Максименко І.А.
ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУСПІЛЬСТВА В ТЕОРІЯХ
ІНДУСТРІАЛІЗМУ
У світовій економічній літературі процес інтенсивного
осмислення індустріальної проблематики
відбувався у другій половині ХХ ст. У 60-70-ті роки спостерігаємо становлення і
розвиток теорій індустріального суспільства;
у 80-ті роки - основні положення
теорій деталізуються, поступово знижується інтерес до них як самостійних, увага
зосереджується на питаннях якості
життя, економічного зростання. У 90-ті роки основні положення теорій
індустріального суспільства
залучаються до більш широких
концепцій цивілізаційного прогресу [1, с. 135].
У науковий обіг термін індустріальне суспільство
ввів А. Сен-Сімон. Фундамент сучасної теорії індустріального суспільства
заклали О. Конт та Е. Дюркгейм. О. Конт різнобічно дослідив особливості індустріального суспільства,
розкрив процес розширення форм економічної діяльності. Е. Дюркгейм здійснив аналіз характерних
ознак економічної діяльності у ХVІІІ
ст., привернув увагу до нової форми організації економічної
діяльності - промислових компаній, а також відмітив, що індивіди групуються
вже за
змістом трудової економічної діяльності, яка зосереджується у містах,
які все більше спеціалізуються і серед
яких з'являються університетські, фабричні, портові, бюрократичні, фінансові
центри.
Зміни в економічній діяльності аналізували також
представники німецької політекономії ХІХ - початку ХХ ст., зокрема, К. Бюхер,
який протиставляв форми організації
суспільного виробництва - натуральну і товарну. Він вважав, що натуральна,
аграрна, “традиційна”, докапіталістична
форма організації економічної діяльності є відсталою, а індустріальна,
промислова, капіталістична - прогресивною, передовою.
Значний внесок у розвиток теорії індустріального
суспільства здійснили Р. Арон, П.
Дракер, У. Ростоу, Дж. Гелбрейт. Найбільшою мірою теорія індустріального
суспільства була розвинута французьким ученим Р. Ароном [2, с. 54], який виділив п'ять універсальних рис, властивих
будь-якому індустріальному суспільству і які безпосередньо стосуються
економічної діяльності. Для капіталістичного варіанта індустріального
суспільства, вважав Р. Арон, характерні такі ознаки, як: 1) приватна власність
на засоби виробництва; 2) ринок і децентралізація економіки; 3) соціальна
диференціація суспільства на власників і найманих робітників; 4) рушійна роль
погоні за прибутком; 5) рівновага попиту та пропозиції, кризи і циклічні коливання
економіки.
Більш сучасні дослідження індустріального суспільства, його
економічної діяльності здійснені Д. Беллом, О. Тоффлером, Е. Масудою [3, с. 113]. Учені одностайні в тім, що індустріальне суспільство сформоване трьома великими
революціями. Американська і французька
революції забезпечили політичну та інституціональну базу для модернізації:
конституційну демократію, верховенство закону і принцип суверенітету
національних держав. Англійська промислова революція заклала економічну основу:
ринок вільної робочої сили, індустріалізацію та урбанізм як новий спосіб
економічного життя, капіталізм як нову форму виробничих і розподільних
відносин.
О. Тоффлер,
аналізуючи феномен індустріалізму, показує, що індустріальне суспільство
як результат промислової революції, не лише подолало обмеженості примітивного,
із замкнутою натуральною структурою господарства суспільства аграрної
цивілізації, а й стало основою Другої хвилі цивілізаційного розвитку –
індустріальної цивілізації, що розвивається і
в наш час.
Принциповий методологічний інтерес становить уточнення О. Тоффлера системних характеристик економічної
діяльності суспільства, що вже пройшло пік свого розвитку, однак продовжує діяти, через логіку вищих за
своїм змістом структур, які себе
утверджують. Тобто правила, принципи економічної діяльності суспільства Першої
хвилі розглядаються О. Тоффлером через правила, принципи Другої хвилі, а
правила, принципи Другої хвилі
цивілізації розглядаються через логіку Третьої хвилі. Дотримуючись саме такої
логіки, розглянемо правила та принципи економічної діяльності індустріального
суспільства – суспільства Другої хвилі.
Перш за все О. Тоффлер розглядає енергетичну та технологічну базу
економічної діяльності суспільства. Він
зазначає, що необхідною попередньою умовою всякої цивілізації, старої чи нової,
є енергія. Суспільства Першої хвилі використовували енергію «живих батарей» – м’язкову силу людини та тварини, а також енергію
сонця, вітру та води. Вчений наводить приклад, що в часи Французької революції
Європа отримувала енергію від 14 млн
коней та 24 млн биків. Усі суспільства Першої хвилі експлуатували відновлювані
джерела енергії, тварини та люди були “енергетичними рабами”, яких можна було
замінити [4, с.58]. Крім того, в усіх
суспільствах Першої хвилі основою економіки була земля. Економічна діяльність
була децентралізованою, існував простий поділ праці, кожне суспільство
виробляло більшу частину того, в чому була потреба [4, с.52].
Всі індустріальні суспільства добували необхідну їм енергію з вугілля,
газу, нафти, тобто видобувне паливо стало для їхньої економічної діяльності
енергетичною базою [4, с.59].
Перехід до
нової енергетичної системи відбувався
паралельно з становленням її нової технологічної бази, на якій швидко зростали
нові види економічної діяльності у
сфері промислового виробництва. Використання системи машин і механізація
виробничих процесів забезпечували
відчутне зростання продуктивної сили людини. Виробництво стало масовим, що у
свою чергу вимагало відповідних змін у системі розподілу. Виникають
універсальні магазини, складні мережі маклерів, оптових торговців, комісійних
агентів і представників постачальників. Розподіл товарів, виготовлених на
замовлення, поступається місцем
масовому розподілу і масовій торгівлі, які стають настільки ж звичним і
основним компонентом усіх індустріальних суспільств, як і машини( [4, с.60 –
61].
Енергетична система, системи виробництва і
розподілу є необхідними елементами економічної діяльності всіх суспільств. О. Тоффлер називає їх техносферою. Ці взаємозалежні компоненти мають свою
особливу форму на кожному етапі соціального розвитку. У процесі перетворень
сільськогосподарська техносфера була заміщена індустріальною: невідтворювані
джерела енергії були безпосередньо включені в систему масового виробництва,
яка, у свою чергу, поставляла товари у високорозвинену систему масового
розподілу.
Специфічною ознакою індустріального
суспільства став поділ суспільного
виробництва, економічної діяльності суспільства на два підрозділи: власне
виробництво і споживання. Перед індустріальною революцією економіка складалася
з двох секторів: в одному люди
виробляли продукти для власного використання,
другому – для торгівлі та обміну. Перший сектор був великим, другий – значно меншим. Для більшості людей виробництво і споживання зливались у єдину функцію життєзабезпечення.
Як зазначає О. Тоффлер, ця “єдність була настільки повною, що греки,
римляни та європейці у середні віки взагалі не розрізняли ці категорії.
В їх мові навіть не було слова для позначення такого поняття, як
споживач” [4, c. 81].
Індустріалізм створив таку ситуацію, при якій переважна кількість усіх
продуктів, товарів і послуг стала виготовлятися для продажу, мінової
торгівлі або обміну: господарство стало
ринковим. О. Тоффлер вважає, і це принципово, що ринок – це система
обміну, завдяки якій товари чи послуги направляються до
місця свого призначення; ринок не є
капіталістичним чи соціалістичним за своєю природою. Ринок – це родова ознака
індустріальної цивілізації [3, с. 116].
Не менш значущим є акцент на тому, що в зв'язку з
розмежуванням виробництва і споживання відбулася зміна статусу людини - замість
самодостатньої людини кожна особа стала залежною від товарів та послуг, що
виробляються кимось іншим.
“У кожної цивілізації, - відзначає О. Тоффлер, - є свій схований код – система правил або принципів, що відображаються в
усіх сферах її діяльності, подібно деякому
єдиному плану»” [4, с.92]. Він
складається із системи шести
взаємозалежних принципів, які
програмують поведінку мільйонів:
стандартизація, спеціалізація, синхронізація, концентрація, максимізація,
централізація (див. таблицю). Природним
способом виростаючи з розриву між виробництвом і споживанням, ці принципи
впливають на всі аспекти життя людей.
Принципи
економічної діяльності індустріального суспільства
|
Принципи |
Зміст принципів |
|
Стандартизація |
Праці,
норм оплати, механізмів, процесів, продукції, міри, ваги, грошей, цін,
процедур найму, програм підготовки спеціалістів, шкільних програм, шкільної
атестації, прийому і правил акредитації, тестів для визначення
інтелектуального рівня тощо |
|
Спеціалізація |
Витончений
розподіл праці, заміна «майстра на всі руки» вузьким спеціалістом, посилення
професіоналізації тощо. |
|
Синхронізація |
Виробничих
процесів, соціального життя |
|
Концентрація |
Енергії,
населення, трудової діяльності, організації економічної діяльності, сфери руху капіталів, освіти тощо |
|
Максимізація |
Гігантизм,
макрофілія, зростання розмірів корпорацій тощо |
|
Централізація |
Влади,
управління, інформації, створення центральних банків, |
В індустріальному суспільстві, мабуть, уперше
місце роботи відокремлюється від місця проживання: на відміну від ремісника
робітник щоранку залишає свій будинок і відправляється в міському транспорті на
інший кінець міста, де розташована його фабрика. У такому суспільстві основна
частина населення трудитися в промисловості, а живе в місті. Якщо в
доіндустріальному суспільстві міста відігравали важливу, але не самодостатню
роль, то в індустріальному міста стали
відігравати головну роль.
Поділ праці розширив коло видів економічної
діяльності. Замість декількох десятків, у крайньому випадку сотень
спеціальностей доіндустріального
суспільства, з'явилися тисячі і десятки тисяч професій. Причому швидкість, з
якою на зміну старим професіям приходили нові, зросла в десятки і сотні разів.
Більшість із них були просто невідомі аграрному суспільству. Тепер уже більше
половини населення зайнято промисловою працею, її престиж постійно зростає.
В процесі індустріальних трансформацій
створювалось інституційне середовище економічної діяльності суспільства.
Техносфера потребувала адекватної соціосфери, нових форм соціальної
організації. Зростання інформаційних потреб, необхідність їх задоволення сприяли створенню широкої і потужної інфосфери -
комунікаційних каналів, за допомогою яких індивідуальні і масові
повідомлення розподілялися настільки ж
ефективно, як товари і сировина. Інфосфера переплелася з техно- і соціосферами,
які вона обслуговує, допомагаючи інтегрувати економічне виробництво з
поведінкою окремих людей [4, c. 76]. Кожна з цих сфер виконувала ключову функцію
у більшій системі і не могла існувати без інших. Техносфера створювала і
розподіляла матеріальні цінності; соціосфера, разом з тисячами пов’язаних із
нею організацій, розподіляла ролі окремих людей у системі, а інфосфера –
інформацію, необхідну для роботи всієї системи.
Література:
1. Леоненко П. М., Черепніна О. І. Сучасні економічні системи: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 429 с.
2 Белл
Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования /
Пер. с англ. Под ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 2004. - CLXX, 788 c.
3. Гальчинський
А. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. Методологічні
аспекти: Наук. вид. - К.: Либідь, 2006. – 321 с.
4. Тоффлер Э.
Третья волна: Пер. англ. / Э. Тоффлер. – М. : ООО «Издательство АСТ»,
2004. – 781, [2] с. – (Philosophy).