Левіщев О. М. к. е. н. доц. , Шахова
О. В. магістр
Донбаський державний технічний університет
На сьогодні в Україні питання стосовно витрат на виробництво продукції відображені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 г. № 318.
В зв’язку
з реформуванням бухгалтерського обліку в Україні та прийняттям ПБО 16 були
внесені значні зміни у склад та формування собівартості виробничої продукції
(робіт, послуг), що, в свою чергу, торкнуло й питання калькулювання,
ціноутворення, визначення рентабельності продукції тощо.
Однак в ПБО 16 не наведено визначення собівартості продукції та класифікація витрат на виробництво, котра має важливе значення як для організації обліку виробничих витрат, здійснення політики ціноутворення, так і для ведення внутрішньогосподарського розрахунку, проведення аналізу і прийняття управлінських рішень.
Поширення Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”[1] і положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що мають обов'язковий характер, у вітчизняній практиці обумовило багато питань, що вимагають обговорення і негайний пошук відповіді. Найбільша їхня хвиля відслідковується в 2000 році, зокрема в першому півріччі, де на сторінках професійної періодики [2-20] обговорювалися питання здійснення обліку витрат відповідно до національних стандартів. Якщо проаналізувати ці публікації, то більша їхня частина спрямована на те, як організувати облік, а щодо методики - лише констатувалися окремі положення облікової дисципліни витрат.
Найбільша увага приділялася питанню відображення витрат на рахунках обліку і кореспонденції рахунків – до 50%; на другому місці – визначення собівартості продукції (робіт, послуг) – до 45%; на третьому – визнання витрат, їхній склад і класифікація – до 35%. Безперечно, це важливі аспекти, що вимагають уваги, зокрема при формуванні облікової політики суб'єктів, що хазяйнують. Проте відносно безпосередньо методики обліку – це лише 8%. Інші проблеми за методикою обліку витрат були розкриті в питаннях-відповідях, що можуть задовольнити вузьке коло користувачів, обмежене правовою формою власності суб'єкта, видом діяльності , організацією виробництва і т.п.
Однак проблеми обліку витрат на виробництво і визначення собівартості продукції дотепер залишаються темою дискусій, що розвертаються як у періодичній пресі, так і на науково-практичних конференціях, семінарах . І все-таки невирішені питання ще лишаються.
Одним з найбільш важких та суперечливих питань стосовно вивчення обліку витрат виробництва в ринкових умовах, є склад та структура витрат, що включається до собівартості продукції (робіт, послуг). ПБО 16 передбачає, що в виробничу собівартість не включаються адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати .
На сьогодні, розглядаючи формування собівартості продукції (робіт, послуг), можна з впевненістю стверджувати, що вона за своїм складом не є економічно обґрунтованою і не може повністю відображати рівень фактичних витрат на виробництво продукції.
Перелік і склад статей витрат у даний час встановлюється підприємством, хоча це може привести до великих розбіжностей у плануванні й обліку собівартості продукції в різних секторах економіки України.
Звичайно, не всі платежі, що виникають на підприємстві в звітному періоді, повинні відноситися на собівартість продукції (наприклад, плата за землю, готельний збір та інші). Цей перелік витрат повинен визначаться галузевими інструкціями.
Раніше загальновиробничі витрати наприкінці звітного періоду повністю списувалися на рахунок “Виробництво” і розподілялися між випущеною продукцією пропорційно прийнятій базі, найбільш розповсюдженої з яких була заробітна плата виробничих робітників. ПБО 16 передбачає розподіл загальновиробничих витрат на постійні і змінні з відособленим їх розподілом і включенням у собівартість продукції. Такий розподіл загальновиробничих витрат досить умовний, оскільки не кожен вид витрат з певною вірогідністю можна віднести до відповідної групи. Крім того, для звіту необхідно вести накопичувальну або вибіркову відомість з розмежуванням цих витрат по групах, що становить велику незручність у роботі.
У ринкових умовах питанням обліку витрат і калькулювання собівартості продукції потрібно приділяти більше уваги. Одночасно з метою підвищення ефективності виробництва і виходу України з економічної кризи підприємствам слід, як і колись, активно упроваджувати внутрішньогосподарський розрахунок. Для цього необхідно в першу чергу: визначити номенклатуру витрат для планування й обліку конкретному госпрозрахунковому суб'єктові (цехові, виробництву, ділянці); розробити методику підрахунку й оцінки залишків незавершеного виробництва, а також порядок визначення результатів господарської діяльності та ін. При цьому велику роль повинні зіграти міжгалузеві положення й інструкції з планування, обліку, калькулюванню собівартості продукції, розробку яких необхідно прискорити.
Література
1. Особенности учета
затрат на производственных предприятиях // Все о бухгалтерском учете. — 2008. –
№ 31. – № 32.
2. Порядок учета
доходов и расходов // Все о бухгалтерском учете. — 2007. – № 56. –
С. 22–34.
3. Учет производственной
себестоимости и рентабельности производства продукции. Определение цены продажи
// Все о бухгалтерском учете. — 2007. – № 70. – С. 4–6.
4. Порядок
формирования себестоимости готовой продукции // Все о бухгалтерском учете. —
2007. – № 87. – С. 7–10.