Економічні науки/12.Економіка сільського господарства

К.е.н. Дідковська Л. І.

Державна установа «Інститут економіки та прогнозування НАН України», м.Київ

Теоретичні основи організації раціонального використання земельних і водних ресурсів у зрошуваному землеробстві[1]

Раціональне використання земельних і водних ресурсів при проведенні меліоративних заходів є необхідною умовою ефективного та збалансованого господарювання. Земельні ресурси за умов раціонального та екологічно виваженого  використання здатні фізично не зменшуватися і підвищувати свою продуктивність. Відомо, що близько 44% українських земель – чорноземи, які є основним фондом отримання продукції рослинництва. Водночас, отримання сталих врожаїв можливе за умови достатнього зволоження. Отже, водні ресурси займають чільне місце у забезпеченні продуктивного агровиробництва. Тобто і земля, і вода – є національним багатством України, природними ресурсами вітчизняного економічного  розвитку  і добробуту населення. Зважаючи на це, раціональне використання земельних та водних ресурсів, їх збереження і охорона мають стати національною стратегією, оскільки це проблема продовольчого, економічного, екологічного, соціального та в цілому загальнобіосферного характеру.   

Слід зазначити, що раціональний (лат. rationalis) – розумний, логічний, спрямований до кращого або доцільний образ дії. Проблемі забезпечення раціонального використання  земельних ресурсів в аграрній сфері присвячена велика кількість наукових робіт. Зокрема, Л.В. Фоменко дає таке визначення цього поняття: “Раціональне використання земель сільськогосподарського призначення – це соціально-економічна категорія, що виражає відносини між людьми в процесі здійснення технологічних виробничих процесів, пов’язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції, з метою максимального задоволення у продуктах харчування, при забезпеченні відновлення і збільшення продуктивного потенціалу земельних ресурсів і сприянні підвищення рівня екологічності як цих ресурсів, так і середовища в цілому” [1, с. 6]. Радченко Г. ототожнює раціональне землекористування із таким їх цільовим і комплексним використання, при якому досягнуто найоптимальніший баланс між ефектив­ністю використання земель і екологічними вимо­гами [2]. Рибіна Л.О. раціональним використанням земель вважає таке, “… при якому поряд з виробництвом економічно доцільної кількості продукції зберігається екологічна рівновага  всіх природних факторів” [3, с. 92]. Третяк А.М. трактує суть раціонального землекористування як “…застосування інвестиційних і неінвестиційних факторів, націлених на підвищення родючості ґрунтів, їх охорону, збільшення кількості необхідної суспільству продукції, поліпшення її якості, підвищення продуктивності праці через мотиваційні фактори” [4, с. 83-84].

         У екологічному словнику [5, с. 363] наводиться класичне визначення раціонального використання природних ресурсів, яке поряд з економічним ефектом передбачає збереження та відродження екологічної складової: “це комплексна еколого-економічна діяльність, що полягає в науково обґрунтованому, плановому, ефективному використанні і споживанні природних ресурсів для забезпечення економічних потреб разом з вимогами щодо їх охорони, відтворення, захисту навколишнього середовища з урахуванням можливих екологічно шкідливих наслідків експлуатації природних багатств”.  

         Правове забезпечення використання та охорони земель здійснюється згідно з Земельним кодексом України, ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», ЗУ «Про охорону земель» тощо. Зокрема, у Земельному кодексі виокремлено, що одним з основних принципів земельного законодавства є саме раціональне використання земель. Крім цього, завданням земельного законодавства є “регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель”.

Ще за радянських часів було сформовано визначення терміну “раціональне використання земель”, яке на нашу думку потребує уточнення. Зокрема, згідно ДСТ 26640-85 «Землі. Терміни та визначення» зазначене вище поняття передбачає забезпечення усіма землекористувачами в процесі виробництва максимального ефекту в здійсненні цілей землекористування з урахуванням охорони земель та оптимальної взаємодії з природними факторами. На нашу думку, раціоналізація землекористування крім забезпечення максимального економічного ефекту має передбачати ще й оздоровчі та відновлюючи заходи.    

             В Україні утворилась складна ситуація в аграрному секторі економіки саме через нераціональне та виснажливе використання основного засобу виробництва – землі. Особливо антиекологічний вплив відчувають зрошувані землі, через що посилюються процеси їх дегуміфікації та розвитку ерозії ґрунтів. Питома вага зрошуваних земель у загальній площі земель України становить 3,6%. При цьому частка продукції, яка вирощена на политих землях, становить від 30 до 50% у загальному виробництві продукції рослинництва у зрошуваних регіонах. На жаль, через відсутність широкомасштабних землеохоронних заходів в Україні відмічається іригаційна деградація чорноземів. Тому науково обґрунтовані принципи  раціоналізації земельних ресурсів при проведенні меліоративних заходів повинні широко використовуватись землекористувачами і землевласниками.

Водні ресурси є основною складовою для створення життєвих благ. Питома вага використання води в окремих секторах економіки становить: в електроенергетиці – 32,4%, сільському господарстві – 31%, житлово-комунальному господарстві – 17,7% та металургійній промисловості – 12,7%. Основна частка аграрного водоспоживання використовується на зрошення сільськогосподарських культур[2], решта – на обводнення пасовищ, на фермах, в населених пунктах тощо.

 В Україні близько половини ріллі знаходиться у зоні недостатнього та нестійкого зволоження. Природне зволоження в нашій країні поступово зменшується з північного заходу на південний схід. Більше того, у південних регіонах України майже кожний другий рік – засушливий. Тому для багатьох сільгоспвиробників полив вважається єдиним способом отримання стійких врожаїв. Отже, водні ресурси в сільському господарстві залежно від функціонального використання одночасно відіграють роль як предмета, так і засобу праці: предметом праці вода виступає при транспортуванні води до полів, а ось вже засобом праці – при формуванні кількісних і якісних показників урожаю сільськогосподарських культур із використанням поливів.

Крім позитивних наслідків проведення меліоративних заходів слід зупинитися й на негативних. Використання зрошувальної води низької якості та недотримання науково обґрунтованих режимів зрошення дають поштовх до розвитку процесів вторинного засолення та осолонцювання, забруднення тяжкими металами, агрофізичної деградації ґрунтів тощо. Так вторинне засолення ґрунтів обумовлює зменшення врожайності сільськогосподарських культур, зокрема на зернових в 1,5-2 рази, а на овочевих – майже у 5 разів [6]. Тому проведення меліоративних заходів має супроводжуватись відновленням продуктивних та екологічних функцій земельних ресурсів. Серед способів усунення негативних наслідків зрошення ефективними є такі: гіпсування та агротехнічна, гідротехнічна, біологічна та комплексна меліорації. Звільнення від відповідальності за виснаження та забруднення водних ресурсів водокористувачами обумовлює негативний вплив на кількісний та якісний стан водних екосистем. А це свідчить про необхідність посилення економічного механізму стимулювання раціонального водокористування.

Багато робіт науковців присвячено розробці основних принципів раціоналізації водокористування. Черевко Г.В. [7] зазначає, що раціональне водокористування і охорона водних ресурсів має передбачати наступні заходи: оптимізація територіального та галузевого розподілу водних ресурсів; забезпечення науково обґрунтованої системи управління водними ресурсами та водогосподарськими комплексами в басейнах великих і середніх рік; впровадження збалансованої та науково обґрунтованої системи водокористування, яка б унеможливлювала деградацію та виснаження водоносного горизонту; регулювання стоку з поверхні водозабірних басейнів, штучного поповнення підземних вод і водного режиму ґрунтів; захист водних ресурсів від евтрофікації; впровадження водоохоронних заходів та створення водоохоронних комплексів (особливо у потенційно небезпечних місцях) із автоматизованими системами управління; впровадження оборотного водоспоживання, безвідходних та безводних технологій; підвищення ефективності меліоративних систем, оптимізація зрошувальних і поливних норм; розробка і впровадження еколого-економічної оцінки водних ресурсів, її використання при плануванні водоспоживання, водокористування та здійснення водоохоронних заходів; обов’язкове врахування водного фактора при плануванні розміщення продуктивних сил, науково обґрунтоване розміщення водомістких галузей народного господарства, уникнення надмірної концентрації промислових підприємств, що споживають велику кількість води, в маловодних і безводних районах. Обов’язково має проводитися моніторинг та контроль за споживанням та розподілом водних ресурсів.

Хвесик М.А. [8] наголошує на необхідності раціоналізації водокористування задля збереження основного стратегічного ресурсу – води. Раціональне використання і відтворення водних ресурсів та екосистем на його думку має передбачати: зменшення антропогенного навантаження на водні об’єкти; досягнення екологічно безпечного використання водних об’єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства; забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об’єкта як елементу природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якість води; створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони та використання водних ресурсів.        

        А.В. Яцик [9] досліджує водні ресурси в контексті збалансованого розвитку держави та її екологічної безпеки. На думку вченого раціональне та екологобезпечене використання водних ресурсів передбачає стан, при якому формується протекціонізм національних інтересів від можливих внутрішніх і зовнішніх загроз, а також достатній рівень водозабезпечення населення та галузей економіки, що обумовлює соціально-економічну стабільність у суспільстві.

         На думку Савіної А.М. [10] раціональне використання водних ресурсів передбачає систему організаційних заходів, спрямованих на формування зацікавленості та можливостей у водокористувачів щодо еколого-економічного використання водних ресурсів, що дозволить гармонізувати інтереси власника водних об’єктів (держави) та водокористувачів. 

Джигирей В.С. [11] дає визначення охорони вод як комплексу заходів, спрямованих на запобігання та/або усунення наслідків забруднення, засмічування і виснаження водних ресурсів. Мова йде про розробку методів і засобів очищення стоків, контроль за якістю води.

Гуменюк В.В. [12, с. 108, 109] констатує глобальність і значимість проблеми належного забезпечення раціонального використання водних ресурсів. Для вирішення поставлених задач вчений пропонує залучатися до співпраці з приватними суб’єктами господарювання. Така модель публічно-приватного партнерства сприятиме формуванню інтегрованого управління водними ресурсами із стійким фінансуванням.

Мухіною І.А та Малою Н.В. [13] було сформовано принципи раціонального використання водних ресурсів під час проведення меліоративних заходів, що мають передбачати забезпечення оптимальних режимів функціонування зрошувальної системи, які здатні забезпечити необхідний водний режим з урахуванням водно-фізичних властивостей ґрунту, потреби сільськогосподарських культур у воді, продуктивності технічних засобів поливу, параметрів зрошувальної мережі і насосних станцій, лімітів водозабору і вимог екологічної мережі.

На законодавчому рівні водні відносини регулюються Водним кодексом України, ЗУ "Про охорону навколишнього природного  середовища", ЗУ «Про меліорацію земель», ЗУ «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року» та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з Водним кодексом України головним завданням водного законодавства є регулювання правових відносин в контексті науково обґрунтованої раціоналізації водокористування, охорони і відтворення водних ресурсів, запобігання шкідливих дій вод та їх наслідків. У ЗУ «Про меліорацію земель» серед екологічних вимог до меліоративних заходів виокремлено забезпечення раціонального використання   земельних,  водних,  лісових  та мінерально-сировинних ресурсів; захист земель від деградації, вітрової і водної ерозії; охорона ґрунтів  від  виснаження,   засолення,   заболочення; охорони водних ресурсів від  забруднення. Серед пріоритетних напрямів у сфері розвитку водного господарства та меліорації земель, які викладені у ЗУ «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року», виокремлено: впровадження системи інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом;  здійснення міжбасейнового перерозподілу водних ресурсів та раціонального їх використання; відновлення ролі зрошуваних земель у продовольчому та ресурсному забезпеченні держави. Отже, водне законодавство передбачає створення передумови для реалізації раціонального використання та охорони водних ресурсів, проте, на жаль, й досі фіксується негативна тенденція щодо їх виснаження та забруднення.

Незважаючи на масштабність досліджень зазначеного питання, раціоналізація водокористування та водоохоронна діяльність й надалі набувають всебічної актуальності. Отже, під раціональним використанням водних ресурсів в зрошуваному землеробстві слід розуміти науково обґрунтоване використання водних ресурсів, яке забезпечує оптимально корисний еколого-економічний ефект для всіх водокористувачів та землевласників. Недотримання принципів раціонального водокористування обумовлює формування як прямих, так і опосередкованих, як сучасних, так і майбутніх еколого-економічних збитків.

         З урахуванням узагальнення наукових розробок і власних досліджень, пропонуються такі концептуальні засади організації раціонального використання земельних і водних ресурсів у зрошуваному землеробстві, за допомогою яких можна було б досягти економічно доцільного та екологічно безпечного рівня агровиробництва. Тобто, соціально-економічне зростання сільгосптоваровиробників має забезпечуватися паралельно із збереженням та примноженням найціннішого багатства України – земельних і водних ресурсів.

Література:

1.     Фоменко Л.Ю. Раціональне використання земель сільськогосподарського призначення в умовах західного регіону України: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.07.02/ Державний агроекологічний ун-т. – Житомир, 2004. – 20 с.

2.     Радченко Г. Раціональне використання земель: поняття та зміст [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://personal.in.ua/article.php?ida=14>.

3.          Рибіна Л.О. Екологічні аспекти раціонального землекористування // Власний статус і проблеми раціонального використання земель: матеріали Міжнар. наук. конф., (Київ, 29-31 травня 2000 р.). – К.: РВПС України НАН України, 2000. – С. 92-95.

4.          Третяк А.М. Економіка землекористування та землевпорядкування: Навч. посібник. – К.: ТОВ ЦЗРУ, 2004. – 542 с.

5.     Мусієнко М.М. Екологія. Охорона природи: Словник-довідник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. – 550 с.

6.     Арзуманян Т.Ю. Раціональне використання меліорованих земель Одеської області /Т.Ю. Арзуманян, В.М. Кириленко, Л.А. Щетінікова //Аграрний вісник Причорномор’я. – 2011. – Вип. 57. – С.3-4.

7.     Черевко Г.В., Яцків М.І. Економіка природокористування. – Львів: «Світ», 1995. – 208 с.

8.     Водні ресурси на рубежі ХХІ ст.: проблеми раціонального використання, охорони та відтворення / [Хвесик М.А., Яроцька О.В., Головинський І.Л. та ін.]; за ред. академіка УЕАН, д.е.н., проф. МА. Хвесика. – К.: РВПС України НАН України, 2005. – С.53-54.

9.     Яцик А.В. Водні ресурси в контексті екологічної безпеки та збалансованого розвитку держави // Екологічний вісник. – 2007. – №6(46). – С.21-25.

10.                        Савина А.М. Рациональное использование водных ресурсов как фактор регионального развития : Автореф. дис. канд. экон. наук: спец. 08.00.05. – Оренбург, 2004. – 20 с.

11.                        Джигирей В.С. Екологія [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://pidruchniki.ws/10981205/ekologiya/ratsionalne_vikoristannya_ohorona_vodnih_resursiv>.

12.                        Гуменюк В.В. Глобалізація партнерських відносин держави і бізнесу в контексті політики раціонального водокористування // Раціональне використання водних ресурсів як фактор забезпечення національної безпеки України: матеріали VII Пленуму спілки економістів країни та Всеукр. наук.- практ. конф. – За ред. акад. В.В. Осокольського. – К., 2012. – 304 с.

13.                        Мухіна І.А., Мала Н.В. Використання зрошуваного землеробства в Херсонській області в пореформений період // Вісник ХНАУ. – 2011. – № 2. – С. 150-153.


[1] Дослідження виконано при підтримці НАН України у рамках відомчої теми «Ресурсні можливості розвитку аграрного сектора економіки України» (номер державної реєстрації 0114U001638).

[2] Протягом 2013 р. в Україні на зрошення було використано 1,8 млрд куб. м води або 18% від загального обсягу спожитої води.