к.ю.н., доц. Білоус І.М., Кардінал Т. Л., Феофанов Ю.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Розвиток права інтелектуальної власності в країнах Європейського Союзу - пріоритет національного законодавства

Нині процеси інтелектуалізації досягли надзвичайно високої інтенсивності. Важливо враховувати, що сьогодні в основному вже сформувалася глобальна система правової охорони інтелектуальної власності. Україна адаптується до неї через намір розвиватися як складова частина світового співтовариства, а не як економіка, відгороджена від світових тенденцій соціально-економічного і технологічного розвитку. За останні роки Україна значно активізувала процес входження в світові структури, які регулюють інтелектуальну власність, і вже є учасницею понад десяти міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері.

Різні аспекти управління сферою інтелектуальної власності досліджували такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як С. В. Бондаренко, С. Г. Гордієнко,С. О. Довгий, В. О. Жаров, В. Г. Зінов, К. Ідріг, І. Ю. Кожарська, Н. М. Мироненко,Ю. Суіні, П. М. Цибульок, В. П. Чеботарьов та ін. Водночас вирішення проблеминормативно-правового забезпечення функціонування сфери інтелектуальної власностіє сьогодні надзвичайно актуальним завданням.

Право інтелектуальної власності поширюється в країнах–членах Європейського Союзу, безпосередньо впливаючи на національні системи правової охорони. Про його позитивний вплив свідчить приклад наших сусідів – країн Східної Європи, які вже набули членство в ЄС (Польща, Чехія, Словаччина, країни Балтії, Угорщина). Для цих держав орієнтація на право ЄС була важливим чинником розвитку національного законодавства, враховуючи той факт, що з багатьох аспектів право інтелектуальної власності ЄС випереджає відповідні норми на рівні регулювання Всесвітньої організації інтелектуальної власності, а в деяких випадках – і розвиток права інтелектуальної власності США. Стандарти охорони інтелектуальної власності Євросоюзу нині в Європі відіграють вирішальну роль і під час вдосконалення національних систем охорони, і під час оцінювання ефективності реалізації прав.

Право інтелектуальної власності ЄС формувалося довго, складно і досить важко. Основна проблема полягала в тому, що це право є територіальним за своїм характером, тобто правова охорона об'єктів інтелектуальної власності, надана на території однієї держави, не діє на території інших держав. Крім того, в різних країнах є відмінності в рівнях охорони, особливості правозастосовчої практики. Кожна держава прагне передусім забезпечити права національних правовласників, що загалом суперечить цілям і принципам створення єдиного ринку. Тому тривалий час регулювання суспільних відносин у сфері інтелектуальної власності залишалось у компетенції держав–членів ЄС, а співпраця у сфері інтелектуальної власності не входила до низки пріоритетних завдань Євросоюзу.

Розвиток законодавства ЄС в цьому напрямі започаткували рішення Суду ЄС у справах Consten&Grunding та DeutscheGrammophonGesselschaft v MetrGrossmärkte. Було визначено, що єдиним обмеженням щодо вільного руху товарів, які дозволяються за п. 36 Договору, є обмеження, що стосуються специфічного об'єкта прав інтелектуальної власності. Незважаючи на те, що Суд не може заперечити існування прав інтелектуальної власності на національному рівні, він, безперечно, може контролювати їх здійснення.

Судом були вироблені принципи, що окреслюють зв'язок між правом Співтовариства та правами інтелектуальної власності, найбільш важливими є яких є принципи вичерпання прав (особа, що має права інтелектуальної власності не може їх використовувати для запобігання обігу продукту, який був розміщений на ринку ЄС нею або з її згоди), спільного походження, "специфічного об'єкта тощо.

Зовнішній вплив на уніфікацію законодавства та засобів його реалізації зумовлює участь більшості держав-членів та ЄС в міжнародних договорах ВОІВ, інших угодах. Держави-члени мають виконувати зобов'язання відповідно до Угоди СОТ про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (далі – ТРІПС) з зауваженнями, що сфера захисту інтелектуальної власності належить до спільної компетенції ЄС та держав-членів, тобто рішення можуть прийматися ЄС або державами-членами [3, C. 6-7].

У країнах континентального права рисами права інтелектуальної власності, що дозволяє виділити його в окрему підгалузь галузі цивільного права, є: повнота регулювання відносин з приводу створення та використання об'єктів інтелектуальної власності; охоплення відносин щодо всіх об'єктів права інтелектуальної власності; застосування як провідного режиму юридичного регулювання методу дозволення; наявність розвинених правових інститутів, що складають підгалузь. При цьому основною метою створення та розвитку законодавства є захист прав та інтересів авторів, винахідників та інших творців об'єктів інтелектуальної власності та інших осіб, яким належать майнові права інтелектуальної власності.

Інститути права інтелектуальної власності виділяються за кожним з об'єктів (або однорідною групою об'єктів) права інтелектуальної власності та складаються, зазвичай, із закону, що врегульовує правовідносини зі створення та використання цього об'єкта, підзаконних актів, судових рішень. З урахуванням важливості захисту прав інтелектуальної власності у другій половині 90-х рр. в європейських країнах почав засновуватися спеціальний інститут захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності як сукупність цивільно-правових, адміністративно-правових та кримінально-правових норм щодо захисту майнових прав творців та інших осіб.

Вторинне значення при цьому мало врегулювання проблеми співвідношення права інтелектуальної власності та права конкуренції, що здійснювалося нормами антимонопольного законодавства, судовими рішеннями [2, c. 112].

У системі права ЄС порівняно з такими провідними галузями права ЄС, як митне, інституційне, право конкуренції, формування права інтелектуальної власності як спеціальної галузі права тільки відбувається. Загальні тенденції розвитку правового регулювання в цій галузі особливо помітні на прикладі Директив ЄС.

До основних нормативно-правових документів Європейського співтовариства в галузі охорони авторського права слід віднести: Директиву Європейського парламенту та Ради 91/250/ЄЕС від 14 травня 1991 року про правову охорону комп’ютерних програм, Директиву Європейського парламенту та Ради 93/83/ЄЕС від 27 вересня 1993 року про координацію деяких положень авторського права і суміжних прав за застосування їх до супутникового мовлення та кабельної ретрансляції, Директиву Європейського парламенту та Ради 93/98/ ЄЕС від 29 жовтня 1993 року про гармонізацію строку охорони авторського права та деяких суміжних прав, Директиву Європейського парламенту та Ради 92/100/ ЄС від 19 листопада 1992 року про право на прокат, право на позичку та деякі суміжні права у сфері інтелектуальної власності, Директиву Європейського парламенту та Ради 96/9 ЄС від 11 березня 1996 року про правову охорону баз даних [8], Директиву Європейського парламенту та Ради 2001/29/ЄС від 22 травня 2001 року про гармонізацію певних аспектів авторського права та суміжних прав у інформаційному суспільстві, Директиву Європейського парламенту та Ради 2004/48/ЄС про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності.

З огляду на те, що Україна проголосила одним із стратегічних напрямів зовнішньоекономічної політики інтеграцію до ЄС, сучасне прискорення адаптації законодавства України до законодавства ЄС у сфері інтелектуальної власності набуває особливого значення у зв’язку з виконанням міжнародних зобов’язань України та завдань Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною та ЄС, Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС», Угоди між Україною та ЄС про наукове і технологічне співробітництво. На перспективах розвитку відносин між Україною та ЄС у цій сфері помітно позначились вироблені ЄС Європейська політика сусідства, Східне партнерство, План дій «Україна – ЄС», переговори щодо укладення Угоди про асоціацію та Угоди про зону вільної торгівлі,а також ініційований Європейською Комісією постійний діалог між Україною та ЄС щодо захисту прав інтелектуальної власності [1, C. 9-6].

Дослідження особливостей правової охорони інтелектуальної власності у ЄС надає можливість визначити та окреслити найближчі перспективи подальшого розвитку вітчизняного законодавства у цій сфері. При цьому важливим є те, щоб у якості зразків та можливих моделей подальшого реформування вітчизняного права інтелектуальної власності, були сприйняті кращі досягнення європейської правової науки, вдалі та універсальні юридичні категорії та конструкції у сфері правової охорони інтелектуальної власності, які враховували б як специфіку вітчизняної правової традиції, так й інтереси головного суб’єкта творчої діяльності – людського індивіда, який є джерелом всіх досягнень цивілізації.

В сьогоднішній Україні захист інтелектуального продукту продовжує бути доволі умовним. Реагуючи на ці потреби, Європейський Союз разом з іспанськими і данськими експертами започаткував проект запуск нової ініціативи Twinning «Удосконалення правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності в Україні». У сучасній економіці продуктом може бути не тільки матеріальний товар. Люди також виробляють ідеї, інформаційні продукти, мистецькі об’єкти та нові технології. Інтелектуальний продукт вимагає великих зусиль та інвестицій – але вкрасти його легше, ніж звичайну річ. 29 квітня 2014 якого року у Києві відбулася конференція-відкриття фінансованого ЄС проекту Twinning «Удосконалення правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності в Україні». Під час події були представлені заходи, що їх заплановано до проведення у рамках впровадження проекту. Також учасники конференції дізналися про цілі та очікувані результати ініціативи. У заході взяли участь співробітники Представництва ЄС в Україні, експерти з Данії та Іспанії, українські посадовці тощо [2, C.16-18].

Проект Twinning «Удосконалення правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності в Україні» впроваджується експертами із Іспанського відомства торговельних марок і патентів, Відомства патентів та торговельних марок Данії та їх колег із Державної служби інтелектуальної власності України. Загальна тривалість проекту становить 18 місяців. Його бюджет – майже 1,4 млн. євро.

Ефективний захист прав інтелектуальної власності – це важливий інструмент для залучення іноземних інвестицій, передачі технологій та ноу-хау, дотримання законних прав українських правовласників. У середньо - та довготривалій перспективі це також заохотить українських авторів, винахідників та інвесторів, сприятиме розвитку української економіки. Згідно зі статистикою 2013 року, 56,5 млн. із 218 млн. робочих місць в країнах-членах ЄС прямо створюються підприємствами, які ефективно захищають інтелектуальну власність; водночас заробітна платня співробітників таких підприємств у середньому на 40% вища, ніж їхніх колег з інших сфер.

Інтелектуальна власність є однією з пріоритетних сфер, в яких має здійснюватись законодавство України відповідно до Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу».

         Українсько-Європейським консультативним центром з питань законодавства в рамках проекту TACIS були розроблені матриці показників ефективності наближення законодавства України до законодавства ЄС. У таблицях наводилися назви актів ЄС, законодавчі акти України та оцінювався рівень наближення: не гармонізовано, гармонізація на завершальній стадії, гармонізовано.

         У проекті керівництва з практичних питань наближення законодавства, підготовленого експертами Світового банку, пропонувалося для певного акта ЄС у таблицях зазначати його положення з вказівкою щодо необхідних змін законодавства України.

         Досвід роботи з адаптації законодавства свідчить про доцільність пропонування таких критеріїв відповідності законодавства України та ЄС: законодавство України не відповідає законодавству ЄС; низка положень законодавства України має бути приведена у відповідність до законодавства ЄС; у законодавстві України відсутні певні уточнення, наявні у праві ЄС; законодавство України відповідає законодавству ЄС; законодавство України містить більш високі стандарти охорони (врегулювання правовідносин), ніж законодавство ЄС.

         Основна частина правових інститутів розподіляється на дві групи. У правових нормах, що відносяться до першої групи, відсутні певні уточнення, наявні у праві ЄС. Так, наприклад, стаття 24 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає вичерпний перелік випадків вільного використання комп’ютерної програми. Стаття 6 Директиви 9112501ЄСС встановлює, що при використанні комп’ютерної програми забороняється використання інформації, одержаної в результаті декомпіляції також для виробництва та маркетингу тощо [4, C. 109-110].

         До другої групи віднесено правові норми, окремі з яких мають бути приведені у відповідність до Законодавства ЄС. Так, при ефективно працюючому в Україні інституті промислових зразків, що дозволяє забезпечити їх охорону, в тому числі зразків нерезидентів України, законодавство України має бути адаптовано щодо відмови від критерію «Естетична та ергономічна цінність» при оцінці патентоспроможності та введення замість цього умови патентоспроможності – «індивідуальний характер промислового зразка» .

Від вирішення питання створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності в світовий соціально-економічний системі. Запозичення позитивного досвіду ЄС у сфері правової охорони інтелектуальної власності забезпечить більшу динаміку в загальному інтеграційному русі нашої країни до Євросоюзу. 

Список використаних джерел:

1. Дроб’язко В. Правове регулювання авторського права і суміжних прав у Європейському Союзі / В. Дроб'язко // Теорія і практикаінтелектуальної власності. – 2009. – № 1. – С. 3-13.

2. Еннан Р.Є. Правова охорона інтелектуальної власності вЄвропейському Союзі: передумови формування, сучасний стан, тенденції розвитку / Р.Є.Еннан // Часопис цивілістики. – 2012. – Вип. 13. – С.110–118

3. Капіца Ю.М. Забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності в Європейському Союзі / Ю.М. Капіца // Інтелектуальний капітал. – 2005. – № 4. – С. 3-11.

4. Крупчан О. О. Міжнародно-правові механізми охорони і захисту

авторських прав // Питання розвитку права інтелектуальної власності. – 2010. – С. 109-110.