4. Синтаксис: структура, семантика, функции

Савчук Т.В.

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Релятивність семантики релятивного дієслова

і структура простого речення

 

Україністика має вагомий теоретичний і практичний доробок у плані дослідження дієслівної лексики. Останнім часом увагу дослідників привертає поглиблене вивчення формально-граматичних, семантичних та функціональних особливостей дієслова (праці Й.Ф.Андерша, І.Р.Вихованця, К.Г.Городенської, А.П.Грищенка, Н.В.Гуйванюк, С.Я.Єрмоленко, А.П.Загнітка, Н.Л.Іваницької, О.С.Мельничука, В.М.Русанівського,).

Дієслова релятивної семантики становлять особливий розряд дієслівної лексики, що характеризується специфічними сполучувальними, лексико-семантичними та функціональними ознаками. Тому проблема визначення лінгвістичного статусу таких дієслів, аналіз їхньої семантичної структури, семантико-синтаксичного та формально-граматичного функціонування, як і дослідження специфіки інших категоріальних властивостей, пов'язаних із реченнєвотвірним потенціалом таких дієслів, є важливим у сучасному мовознавстві.

Проблему розмежування дієслів за їхніми абсолютивно-реля­тивними властивостями в сучасній мовознавчій науці розв'язують у процесі дослідження синтагматики слів і словоформ та парадигматики їхніх семантичних гнізд. Учені пов'язують виріщення цього питання з виявленням сполучувальних можливостей дієслів у синтагматичному ряді словоформ, що найповніше виявляються в транспонованих у речення словосполученнях.

Семантичний потенціал повнозначного слова розкривається у його синтаксичній та лексико-семантичній сполучуваності. Процес формування речення можна розглядати як його послідовне розгортання із деякого вихідного елемента на основі реалізації сполучувальних потенцій слова. Таким вихідним елементом часто виступає дієслово. Теорія вербоцентризму має давню традицію (О.О.Потебня, О.М.Пєшковський, В.В.Виноградов, Л.Теньєр). В.Гумбольдт від­значав, що "...дієслово - це нерв самої мови. Всі інші слова в реченні як мертвий матеріал, що чекає свого з'єднання, і лише дієслово є сполучною ланкою, що вміщує в собі й поширює ... життя. Думка, образно кажучи, завдяки дієслову залишає свою внутрішню оселю й переходить у дійсність" [4:199]. О.Єсперсен переконливо доводить, що дієслово "дає  життя " реченню, тому воно є особливо важливим при побудові речення. Е.Бенвеніст стверджував, що речення - це саме життя мови в дії.

Не випадково в основі сучасних синтаксичних теорій лежить ідея, згідно з якою структуру речення визначають сполучувальні особливості дієслова, що входить у речення. Зацікавленість сполучувальними властивостями повнозначного слова, стимульована працями В.М.Русанівського, О.С.Мельничука, Н.Ю.Шведової, Г.О.Золотової, І.Р.Вихо­ванця, М.П.Кочергана, привела дослідників до вивчення дієслова в ракурсі його реченневотворчих можливостей [1; 5; 6; 8; 9].

Утвердження в україністиці тривимірного підходу до структури речення (І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, А.П.Загнітко, Н.Л.Іваницька, С.Я.Єрмоленко, А.П.Грищенко) не лише сприяло поглибленню теорії вербоцентризму, але й диференціації дієслів за ступенем їхнього семантичного наповнення на абсолютивні (автосемантичні) та релятивні (синсемантичні) [5:6; 6:168; 9:30]. Абсолютивними вважають дієслова, які є самодостатніми для вираження свого змісту, мають достатнє семантичне наповнення й не відкривають обов'язкових позицій для заповнення їх словами-конкретизаторами [8:5]. Внутрішні можливості релятивних дієслів, навпаки, не забезпечують повної реалізації їхньої семантики, що зумовлює появу при них обов'язкових поширювачів із певним семантико-граматичним значенням [9:31-33].

У результаті семантико-синтаксичного поширення дієслова, пов'язаного з реалізацією його властивості сполучатися з іншими словами, які сприяють розкриттю значення дієслова чи можуть певною мірою доповнювати його, формуються дієслівні словосполучення на основі сильного прислівного зв'язку: тяжіти до землі, зіскочити зі стільця, дбати про матір, залежати від обставин, керувати державою, знайти істину, уникати суперечок, дякувати учителеві, махати руками, гарантувати успіх, боятися невдач; почуватися задоволеним, виглядати засмученим, видаватися збентеженим; поселитися поряд, перебувати далеко, бути неподалік.

У спектрі обов'язкових зв'язків дієслів релятивної семантики перебувають випадки, коли для семантичного наповнення дієслівної лексеми необхідна присутність одночасно двох поширювачів: перетворити воду в лід, вручити грамоти переможцям, прикласти вухо до дверей, позбавити хлопця підтримки; ставитись уважно до пасажирів, поводитись чемно з людьми; примусити полк здатися, попросити батьків зайти, запропонувати глядачам сісти; вважати умови сприятливими, називати хлопця рідним.

Дієслова санкціонують появу при собі поширювачів, що денотативно співвідносяться з різними явищами, предметами реальної дійсності, охопленої сферою відповідної дії, процесу чи стану. Сполучуваність у таких випадках визначають предметно-логічні зв'язки між дієсловом та залежними від нього словами.

Описані вище критерії, що лежать в основі виділення релятивних дієслів, певною мірою виявляють їхню лінгвістичну природу. Проте з усіх параметрів релятивних дієслів    виділяємо такі найголовніші:

1)    неможливість реалізувати семантику власним фонемним складом;

2)    здатність утворювати разом із залежним словом семантичну єдність;

3)    відносна самостійність і самодостатність утворення окремого компонента (члена речення) формально-граматичної структури речення.

Урахування різнорівневих параметрів уможливлює осмислення лінгвальної природи досить об'ємного класу дієслівної лексики - релятивних дієслів, і дає змогу не лише проникнути в структуру та семантику дієслівних словосполучень, але й глибше осмислити багатоаспектну природу простого речення дієслівної будови.