Экономические науки/Региональная экономика

аспірант Гуляк Р. Е.

Харківська національна академія міського господарства,Україна

Міський розвиток як чинник соціалізації держави

Стаття 1 Конституції України визначає державу як соціальну, що вимагає соціальної орієнтації економіки, проведення активної соціальної політики, застосування принципів соціальної рівності, справедливості, загальної солідарності та взаємної відповідальності, так як стабілізація економічного розвитку неможлива без формування соціально благополучного суспільства[1]. На сучасному етапі розвитку суспільства виникає об’єктивна необхідність зміщення центру уваги в системі управління країною з загального державного на регіональний. Така система управління ставить за мету досягнення такої форми соціально-економічних відносин на відповідній території, де правова та економічна самостійність територіальної громади створює належні умови для забезпечення гарантій дотримання прав і свобод мешканця будь-якого поселення. Підвищення добробуту людей, повне і якісне задоволення їх потреб вимагає в системі управління соціально-економічним розвитком держави системного підходу, синтезу знань різних сфер та глибокого вивчення передового світового досвіду.

Соціалізація економіки країни повинна відбуватися в результаті поєднання поетапних результатів оцінених громадянами з самих низьких ланок територіальної системи розселення, якості середовища їх мешкання. Традиційний підхід до соціально-економічного розвитку держави «зверху» сьогодні себе вичерпав і визнається недостатнім. Очевидним є те, що саме населення повинно бути включеним в рішення існуючих проблем. Воно повинно мати для цього владні повноваження, отримувати для цього матеріальні й фінансові ресурси, гарантії держави. Зміна відносин на «держава-особа» у наслідок суспільно-економічного і науково-технічного прогресу стала причиною виникнення нового цивілізаційного рівня розвитку держави - соціальної держави[3, с.10].

Основою концептуальної стратегії розвитку країни є процес соціалізації населення по простій логічній схемі: територіальне поселення (село, місто) – область – регіон - держава. При цьому першоосновою соціалізації економіки є орієнтація управління соціально-економічним розвитком, в першу чергу, на соціальні результати, а не на збільшення виробничих потужностей, розквіт промисловості, ріст продуктивних сил, що дає можливість зменшити причини активізації соціальної кризи. Отже, потрібен синтез передових знань муніципального, регіонального та державного управління. Саме регіональна ланка управління має забезпечувати створювання належних умов для проживання населення, ефективного використання ресурсів, задоволення матеріальних та духовних потреб населення, що, в свою чергу, буде відбуватися переважно завдяки затвердженню програм соціально-економічного та культурного розвитку органами місцевого самоуправління та контролю за їх виконанням [4, с. 222 ].

Ефективність виділення частин цілого в управлінні розвитком країни, які взаємодоповнюють та посилюють один одного, підтверджується тим, що інтереси окремих територій далеко не завжди збігаються з інтересами держави в цілому й нерідко суперечать інтересам сусідніх територій. Виходячи з цього, в центр уваги соціалізації економіки постає система цілей, а також механізм реалізації завдань органів державної влади з управління соціальним та економічним розвитком, що в комплексі формує характер та напрямки регіональної політики. У цьому випадку вона являє собою своєрідний компроміс між регіональними інтересами держави й місцевими інтересами самих регіонів. Гармонія регіональної політики полягає саме в компромісі загальноукраїнських і регіональних цілей, економічній ефективності й соціальній справедливості. Тому регіональна політика покликана послабити внутрішню соціальну напругу, зберегти цілісність та єдність країни [2]. Розвиток країни за такими напрямками регіональної політики, як забезпечення достатнього рівня добробуту в кожному регіоні, створення однакових шансів для громадян у виборі місця проживання, вибору трудової діяльності, і взагалі, нівелювання контрастів в соціальних умовах зменшують причини соціальної кризи серед населення. Пріоритети соціальної політики визначає соціально орієнтована держава, а от можливості їх досягнення обумовлює соціальна політика, яку в Україні визначають такі групи документів:

- Конституція України;

- Декларації, хартії, конвенції, міжнародні угоди стосовно прав людини;

- Міжнародні та міжурядові угоди;

- Документи, що визначають напрями державної політики, законодавство;

- Угоди між окремими юрисдикціями про фінансування або проведення певної політики та програм;

- Документи, що регламентують реалізацію державної політики в певній сфері або галузі щодо окремої групи громадян або певної проблеми.

Створені державою та відображені у документах, стимули та пріоритети соціального розвитку реалізуються в більшості через механізм самоврядування та громадські організації, що забезпечує обов’язкові мінімальні соціальні гарантії. Умовою реалізації цих гарантій є успішне здійснення соціальних реформ у системі освіти, охорони здоров’я, пенсійної та інших, спрямованих на захист інтересів людини та покращення умов існування на певній території. Найбільш адекватно оцінити необхідність таких реформ та змін у соціальній сфері насамперед можуть такі суб’єкти соціальної держави, як органи місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування. Міська влада, розділяючи с владою всіх рівнів відповідальність за благополуччя людей та рівень їх життя, є найближчою до всіх мешканців країни, і знаходиться на тому рівні, де соціальні, екологічні та економічні проблеми реально відчуваються. Необхідною умовою формування в Україні нової моделі соціальної політики на зразок тих, що реалізуються в розвинутих країнах із ринковою економікою, є перерозподіл ролі держави та місцевого самоврядування на користь останнього, оскільки в досконалих моделях центрами практичної соціальної політики стають саме території, у той час як центральні органи влади виступають у ролі гаранта, координатора й арбітра соціальної практики [5, с. 33].

Муніципальні утворення є елементами національної економіки, тому напрями їх розвитку відображають і визначають тенденції розвитку держави. Значення соціально-економічного розвитку міст та міської політики, соціальна направленість яких вносить основний здобуток у комплексну соціалізацію держави важко переоцінити. Благоустрій території міста, створення сприятливих умов для життєдіяльності населення й розвитку підприємницьких структур є основними завданнями, що вирішуються органами міської влади і відображаються у міській політиці. Під міською політикою розуміється діяльність державних інститутів, міських громад та інших учасників міських відносин (населення), направлених на реалізацію та узгодження їх інтересів у соціально-економічній сфері в рамках соціальної ідеології розвитку.

Муніципальні утворення, органи місцевого самоврядування беруть на себе турботу по забезпеченню високої якості життя громадян, їх фізичного і етичного здоров'я. Вирішення цих питань можливе тільки за умови, що населення - господар і власник території, на якій воно проживає. Отже, муніципальна влада, маючи в своєму розпорядженні муніципальну власність, муніципальну економіку, місцеві ресурси, повинна користуватися і іншими (відмінними від держави) методами регулювання суспільних справ - не тільки адміністративними, правовими, економічними, але і нормативно-етичними, традиційно - ціннісними, громадською думкою і т. п. Регулювання таких процесів, як забезпечення потреб населення в широкому спектрі соціальних послуг, що визначають умови життя людей (розвиток сфери охорони здоров’я й профілактики, інфраструктури міста, житлово-комунального й побутового обслуговування, торгівлі), забезпечення безпеки й прав громадян міста, забезпечення зайнятості населення знаходять своє відображення у програмних документах, а саме у програмах економічного й соціального розвитку міст. Міста відіграють ключову роль у формуванні та перетворенні образу життя та на всіх циклах регіонального відтворювального процесу. Безперервний процес міського розвитку, спрямований на постійне поліпшення ситуації в соціальній сфері та створює умови для соціалізації країни в цілому.

Література:

1. Конституція України.-К.: Право, 1996.-55 с.

2. Брунтланд Г. Интервью с президентом Всемирной комиссии по вопросам охраны среды - Курьер ЮНЕСКО. - 1990. - № 10. - С. 4-7.

3. Головінов О.М. Соціально орієнтована ринкова економіка як модель соціальної держави - Економіка та держава – 2007. - № 2 – С. 10-12

4. Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Продай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 328 с.

5. Регіональне управління: інноваційний підхід: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - Бутко М.П., Зеленська О.О., Зеленський С.М. та ін.; За заг. ред. д.е.н, проф. Бутка М.П. - К.: Знання України, 2006. - 560 с.