Экономические науки/10. Экономика предприятия

Кравченко Г.Л.

Одеський національний політехнічний університет

Деякі підходи до оцінки виробничого потенціалу промислового підприємства

Класичним підходом до оцінки виробничого потенціалу підприємства є оцінка та визначення його складових частин, тобто заелементний підхід. Найбільш поширеною моделлю структури виробничого потенціалу є розділення його на п’ять таких складових: основні виробничі фонди, промислово-виробничий потенціал, технологія, енергетичні ресурси та інформація. Для визначення вартості основних фондів слід використовують таку формулу:

Воф = Вовф + Вмф, де

Вовф – середньорічна балансова вартість основних виробничих фондів,

Вмф – витрати на модернізацію основних виробничих фондів.

Вартість промислово-виробничого персоналу можна визначити лише опосередковано, приймаючи заробітну плану у якості грошової оцінки вартості труду. Однак слід ще врахувати і якісні характеристики живої праці. Таким чином, користуються формулою:

Втр = Фзп+Фмз+Вн+Впп+Впк, де

Фзп – фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу,

Фмз – фонд матеріального заохочення,

Вн – витрати по навчанню кадрів,

Впп – витрати, пов’язані з перепідготовкою

Впк – витрати по підвищенню кваліфікації промислово-виробничого персоналу.

Нескладним є визначення вартості енергетичних ресурсів. Тут головним є облік тільки первісних енергоносіїв, тобто тих, що приходять зі сторони і на придбання яких витрачаються кошти.

Більш складним є визначення елементу «технологія». Це ресурс довгострокового використання – приймає участь у багатьох виробничих циклах та переносить свою вартість частинами. Для визначення вартості технології слід враховувати рух цього ресурсу протягом року:

Вт = Втд + Втн+Втл, де

Втд – вартість технологій, що є діючими на підприємстві на початок звітного періоду,

Втн – вартість освоєних технологій

Втл – ліквідаційна вартість технологій.

У реальності на підприємстві досить рідко робиться облік балансової вартості технологій та не реєструється вибуття застарілих процесів, тому використовуються непрямі методи визначення вартості технологій.

Останнім елементом для визначення є вартість інформації. В рамках виробничого потенціалу, крім власне інформаційних ресурсів і знань персоналу, інформація включає різноманітні компоненти, що дають зміст заходів в області удосконалення організації, виробництва, праці і управління. Залишається проблематичним визначення загально необхідних витрат на її пошук і підготовку. Тому визначають витрати на інформацію у процесі виробничої діяльності, а не саму її вартість (тобто умовно вартісна оцінка).

Маючи вартість всіх складовим можна визначати їх суму, що і буде вартістю виробничого потенціалу підприємства.

П = Воф + Втр + Вер + Вт + Ві,

де П – розмір виробничого потенціалу підприємства,

Вер – вартість енергетичних ресурсів,

Ві – вартість елемента «інформація».

Використання натуральних показників досить ускладнене при оцінюванні таких складних елементів виробничого потенціалу, як трудові ресурси, технологія, інформація. Нарешті, елементи потенціалу значно відрізняються між собою не тільки за змістом, а й за формою. У зв’язку з цим різноманітні й натуральні одиниці, що характеризують їх. Агрегування ж різних якісних характеристик стає можливим лише в тому випадку, якщо вдається знайти який-небудь загальний принцип оцінки, вимірювання, що дозволяє одночасно виразити всілякі якості [1].

Нестандартний підхід до оцінки виробничого потенціалу підприємства запропоновано Должанським І.З., Загорною Т.О., Удалих О.О. Вони запропонували визначати виробничий потенціал як технічно, організаційно, економічно й соціально обґрунтовану норму ефективного робочого часу основного виробничого персоналу підприємства за певний період календарного часу.

Р=f(Фt , R, ф),  
де Р – виробничий потенціал в нормо-годинах за рік;
Фt – нормативний річний фонд робочого часу, години;
R – чисельність основних робітників, чол.;
ф – рівень ефективності їхньої праці і її фондоозброєності, частки одиниці [2].

Але такий підхід не є оптимальним для визначення змін у виробничому потенціалі, визначення також його залежності від зовнішнього середовища.

В.М. Архипов фізичний обсяг виробничих ресурсів рекомендує оцінювати в чисельності промислово-виробничого персоналу за формулою

W₀ = LK_L + ПβFK_w ,

де W₀ – сукупна споживча вартість виробничих ресурсів;

L – чисельність промислово-виробничого персоналу;

K_L – коефіцієнт оцінки складу і якості трудових ресурсів;

П – коефіцієнт заміщення основних виробничих фондів чисельністю ВПП;

Β – частка активної частини ОВФ;

F – вартість основних виробничих фондів у незмінних цінах;

K_w – коефіцієнт оцінки складу і якості ОВФ.

Досить уразлива в розглянутому підході зіставлення ресурсів і спроба оцінити склад і якість кожного з них за допомогою одного кількісного показника [2].

Деякі автори пропонують використання кривої виробничих можливостей у якості вимірювача виробничого потенціалу. Крива виробничих можливостей розглядається як засіб відображення та оцінки можливих результатів трансформації, переналагодження виробничих ресурсів підприємства при переході від випуску від одного виду продукції до виробництва продукції іншого виду; для характеристики можливості взаємозамінності продуктів у межах одного підприємства, так і для порівняння можливостей різних підприємств, регіонів з погляду взаємної доповнюваності. При цьому крива виробничих можливостей здатна визначати можливі зміни рівня залучення різних видів виробничих ресурсів і ступеня використання їх загальної величини [3].

У сучасній економічній науці існує досить багато підходів до оцінки виробничого потенціалу підприємства, але кожен з них має якісь недоліки. Тому доцільним є використання декількох методів у комплексі, що надасть можливість оцінити виробничий потенціал підприємства з різних боків і надати йому більш реальну оцінку.

Література:

1. Потенціал підприємства: формування та оцінка: навчальний посібник/ О.С. Федонін, І.М. Рєпіна, О.І. Олексюк. – Київ:КНЕУ, 2004.

2. Должанський І.З., Загорна Т.О., Удалих О.О. Управління потенціалом підприємства: Навч. посібник. – К.: ЦНЛ, 2006. – 362 с

3. Головкова Л.С. Методологічні проблеми вимірювання потенціалу підприємства. // Фондовий ринок №35, 2007, с 32-36.