К.ф.н., Левченко А.В.

Хмельницький національний університет

ПРОБЛЕМА СТАНОВЛЕННЯ ІДЕЇ СИНЕРГЕТИЧНОГО РОЗВИТКУ

Сучасна цивілізація входить в переламний етап свого становлення, характерними рисами якого стає нетиповість, нестабільність, нелінійність. Її основи закладені в технологічному прогресі, що відображає якісну характеристику постмодерного розвитку сучасного суспільства. Виникає особливе антропосоціальне середовище зумовлене особливістю сучасної людської цивілізації, яку за визначенням науковців називають техногенною. Її суть полягає в самоорганізації, як явища, що породжене нелінійним розвитком людської історії.

Сьогодні синергетика стала загальновизнаним міждисциплінарним напрямом наукових досліджень, яка займається вивченням складних систем, компоненти яких взаємодіють між собою нелінійним шляхом. Як справедливо зазначив один з основоположників синергетики Г. Хакен, "хоча синергетика виникла в системі природничих наук, мені завжди уявлялося, що її найважливіші можливості будуть торкатись специфічних людських і соціальних процесів. Тут перед нами відкривається надзвичайно широке поле досліджень" [4,c.59].

Таким чином, парадигма самоорганізації широко використовується не лише в природничих науках і техніці, її основні принципи та ідеї занаходять застосування в економічних і соціально-гуманітарних науках, у зв'язку з цим висувається ряд важливих епістемілогічних і філософсько-світоглядних проблем. До них слід віднести проблему визначення місця і ролі самоорганізації в цілісному процесі еволюції світу і механізмів його розвитку, а також виявлення специфіки процесів самоорганізації і організації в соціально-економічних системах.

У широкому сенсі основна ідея самоорганізації зводиться до наступного: в основі еволюційного розвитку систем будь-якої природи лежить механізм самоорганізації, коли з абсолютно нестійкого стану система стрибком переходить в більш стійкий, впорядкований стан по відношенню до попереднього. Або кажучи словами теоретика концепції самоорганізації І. Пригожина: "з хаосу народжується порядок". Причому "порядок", що має імовірнісний характер, оскільки в точці біфуркації, або у момент вибору подальшого шляху розвитку системи, основну роль відіграє випадковість.

У своєму сучасному загальноприйнятому трактуванні, розвиток визначає вищий тип руху і зміни в природі і суспільстві, пов'язаний з переходом від однієї якості до іншої, від старого до нового. Будь-який рух характеризується специфічними об'єктами, структурою, джерелом, формами і спрямованістю. Розвиток – це безповоротна, поступальна зміна предметів духовного і матеріального світу в часі і просторі. Іншими словами, розвиток того або іншого об'єкту обумовлений внутрішньою активністю самого об'єкту. На відміну від руху, переміщення самого об'єкту, розвиток є саморухом об'єкту - іманентним процесом, джерело якого знаходиться в самому об'єкті, що розвивається. Згідно гегелевської і марксистської філософії, розвиток є продуктом боротьби протилежностей, боротьби нових і старих складових об'єкту і є процес подолання, "зняття" одних протиріч та їх заміщення іншими [1].

Процеси розвитку характеризуються великою різноманітністю конкретних форм. Але серед цих форм зазвичай виділяють, в соціальних системах, дві основні і такі, що знаходяться у взаємозв'язку: революцію та еволюцію. Революція - процес швидких стрибкоподібних змін структури системи, а еволюція - процес повільних, поступових змін в структурі об'єкту. Згідно з традиційними уявленнями, еволюція нерідко готує революцію, а революція змінюючись, завершується новими еволюційними змінами. Проте ця дихотомія революція-еволюція при розгляді конкретних реальних випадків розвитку соціальних систем не завжди відповідає дійсності, як, приклад, історія розвитку сучасної України. Тому, як відмічено в новій філософській енциклопедії: "названі форми розвитку, мають бути доповнені ще однією, що визначає якісні зміни не просто структури об'єкту, але й самій його глибинній суті. У житті суспільства - це зміна історичних цивілізацій, тривалі процеси змін, що включають еволюційні, так і революційні форми, і тому не можуть бути прирівняні ні до тих, ні до інших" [3,c.398].

Таким чином, категорію розвитку системи за останні роки зазвичай визначають, як процес безповоротних її змін, що супроводжується переходом від нижчого рівня до вищого, від простого до складного і від менш організованого до більш структурованого. Інтуїтивно таке визначення здається цілком очевидним, але як тільки ми починаємо аналізувати терміни, що зустрічаються то відразу ж виникає безліч питань. Так поняття безповоротності, запозичене з сучасної науки, має цілком певний сенс, але залишається неясним, який напрям має така безповоротність. Поняття ж нижчого і вищого, простішого і складнішого є доволі розмитими, що також є предметом дискусій.

На всі ці питання значною мірою дозволяє дати відповідь концепція самоорганізації синергетики. Синергетика, що виникла більше тридцяти років тому, сьогодні стала парадигмою дослідження складноорганізованих систем і процесів, що самоорганізюються, які вивчаються головним чином в природознавстві і технічних науках. Проте поступово ці ідеї і методи все більше проникають в соціально-економічні і гуманітарні науки. Мабуть, зараз навряд чи можна говорити про синергетику, як єдину завершену теоретичну систему, або наукову дисципліну, проте, її засадничі основи складають концептуальне ядро в усіх дослідженнях по самоорганізації складноорганізованих систем і тісно пов'язаної з нею еволюції. Саме тому її розглядають, як нову парадигму сучасного етапу природничонаукового пізнання, а деякі автори характеризують її виникнення, як революцію в науці [5,c.1]. Інші вважають, що ця революція своїми наслідками перевершує наукову революцію початку XX століття, що призвела до появи квантової механіки і теорії відносності [2]. Хоча, поки що передчасно говорити про неї, як про революцію, що відбулася в науці. Разом з тим цілком справедливо було б стверджувати, що разом з системним методом вона докорінно змінила наші уявлення про наукову картину світу і тому знаменує початок нової революції в науковому мисленні.

Література.

1. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: Синергетика и теория социальной самоорганизации / В.В. Василькова. - СПб. : Лань, 1999. - 480 с.

2. Князева E. H. Законы эволюции и самоорганизации сложных систем: монография / Е.Н.Князева,С.П.Курдюмов. - М. : Наука, 1994. - 236 c. 6. Лаплас П.С. Изложение системы мира. - Л. 1982. - С. 325-326.

3. Новая философская энциклопедия: в 4-х т. - М. : Мысль, 2001 - .Т.3 : Н-С. - 694 с.

4. Синергетике 30 лет. Интервью с профессором Г. Хакеном. // Вопросы философии. - 2000. - № 3. - С. 59.

5. Krohn W, Kuppers G, Nowotny H. Selforganization. Portrait of a Scientific Revolution-Dordrecht.- 1990 - P.l .