Економічні науки/10.Економіка підприємства

к.е.н. Богацька Н.М., Пишкіна І.О.

Вінницький торговельно - економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Малі підприємства в Україні: можливості та перспективи

Розглянуто стан малих підприємств в Україні та можливості державної та недержавної підтримки малих підприємств, що працюють в сфері наукових досліджень і технологічних розробок.

Поточний стан української економіки пов'язаний з тим, наскільки створені економічні умови узгоджені з вимогами й можливостями економічних об’єктів. У той же час глибокі економічні і соціально-політичні перетворення в Україні за роки незалежності, послідовне проведення курсу подальшої лібералізації і поглиблення економічних реформ сприяли реалізації державної стратегії реформування економіки. Виникнення нових економічних та правових відносин, і насамперед, відносин власності, у процесі здійснення широкомасштабних реформ, спрямованих на створення багатоукладної економіки, потребує осмислення ролі та місця приватної власності підприємства в сучасній економіці на рівні держави і регіону.

Головною ланкою, яка пов’язує всі перетворення в країні, є лібералізація економічного життя. Говорячи про лібералізацію в сфері економіки, у першу чергу маємо на увазі вирішення ключового питання – питання власності та формування на цій основі нового класу власників. Наявність у країні переважного класу власників служить гарантом стабільності та добробуту в суспільстві. Свої можливості, свій фінансовий та інтелектуальний потенціал власники реалізують у економічній системі малого та середнього підприємства, яка формується сьогодні.

Успішне функціонування економіки значною мірою залежить від розвитку малого та середнього бізнесу.

В Україні 316 тис. малих підприємств та 2,5 млн. суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб. У сфері малого та середнього бізнесу зайнято 5,5 млн. осіб, з них 1,8 млн. осіб – на малих підприємствах. На сьогоднішній день найбільш поширена форма власності для малих підприємств – одноосібне володіння, або його ще називають власна справа. Ресурси і можливості в малого бізнесу обмежені, частка у загальному обсязі продажу незначна. Прибутковими є 65,5% малих підприємств [1].

Приватне підприємницьке середовище надає економіці маневреності, концентрує значні фінансові і виробничі ресурси населення, має антимонопольний потенціал, є чинником структурної перебудови. Мале підприємство сприяє вирішенню проблеми зайнятості й інших соціальних проблем ринкового господарства.

Формування реальних власників-підприємців в економіці України стає одним із головних чинників найбільш ефективного використання внутрішнього потенціалу держави, сприяє вирішенню проблем економічного зростання виробництва, підвищення рівня конкурентоспроможності продукції вітчизняних товаровиробників на внутрішньому і світовому ринках.

В даний час зберігається тенденція до зростання сектору малого підприємництва, але його темпи уповільнюються щороку. Недостатніми стосовно вимог структурно-інноваційної стратегії економіки України залишаються основні індикатори рівня розвитку малого бізнесу: кількість малих підприємств на 10 тис. населення (57 од. проти 300-500 у розвинених країнах), обсяг виробленої продукції (7,7% проти 50-60%), кількість зайнятого у малому бізнесі населення (7,2% проти 60-80%) [1].

Малі підприємства переважно працюють у сфері торгівлі (33,5%) та надання послуг (21,7%). Внаслідок цього зменшуються об’єми виробництва високотехнологічної продукції. Такий напрям розвитку малого підприємництва обумовлений старими проблемами, до яких додалися нові, пов’язані з глобальним розподілом виробничих та інтелектуальних ресурсів. Це призводить до впровадження на українських підприємствах застарілих, неефективних, екологічно небезпечних та ресурсовитраних технологій. Розроблені і успішно використовуються багато механізмів підтримки малих підприємств, які самостійно розробляють і впроваджують нові технології, надають посередницькі послуги з організації процесів передачі технологій і ноу-хау, створення сучасних високотехнологічних наукомістких підприємств для виробництва товарів на експорт, а також на внутрішній ринок. Їх успішно застосовують на багатьох малих підприємствах, в тому числі – в рамках програм Європейського Союзу з розвитку малих та середніх підприємств.

В останні роки спостерігається зведення до мінімуму зацікавленості малих підприємств в розвитку науково-технічного прогресу. Аналогічна динаміка спостерігається і в розподілі відносної кількості працюючих на таких інноваційних малих підприємствах. Тут більш низький рівень залучення трудового потенціалу порівняно з середньою зайнятістю на всіх малих підприємствах, а внаслідок цього менше можливостей у використанні їх інтелектуального потенціалу.

Аналіз державної підтримки інноваційного розвитку українських підприємств свідчить про недостатнє стимулювання науково-технічного прогресу на підприємствах всіх форм власності, в тому числі і на малих підприємствах. Навіть інтелектуальна власність, створена за рахунок фінансування з державного бюджету, реєструється на ім’я фізичних осіб або приватних підприємств.

Це відображається на активній участі договорів про передачу прав власності на інтелектуальну власність. Варто відмітити, що державні установи являються власниками лише 4,1% і стають правонаступниками виключного права власності на найбільш конкурентоспроможну інтелектуальну власність 3,3% [3].

Активними учасниками передачі прав на інтелектуальну власність являються недержавні установи, потім – іноземні фірми, що визначає напрямки традиційного пошуку можливостей підтримки інноваційного розвитку малих підприємств – участь вітчизняних представників приватного бізнесу (підприємців, малих підприємств, середніх та великих підприємств, комерційних банків, страхових компаній і т. п.) та залучення іноземних інвестицій (участь у спільних дослідницьких проектах і програмах, а також в організації виробництва і розповсюдження нових товарів та послуг).

Український інтелектуальний потенціал вже переорієнтований на європейські пріоритети і готовий до подальшої європейської науково-технологічної інтеграції при присутності відповідних джерел фінансування, засобів стимулювання і підтримки цієї інтеграції.

Зазвичай великі надії покладають на іноземні інвестиції, але якщо досліджувати структуру за видами економічної діяльності, стає зрозумілим, що іноземні інвестори зацікавлені в швидкому отриманні прибутку, а не у вкладенні коштів у ризиковані інноваційні проекти, які можуть бути прибутковими тільки в довгостроковій перспективі.

В конкретних регіонах можуть бути свої приоритетні сфери фінансування, які в основному пов’язані з можливостями експлуатації діючих виробничих потужностей, а не з розробкою і запровадженням нових технологій і виробництв.

Наукові дослідження і технологічні розробки у цих приоритетних сферах іноземні інвестори зазвичай виконують без залучення інтелектуального потенціалу України, тим більше, що в законодавстві України немає норм які зобов’язали іноземних інвесторів залучати національний інтелектуальний потенціал при освоєнні інвестицій. Отже сподіватися на іноземних інвесторів при впровадженні результатів українських досліджень і розробок на малих підприємствах не доводиться.

Аналогічна картина спостерігається і при дослідженні можливостей банківського кредитування інноваційних проектів малих підприємств. Українські комерційні банки зазвичай кредитують оптову та роздрібну торгівлю як найбільш динамічний шлях швидкого отримання максимального прибутку.

В економічних умовах, що склались в Україні банківська система не зацікавлена в розвитку інноваційних малих підприємств, а інших фінансових установ, орієнтованих на них в Україні немає не дивлячись на назви деяких банків, фондів і компаній: інноваційний, інвестиційний, венчурний і т. д. [4].

Враховуючи тенденцію до зменшення ролі українських малих підприємств в інноваційному розвитку економіки України, дуже слабку та неефективну підтримку науково-технічного прогресу як зі сторони держави, так і недержавним сектором, а також поступову переорієнтацію національного інтелектуального потенціалу на європейські науково-технологічні пріоритети, для забезпечення європейської інтеграції України можна порекомендувати пошук шляхів стимулювання українських малих підприємств, які співпрацюють з інфраструктурами ЄС в сфері науки і технологій.

Список використаних джерел:

1. Білоус Г. Розвиток малого підприємництва в Україні // Економіка України. – 2006. – №2. – С. 34-35.

2. Бондарчук Т. Г. Державна політика підтримки малого підприємництва // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №6. С. 7-11.

3. Попов С. Ф. Европейская научно-технологическая интеграция Украины: роль малых предприятий // Проблемы науки. – 2006. – №7. – С. 44-47.

4. Попов С. Ф. Европейская научно-технологическая интеграция Украины: организационно-экономические механизмы для малых предприятий // Проблемы науки. – 2006. – №8. – С. 44-49.