Єрмоліна М.Б., науковий керівник – Підгорецька В.М.

Буковинська державна фінансова академія

ФІНАНСИ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ:

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Анотація. У статті зосереджено увагу на засадах існування місцевих фінансів, визначено їх роль та значення у розвитку місцевого самоврядування. Також розглядаються питання місцевих бюджетів як основи фінансового забезпечення місцевих ,органів влади.

 Ключові поняття. Місцеві фінанси, місцеве самоврядування, місцеві бюджети, місцеві облігації, фінанси комунальних підприємств.

І. Вступ. Останніми роками в Україні набула великої актуальності проблема нестачі фінансових ресурсів в органів місцевого самоврядування та нестабільність їхніх доходних джерел. За таких умов серйозним чинником стабілізації економічної ситуації в країні має стати ефективне формування місцевих фінансів, здатне перетворити територіальні громади із дотаційних на суб'єкти, які самостійно, за рахунок власних доходів спроможні розв'язувати будь-які соціально-економічні проблеми. У розвинених країнах світу територіальні громади, котрі спираються на власні фінанси, є стабілізатором соціально-політичного ладу та фінансово-економічної ситуації у державі [4].

Проблемами фінансової незалежності органів місцевого самоврядування займалися багато представників економічної науки. Серед видатних вітчизняних вчених слід виділити внесок Кравченка В.І., Сазонця І.Л., Сунцової О.О., Кириленка О.П., Швеця В.Я., Луніної І.О. тощо.

Проте це питання й досі не втратило актуальності і потребує подальшого дослідження, адже саме фінансова самостійність є передумовою здійснення функцій і завдань, що покладені на місцеве самоврядування. До того ж, самостійність регіонів завжди буде формальною, якщо існуватиме фінансова залежність від центральної влади.

ІІ. Постановка завдання. Як переконує досвід розвинених країн, фінансові проблеми регіонів розв'язуються через надання місцевим органам влади стабільно закріплених дохідних джерел, розширення сфери місцевого оподаткування та реформування всієї системи міжбюджетних відносин у країні. Адже, нестабільність доходів місцевих бюджетів, відсутність ефективного механізму міжрегіонального розподілу державних доходів негативно позначаються на розвитку регіонів.

Розподіл доходів між окремими видами бюджетів повинен забезпечити бюджет кожного рівня величиною доходів, достатніх для фінансування закріплених за цим рівнем видаткових зобов'язань (так звана затратна система).

ІІІ. Результати. Щодо України, то у розподілі доходів між різними ланками бюджетної системи існує ціла низка проблем:

1) відсутність у Бюджетному кодексі розподілу повноважень місцевих органів влади на делеговані й власні, що веде до зниження рівня відповідальності органів влади за фінансування видатків, а отже, до економічно неефективного використання обмежених бюджетних коштів;

2) використання при розрахунку трансфертів індексу відносної податкоспроможності регіону, який може переглядатися тільки раз на три роки, не дає змоги врахувати зміни, що відбуваються у податковій базі регіону в процесі ринкових трансформацій і структурних реформ;

3) відсутність у складі доходів, що не враховуються при розрахунку трансфертів, вагомих дохідних джерел. Найбільшими джерелами у цій групі є місцеві податки і збори, плата за землю, податок на промисел, єдиний податок, питома вага яких не перевищує 5% у загальній сумі доходів місцевих бюджетів України. За рахунок таких досить незначних податків неможливо фінансувати великий обсяг місцевих суспільних благ. Таким чином, державні органи влади фактично контролюють прийняття рішень місцевими органами влади щодо фінансування більшої частини бюджетних послуг;

4) передача 100% надходжень із ПДВ і податку на прибуток підприємств до державного бюджету призвела до зниження зацікавленості місцевих органів влади у збільшенні бази оподаткування. Це, у свою чергу, створює серйозні проблеми для поповнення державного бюджету і, як наслідок, для надання трансфертів місцевим бюджетам.

Ситуація, що склалася, позбавляє місцеві органи влади фінансової самостійності, на довгі роки закріплює залежність розвитку місцевої економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих органів влади вирішувати проблеми, що виникли в межах певної адміністративно-територіальної одиниці.

Назріла необхідність пошуку ефективного механізму поповнення фінансовими ресурсами місцевих бюджетів, який би визначав нові принципи формування місцевих бюджетів, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади, а звідси – видатків кожного виду бюджету, і що головне – доходів між різними ланками бюджетної системи. При цьому питання бюджетної політики, оподаткування і міжбюджетних відносин повинні розглядатись і вирішуватися комплексно, оскільки вони тісно взаємопов'язані, і жоден з цих елементів не може бути реформованим без врахування двох інших [4].

З метою підвищення зацікавленості органів місцевого самоврядування у залученні на свою територію як юридичних, так і фізичних осіб необхідно змінити систему розподілу податку на доходи фізичних осіб між місцевими бюджетами. Діюча система справляння податку з доходів фізичних осіб передбачає його надходження до місцевого бюджету за місцем роботи платника податку. Це означає, що до місцевих бюджетів не надходить податок від доходів громадян, основне місце роботи яких знаходиться поза територією певного населеного пункту. Виходом з даної ситуації є введення єдиного порядку сплати податку на доходи фізичних осіб за місцем проживання громадянина [3].

Зарахування частини податку на доходи фізичних осіб до місцевого бюджету за місцем проживання платника дасть змогу, з одного боку, пов'язати мешканців адміністративно-територіальних одиниць з відповідними місцевими бюджетами через систему оподаткування; з іншого– спрямувати діяльність місцевих органів влади відповідно до інтересів місцевих жителів.

Дуже важливо підвищувати частку власних доходів місцевих бюджетів. Цьому має сприяти розвинута система місцевих податків і зборів, яка покликана забезпечити основні надходження до бюджетів міських, селищних і сільських рад, підтримати і розвивати місцеву інфраструктуру, роль якої дедалі зростає у проведенні соціальної та економічної політики.

Реформування системи місцевого оподаткування потрібно, насамперед, почати зі зміни ставлення до місцевих податкових важелів і не розглядати їх як другорядні податки в складі системи оподаткування, а суттєво підняти їхнє значення та роль у формуванні фінансових ресурсів місцевої влади.

До переліку місцевих податків і зборів потрібно додати податок на нерухомість, податок на спадщину, дарування, податок на майно підприємств, організацій та громадян. Ці податки дозволять перерозподіляти кошти, встановлюючи залежність між обсягами місцевих бюджетів і результатами господарювання підприємств, рівнем оплати праці працівників, ступенем розвитку ринку нерухомості, ефективного використання суб'єктами господарювання  майна  тощо,   що   стимулюватиме   органи   місцевої   влади створювати сприятливі умови для розвитку підприємництва, адже це безпосередньо впливатиме на розміри доходів місцевих бюджетів [5].

Органам місцевого самоврядування слід передати ті фіскальні інструменти, які фактично є місцевими (тобто зараховуються до місцевих бюджетів). До таких належить плата за землю та податок з власників транспортних засобів. Ці податкові платежі мають високу прибутковість і стабільно надходять до бюджетів. Крім того, базу оподаткування плати за землю доцільно встановлювати на місцевому рівні, а органи місцевої влади без великих додаткових витрат (у порівнянні з іншими місцевими платежами) можуть організувати систему контролю за сплатою таких податків.

До місцевих податків і зборів необхідно віднести податки на бізнес (податок на промисел, плата за торговий патент на певні види підприємницької діяльності, плата за ліцензії). Такі податки потрібно віддати в розпорядження місцевих органів влади з правом встановлення на них ставок. Загроза виникнення податкової конкуренції слугуватиме інструментом обмеження ставок таких податків [3].

Доцільним є включення до системи місцевого оподаткування екологічних податків. При чому потрібно ввести екологічні податки на продукт, який забруднює навколишнє середовище. Такі податки ввійдуть до ціни і їх застосування не лише сприятиме зниженню загального рівня забруднення, а й стимулюватиме виробництво нової, екологічно чистої продукції, адже такий додатковий фінансовий тягар збільшує ціну шкідливої продукції.

Для підвищення фінансової незалежності місцевих органів влади потрібно всебічно розвивати систему місцевих облігаційних запозичень як додаткового ресурсу місцевої влади. Також необхідна наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури, насамперед незалежних рейтингових агентств та консалтингових фірм [6].

За сучасних соціально-економічних умов розвитку країни та регіонів (та через незначний вплив суб'єктивних чинників) підприємства житлово-комунального господарства є здебільшого збитковими, а тому постає необхідність трансформації місцевою владою цього інституту місцевих фінансів. До функціонування цієї сфери необхідно залучати приватний сектор, разом з тим, через регламентацію правового статусу різних форм підприємств житлово-комунального господарства, закріпити за місцевою владою право власності на них [5].

ІV. Висновки. Отже, узагальнюючи вищезазначене, можна сказати, що для ефективного функціонування органів місцевого самоврядування необхідно здійснити такий комплекс заходів:

1) потрібно збільшити розмір місцевих податків та зборів у структурі доходної частини бюджетів сільських та міських рад;

2) необхідне більш суворе законодавче регулювання при продажі земель, що знаходяться у власності місцевих органів самоврядування, та сформування процедури продажу земель лише тільки на аукціонах, для отримання максимальних доходів;

3) необхідно підвищити розміри надходжень від закріплених доходів бюджетів органів місцевого самоврядування, та особливу увагу приділити податку з доходів фізичних осіб.

Таким чином, вирішення цілого комплексу проблем стосовно формування і використання місцевих фінансів значною мірою визначило б розширення економічної самостійності регіонів України. Адже, від того наскільки політично незалежні і фінансово забезпечені адміністративно-територіальні одиниці, залежить стабільність і незалежність всієї держави.

Література.

1. Бюджетний кодекс України. Закон України від 21 червня 2001року №2542// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №37-38.

2. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, зі змінами та доповненнями.

3. Герчаківський С.М. Місцеве оподаткування в Україні: традиції, реалії та напрями удосконалення// Фінанси України. – 2008. – № 2. – С.44-49.

4. Кириленко О.П. Історичний досвід, стан і перспективи розвитку місцевих запозичень в Україні// Журнал європейської економіки. – 2007. – №1. – С.82-104.

5. Луніна І.С. Стратегія реформування місцевих бюджетів в Україні// Дзеркало тижня. – 2007. – №21. – С.7.

6. Швець В.Г. Місцеві фінанси – завдання подальшої трансформації// Регіональна економіка. – 2006. – № 4. – С. 156-162.