К.і.н. Каліберда Ю. Ю., к.і.н. Федько А. В., Федько Ю. М.

ДФ Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

ГУЦУЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА У БОРОТЬБІ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ (листопад 1918 – червень 1919 рр.)

«Гуцульська республіка – назва українського державного утворення, що існувало в листопаді 1918 – червні 1919 на Закарпатті», – таку коротку інформацію ми можемо прочитати на сторінках першого тому «Довідника з історії України» (К., 1993) про майже невідомого для широкого українського загалу державно-правового об'єднання доби Визвольних змагань 1917-1921 рр. в Україні однієї з чисельніших етнографічних груп українців – гуцулів, що протягом багатьох століть живуть у Карпатах.

Гуцульщина — це край українських верховинців, гуцулів, що займає в південно-східній частині українських Карпат частину Галичини, Буковини, Закарпаття, в сточищі рік Прута з Черемошем і Серетом, горішньої Сучави, горішньої Надвірнянської Бистриці та горішньої Тиси [1].

Про Гуцульський край і його мешканців написано чи не найбільше з усіх етнографічних районів України. Привабливістю відзначаються велична краса природи цього гірського краю, горда, волелюбна вдача його жителів, в народній пам’яті яких збереглися його стародавні традиції, колоритний одяг, самобутнє народне мистецтво. Проте не більш цікава і його новітня історія, серед трагічних та героїчних сторінок якої у ХХ столітті знайшлося гідне місце і державотворчим процесам.

Листопадове 1918 року повстання у Львові пробудило національну свідомість і мешканців Буковини та Закарпаття, які на багатолюдних мітингах і вічах у Чернівцях та Хусті в переважній більшості висловились за входження своїх земель до складу Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Найбільш активними були мешканці селища Ясиня Рахівського району, які власними силами роззброїли місцевий айстро-угорський гарнізон (бл. 600 солдатів) і 8 листопада 1918 року проголосили власну державу - Гуцульську республіку. Її столицею було селище Ясіня, а важливими опорними центрами Рахів, Великий Бичків, Сигіт [2, с. 84].

Причини появи нового державно-правового об’єднання саме на сході Закарпаття сучасний дослідник Б. Ринажевський пояснює такими факторами: «вищим рівнем національної свідомості цієї частини краю; збереженням давніх, ще з доби опришківства, традицій; через цю частину краю у роки війни чотири рази проходив фронт, внаслідок чого населення страждало від терору воюючих сторін, що сформувало природне бажання самостійно визначати власну долю; колоніальна політика та порушення національних прав, зневажливе ставлення до місцевого населення Австро-Угорщини та угорського уряду Карольї спричинили бажання відділитися від Угорщини; … військова та моральна допомога Західноукраїнської Народної Республіки; наявність у місцевому середовищі талановитих провідників національно-визвольного руху» [3, с. 10].

Гуцульська республіка мала сформовану державну структуру. Її вищим керівним органом стала Гуцульська Народна Рада, яку очолив президент Степан Клочурак (1895-1957), в недалекому майбутньому міністр праці в уряді Карпатської України та політв’язень сталінських таборів [4, с. 104-123].

До складу ради входило 42 члени – 38 українців, 2 німці і 3 євреї. Виконавча влада республіки належала до секцій (міністерств) і підсекцій – дипломатичної, військової, внутрішньої, господарської та ін. [3, с. 167].

Військову секцію очолив Василь Климпуш (1897-1959), в майбутньому один із засновників та керівників Карпатської Січі. У фінансовому обігу цієї країни ходили мадярські крони та українські гривні. Державний прапор — синьо-жовтий.

21 січня 1919 року делегація Гуцульської республіки взяла участь у роботі Всекарпатського Конгресу (Собору Русинів), який відкрився у Хусті під керівництвом Михайла і Юлія Брайщаків [6, с. 98].

На конгрес з’їхалось понад 400 делегатів, які були представниками понад 175 населених пунктів Закарпаття. Представники конгресу С. Клочурак і В. Климпуш передали уряду Західноукраїнської Народної Республіки у Станіславі рішення населення краю про приєднання до України закарпатських земель.

Створення незалежної української держави в Закарпатті визвало зане-покоєння угорського уряду, який після невдалої дипломатичної спроби з ЗУНР вирішити на свою користь територіальні претензії, надіслав у район Ясіні свої військові формування. На захист територіальної цілісності молодої республіки стали новостворені гуцульські військові загони, підтримані переважною більшістю населення краю та вояки Української Галицької Армії.

У ході боїв у районі Білина, Рахова, Великого Бичкова і Сиготу угорські війська були розбиті і вимушені були покинути територію Закарпаття. Проте республіка так і не була визнана країнами Антанти.

Наприкінці січня 1919 року територія Гуцульської республіки стала об’єктом нападу румунських військ. Переважаючі сили ворога розбили українські частини біля Сигота і поступово зайняли Великий Бичків, Луг, Хмелів. В інших місцевостях була відновлена угорська окупаційна влада. Офіційно своє існування Гуцульська республіка припинила на початку квітня 1919 року, проте у деяких районах її влада проіснувала до червня 1919 року.

10 вересня 1919 року за Сен-Жерменським мирним договором територія

Гуцульської республіки увійшла до складу Чехо-Словаччини [5, с. 167].

Література:

1.http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%83%D1%86%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0.

2. Дністрянський М.С. Кордони України: Територіально-адміністра-тивний устрій. – Львів: Світ, 1992. – 144 с.

3. Ринажевський Б.М. Становлення національної державності в Закарпатті

(1918 - 1939 рр.): Автореф. дис... юрид. наук: 12.00.01 / Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Львів, 2004. — 19 с.

4. Вони боронили Карпатську Україну: Нариси історії національно- визвольної боротьби закарпатських українців / Під заг. ред. М.М. Вегеша. –

Ужгород: Карпати, 2002. – 709 с.

5. Довідник з історії України. Т. 1. (А - Й). / За ред. І. З. Підкови, Р. М.

Шуста. – Київ: Ґенеза, 1993. - С. 167-168.

6. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України / Ред. Я. Грицак,

О.Романів. – Львів: Вид-во Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові,

1992. – 230 с.