Дімітрюк І.В.

Буковинська державна фінансова академія (м.Чернівці)

Проблема тіньової зайнятості та її вплив на економічне становище в Україні

Стратегія національної безпеки України розглядає високий рівень тінізації економіки, зокрема поширення тіньової зайнятості, як загрозу життєво важливим національним інтересам України. За окремими розрахунками, розмір тіньової економіки в Україні в 2007 р. становив 443,1 млрд. грн., або 39 % у загальному обсязі ВВП [1, с. 4].

Однозначної думки щодо сутності тіньової зайнятості поки що немає. Найчастіше для її характеристики використовують терміни „неофіційна”, „підпільна”, „неформальна”, „прихована” і навіть „кримінальна”.

На наш погляд, з метою уточнення поняття можна скористатися Методикою розрахунку обсягів тіньової економіки, затвердженою Міністерством економіки України в 2006 р. У Методиці тіньова економіка визначена, по-перше, як незаконне виробництво товарів і послуг, а по-друге, як приховане виробництво.

Отже, і в структурі тіньової зайнятості доцільно виокремлювати:

– зайнятість у кримінальній економіці – повністю нелегальну діяльність як у сфері виробництва, так і в сфері обігу;

– зайнятість у прихованій економіці – нелегальну діяльність в рамках легальної зайнятості. [4]

Зупинимося спочатку на прихованій зайнятості. Річ у тім, що будь-які приховані економічні явища й процеси є більш небезпечними, ніж процеси, що протікають явно, оскільки здатні породжувати прямо протилежні, антагоністичні тенденції, створювати численні ризики і, за певних умов, трансформуватися у відкриті форми. [2, с. 4]

Прихована зайнятість існує насамперед як неформальна зайнятість, тобто трудова діяльність, яка дозволена чинним законодавством, однак процедура її реєстрації не передбачена або обмежена, а результати (доходи) не враховуються офіційною статистикою (не декларуються) і не підлягають оподаткуванню. Така зайнятість працівників у багатьох країнах є вторинною. Масштаби виробництва і вид діяльності до уваги не беруться.

Наслідки поширення неформальної зайнятості є неоднозначними. Позитивними вважаються: задоволення потреб у робочій силі галузей, що розвиваються; стримування зростання соціальної напруги під час безробіття; можливості повнішого задоволення споживчого попиту населення країни; розвиток духу підприємництва.

Однак негативних наслідків більше. Для безпосередніх працівників неформальна зайнятість є нестабільною, нерегулярною і тому ризикованою; вона не гарантує одержання трудових доходів.

Порушуються й суспільні економічні інтереси, які є об’єктом національної економічної безпеки. Відсутність достовірної інформації про стан економіки і дійсний обсяг ВВП заважає макроекономічному прогнозуванню, розробці ефективних програм розвитку національної економіки.

Зрозуміло, що боротьба за істотне скорочення й обмеження неформальної зайнятості повинна стати одним з пріоритетів державної стратегії економічної безпеки та політики щодо ринку праці. Вона повинна носити комплексний характер і охоплювати заходи як суто економічного, так і адміністративного, соціально-психологічного та виховного характеру.

Серед актуальних шляхів мінімізації неформальної зайнятості виділимо:

– створення нових робочих місць, розширення можливості працевлаштування у сфері формальної зайнятості, а також зростання оплати праці і прибутків у всіх сферах і видах економічної діяльності;

– сприяння розвитку малого підприємництва;

– забезпечення реального захисту соціально вразливих верств населення, створення умов для їх посильної участі в суспільному виробництві відповідно до їхніх бажань і можливостей;

– удосконалення законодавчої бази у сфері трудових відносин, посилення контролю за дотриманням норм трудового законодавства;

– розширення зв’язків Державної служби зайнятості з місцевими органами влади при вирішенні питань створення робочих місць і підвищення професійного рівня населення.[5]

Кримінальна зайнятість найчастіше функціонує поза правовим полем і тому завжди нелегальна. Вона означає економічну діяльність без реєстрації і ліцензування, часто випадкового характеру, з ухилянням від сплати податків і ризиком конфліктів з правоохоронними органами. Погодимося з Е. Лібановою в тому, що кримінальне ремесло є специфічним видом праці. Професійна злочинність має свою сферу реалізації (попит – пропозиція), свою робочу силу, свій – кримінальний – сектор ринку праці і реалізується шляхом кримінальної зайнятості. [3, с. 273-274]

Боротися з кримінальною зайнятістю лише економічними засобами неможливо. Тут має бути реалізована насамперед функція правоохоронних органів.

Література:

1. Кисільова Т. „Тіньова економіка” та ринок праці // Праця і зарплата. – 2008. – № 25. – С. 4-5.

2. Петрова І.Л. Заходи економічної та соціальної політики в сегменті неформальної зайнятості // Україна: аспекти праці. – 2007. – № 3. – С. 3-7.

3. Лібанова Е. Ринок праці та соціальний захист: Навч. посібник із соціальної політики / Е. Лібанова, О. Палій. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2006. – 491 с.

4. www.rada.gov.ua

5. www.kontrakty.com.ua