Економічні науки/ 4. Інвестиційна діяльність і фондові ринки

Самігулліна Ю.Р.

Вінницький національний технічний університет

Проблеми інноваційного розвитку в Україні

 

На сьогодні вже не існує сумнівів щодо необхіднос­ті переходу України на інноваційну модель економічного розвитку, оскільки практика доводить, що саме інноваційні зрушення на сучасному етапі розвит­ку країни здатні не тільки забезпечити високі показники економічного росту, але і вирішити певні екологічні, соціальні проблеми, забезпечити конкуренто­спроможність національної економіки, підвищити експортний потенціал країни.

Стан інноваційної діяльності в Україні біль­шістю експертів-науковців визначається як кризовий і такий, що не відпові­дає сучасному рівню інноваційних процесів у промислово розвинених краї­нах. Стабільне скорочення реальних обсягів фінансування науково-технічно­го комплексу та відсутність дієвої державної науково-технічної стратегії не да­ють реального підґрунтя для переходу до інноваційної моделі розвитку. Рефор­мування науково-технічного комплексу здійснюється непослідовно, без ура­хування загальновідомих чинників функціонування й розвитку науково-тех­нічного потенціалу: активної та передбачуваної державної підтримки, форму­вання попиту на наукові досягнення з боку реального сектора економіки[3].

До головних перешкод на шляху активізації інноваційного процесу на підприємствах України можна віднести:

1. Дефіцит фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень і
впровадження інноваційних розробок. Суттєвим недоліком системи національного регулю­вання розвитку інноваційної сфери є те, що вона, на відміну від законодавства більшості країн світу, не лише не сприяє розширенню джерел фінансування інноваційного розвитку, але й протидіє залученню небюджетних коштів та ви­ключає можливість формування спеціальних, у тому числі відомчих фондів фінансування інноваційних проектів і програм.

2. Недосконалість нормативно-правової системи регулювання і стимулю­вання інноваційної діяльності. В інноваційній діяльності існує практика ігно­рування законодавства або призупинення дії статей законів, які стосуються
фінансування інноваційної діяльності.

3.    Невідповідність корпоративної структури, яка формується в Україні, головним вимогам інноваційного розвитку. В промислово розвинених країнах значна частина потенціалу галузевої науки, пов'язаної з комерціоналізацією результатів наукових досліджень,  працює в межах великих корпоративних структур. В Україні ж на сьогодні переважна частина галузевої науки виявилася за межами корпоратив­них структур і, відповідно, за межами відтворювальних механізмів фінансу­вання .

4. Недосконалість чинної системи пріоритетів розвитку науково-техніч­ної сфери. Формально така система в Україні вже створена, але її конкретне наповнення не відповідає вимогам перспективного розвитку та по­требам світових ринків. Недієвість системи пріоритетів набуває стратегічного значення, оскільки блокує узгодження науково-технічної, бюджетно-фінан­сової, грошово-кредитної, промислової та зовнішньої політик.

5. Повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку іннова­ційної продукції. Повільний розвиток нових галузей виробництва, зумовле­ний низькими обсягами та деформованою структурою корпоративних і дер­жавних інвестицій, скороченням внутрішнього інноваційного попиту з боку галузей високих технологій. Фінансування досліджень переважно іноземними замовниками змушує вітчизняних розробників збувати свою науково-техніч­ну продукцію іноземним фірмам на початкових етапах інноваційного циклу, перешкоджаючи тим самим накопиченню та розвитку науково-технічного по­тенціалу в Україні.

6. Неготовність апарату державного управління до предметної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки. Деякі структури апарату державного управління розглядають інноваційний розвиток як великий і непотрібний ризик для себе, а не як ефективний напрям у розвитку вітчизняних галузей економіки та Ук­раїни в цілому[2].

Стримування інноваційного розвитку в Україні ви­значається дефіцитом фінансових ресурсів, падінням платоспроможного попиту на науково-технічну продук­цію з боку держави і підприємницького сектора, по­гіршенням якісних характеристик наукових кадрів і ма­теріально-технічної бази досліджень та іншими, не менш важливими чинниками.

Основними завданнями, які сприятимуть інновацій­ному розвитку, є:

—формування інноваційно-орієнтованої структури національної економіки;

—покращення організаційно-фінансової інфраст­руктури інноваційної діяльності;

—цілеспрямована підготовка кадрів високої квалі­фікації для високотехнологічних галузей, а також ме­неджерів інноваційної діяльності;

—створення ринку інноваційної продукції, на яко­му буде забезпечений належний рівень захисту інтелек­туальної власності;

—широке застосування в усіх галузях економіки і сферах суспільного життя інформаційно-комунікацій­них технологій;

—вдосконалення системи державної підтримки інноваційної діяльності та її регулювання;

—підвищення інноваційної культури суспільства[1].

 

Література:

1. Бєлоусова О. С. Проблеми розвитку сучасного інвестиційного ринку України //Інвестиції: практика та досвід.— 2008.— №17.— с.2-5

2. Давідов М.В.  Шляхи організаційно-фінансового забезпечення  інноваційного процесу на підприємствах України //Актуальні проблеми економіки.— 2008.— №4(82).— с.130-134

3. Космидайло І. В.  Проблеми інноваційного розвитку в Україні та шляхи їх вирішення //Актуальні проблеми економіки.— 2007.— №2(68).— с.20-27