Осадча Марина ,Сергєєва О.В.

ОА -05 –Г

Соціальний захист працівників на підприємствах

Сучасне суспільство наполегливо вимагає повноцінного соціального захисту для того, щоб і населення в цілому, і окремі соціальні групи отримували широку соціальну підтримку. Економічні перетворення країни, спричинені розвитком ринкових відносин, обумовлюють відповідні зміни в галузі соціальної політики, розробку механізмів соціального захисту, заснованих на принципах саморегулювання та взаємо підтримки. Важливим компонентом у діяльності суб’єктів соціального захисту є соціальний захист працівників підприємств, реалізація ідей соціальної справедливості в рамках організації задоволення не тільки матеріальних, але й інших потреб персоналу.

Проблеми соціального захисту на підприємствах досліджуються у працях А.Г.Антипова, Н.П. Борецької та ін. питання соціального захисту регулюються законодавчими та нормативними актами і відображені в Конституції України, в Кодексі законів про працю, в роботах Міжнародної організації праці та Національного науково –дослідного інституту охорони праці.

Метою статті є найбільш повне визначення соціального захисту працівників на підприємствах, його напрямків, методів реалізації, способів фінансування, найважливіших принципів з урахуванням аналізу базових положень міжнародних документів і вітчизняної законодавчої бази.

У процесі виникнення і розвитку високомеханізованих галузей виробництва і освоєння нових прогресивних технологій зростає потенційна небезпека трудової діяльності людини, насамперед, її здоров’я та життєдіяльності. Необхідність удосконалення та розвитку соціального захисту на підприємствах охоплює комплекс відносин між працівниками та роботодавцями, суспільними організаціями та державою, пов’язаних із мінімізацією впливу факторів, які впливають на якість життя, умови праці та соціальний статус громадян. Від вирішення цих проблем залежить стабілізація економіки країни в цілому. Соціальний захист працівників на підприємстві включає в себе такі напрямки:

- створення безпечних умов праці, які б давали можливість заробляти кошти для гідного існування та виключали отримання травм і професійних захворювань працівників на виробництві;

- запровадження необхідних заходів щодо охорони праці та соціального захисту громадян у випадку професійних захворювань та нещасних випадків, доступ громадян до національної системи охорони здоров’я;

- забезпечення працівників та членів їх сімей прожитковим мінімумом матеріальних засобів у разі безробіття, втрати або зниження доходу внаслідок хвороби, народження дитини, нещасного випадку в побуті, виробничої травми або професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника. Роботодавець повинен нести відповідальність за працівника не тільки тоді, коли ця людина працює, але й у майбутньому, коли віддавши всі свої сили на благо підприємства, людина втрачає працездатність.

На сьогодні для України проблема створення здорових і безпечних умов праці, забезпечення проти аварійної стійкості народного господарства має особливе значення. За даними статистичних досліджень рівень виробничого травматизму в Україні за останні 15 років збільшився в 5-8 разів, порівняно з такими ж показниками в інших промислово розвинених країнах. Таким чином за рівнем травматизму в окремих галузях Україна перебуває у числі перших. Захищеність працівника від виробничих небезпек суттєво залежить від стану економіки країни: чим більш розвиненою є країна, тим більш захищеними є її громадяни від різноманітних, у тому числі й виробничих, небезпек.

Створення безпечних умов праці та забезпечення життєдіяльності людини –проблема комплексна і її слід вирішувати постійно як на загальнодержавному, регіональному, так і на місцевому рівнях. Тому питання соціального захисту громадян повинні реалізовуватися за рахунок трьох джерел –державного бюджету, місцевих бюджетів і коштів підприємств. Соціальний захист повинен поширюватися на всіх без винятку громадян України, які потребують, незалежно від того, в якій галузі вони працювали.

Для системи соціального захисту важливим є питання про способи фінансування. Необхідне фінансування може бути отримане двома шляхами: по–перше, за рахунок загальних податкових надходжень, і, по –друге. Через спеціальні внески на соціальне страхування. Соціальний захист виконує дві головні функції:

1. Зменшує негативні наслідки бідності шляхом надання короткотермінової допомоги малозабезпеченим верствам населення.

2. Запобігає бідності шляхом створення умов для участі громадян у соціальному страхуванні в працездатний період.

У кризові періоди пріоритет належить першій функції, яка є характерною для сучасного стану економіки і соціального захисту в Україні.

Створення ефективної системи соціального захисту на підприємствах є невід’ємною умовою розвитку всякого суспільства, особливо в умовах ринку, виступає необхідною платою суспільства та бізнесу за соціальний мир, стабільність соціальної системи та можливість нормальної господарської діяльності. Розвиток цивілізованої держави може здійснюватися тільки разом з дією соціального захисту населення.

Використана література:

1. Конституція України: закон України від 28 червня 1996 року.

2. Антипов А.Г. Проблеми социальной защищенности населения при переходе к рынку // Социальные политические науки. -2001. -№10 –с. 92 -99.

3. Борецька Н.П. Концептуальні основи соціального захисту населення // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины: Сб. науч. Тр. / НАН Украины. –Донецк, 2003. –с. 18 -25.