним буває перекладач іноземної науково-технічної інформації) накладає відбиток на зміст і стиль вихідного тексту (дискурсу). Інакше кажучи, пресупозиції інтерпретатора як додаткового каналу комунікації накладаються на пресупозиції автора та одержувача повідомлення. Як зауважує Г. Матвєєва, «пресупозиції можуть зазнавати змін…., якщо текст опрацьовується на кількох етапах, оскільки можуть змінюватися знання й наміри відправників» [3: 11].

З позицій прагмалінгвістики переклад є різновидом КА, спрямованим на досягнення певних цілей, реалізацію певних завдань, які ставить перед собою адресант повідомлення. У цьому сенсі важливого значення набуває адекватність перекладу, адже сама наявність перекладача як додаткового каналу комунікації часто стає причиною, за висловом Ф. Бацевича, «комунікативного шуму» [2: 56].

Іншою проблемою перекладу науково-технічної інформації є відхід від оригіналу, спричинений прагненням перекладача домогтися максимального комунікативного ефекту. Як зауважує В. Коміссаров, «…йдеться про внесення до перекладу невимушених змін, пов’язаний із відмовою від максимальної еквівалентності. Для прагматичної адаптації цього типу характерною є, як правило, відсутність орієнтації на оригінал… Вплив на процес перекладу намірів використати результат перекладу задля якихось цілей… не може не братися до уваги при дослідженні перекладацької діяльності» [6: 109]. Справді, у процесі перекладу перекладач бере на себе подвійну роль: з одного боку, інтерпретатора, а з іншого — джерела цілком нового тексту. Тут ми маємо справу з пресупозиціями трьох сторін акту комунікації — автора повідомлення, інтерпретатора цього повідомлення та реципієнта (чи групи реципієнтів). Природно, додатковий канал інформаційного ланцюжка спричинює й додатковий «комунікативний шум» (за висловом Ф. Бацевича). Тому відхід від оригіналу тією чи іншою мірою неминучий. Але, якщо в перекладі, скажімо, художньої літератури він є майже необхідним, то в галузі науки й техніки, де вимагається висока точність інформації, його слід звести до мінімуму.

Природно, пресупозиції впливатимуть на кінцевий результат роботи перекладача. Тією чи іншою мірою позначатимуться на ньому й цілі та кваліфікація виконавця перекладу. Девіації, тобто відхилення від оригіналу в такому процесі неминучі. Мовні девіації ґрунтуються на конфлікті між когнітивним і мовним, тобто гнучким, мінливим способом мислення і формалізованим способом його вираження засобами мови. Для нас особливий інтерес становлять мовні девіації, пов’язані з мовним кодом. Саме тут найчастіше відбувається непорозуміння, спотворення інтенцій автора в мові перекладача чи хибне сприйняття кінцевим реципієнтом вихідного повідомлення. Перекладач науково-технічних текстів (наукових публікацій, підручників, інструкцій тощо) має ставити за мету якомога точніше передати не лише зміст повідомлення, а й інтенції автора оригіналу (проінформувати, продемонструвати, переконати в істинності своїх поглядів читача тексту).

Література

1. ru.wikipedia.org.wiki/Пресуппозиции.

2. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики/Флорій Сергійович Бацевич.—К.: Академія, 2004.—342 с.

3. Матвеева Г.Г Актуализация прагматического аспекта научного текста/Галина Григорьевна Матвеева.—Ростов: Изд-во РГУ, 1984.—132 с.

4. Клименко Н.А. Біологізація виробництва як шлях зближення економіки та екології.—К.: Національний ун-т біоресурсів і природокористування, 2009.—105 [4] c. — (Аграрна наука і освіта, т. 9, № 3-4).

5. Ґіденс, Е. Соціологія. Переклад з англ./Ентоні Ґіденс.—К.: Основи, 1999.—726 с.

6. Комиссаров В. Лингвистика перевода/Вилен Наумович Комиссаров.—М.: URSS, ЛКИ, 2007.—230 с.