Шевченко Ольга Миколаївна

Аспірант Донецького національного університету, Україна

Роль ядерної зброї після закінчення «холодної війни»

Довгий час ядерну зброю розглядали як релікт «Холодної війни», але навіть через 18 років після розпаду Радянського Союзу вона залишається важним фактором світової політики. П’ять традиційних держав – Китай, Франція, Великобританія, Росія та Сполучені Штати Америки – не готові, не зважаючи на їх регулярні заяви в прихильності до ідеї роззброєння, повністю відмовитися від своїх ядерних арсеналів. Три інших держави – Ізраїль, Індія та Пакистан – також стали ядерними державами. Північна Корея заявляє, що і вона володіє ядерної зброєю, а по відношенню до Ірану існує обґрунтовані підозри в тому, що він будує атомні реактори, щоб налагодити виробництво ядерної зброї. Якщо Північна Корея та Іран підтвердять свій ядерний статус, то це призведе, вірогідно, до появи нових ядерних держав і в інших регіонах: Японія, Тайвань та Саудівська Аравія в принципі здатні розробити ядерну зброю.

Криза режиму нерозповсюдження виявилася насамперед в наступних явищах: загальмувався процес ядерного роззброєння, в той же час як неядерні країни почали з ще більшою жорсткістю вимагати прогресу в цьому напрямку; цілий ряд країн почав вимагати зайнятися нарешті врегулюванням регіональних криз, ставлячи це умовою свого неядерного статусу; взагалі багато з країн стали набагато “простіше” підходити до можливості придбання ними ядерного статусу; нарешті, ряд країн просто придбали ядерну зброю (Індія та Пакистан).

На цьому фоні зі всією гостротою постало питання про те, що є стимулом для придбання ядерного статусу. Неможливо виробити ефективну стратегію збереження режиму ядерного нерозповсюдження без знання того, якими проблемами треба займатися в першу чергу.

Причини володіння ядерною зброєю в кожному конкретному випадку різні та зазнавали протягом більше 60 років ядерної ери значні зміни. Тим не менш, можна виділити сім основних функцій, властивих ядерній зброї. Вони обґрунтовують прихильність до неї ядерних держав та приваблюють претендентів на цей статус.

По-перше, ядерна зброя повинна утримати потенційного агресора від застосування його власної ядерної зброї. Навіть супротивник, який володіє величезними арсеналами ядерної зброї, у випадку її застосування матиме справу з загрозою того, що йому буде нанесена неприйнятно велика шкода.

Друга функція полягає в тому, щоб шляхом залякування відвести серйозні загрози від власної території.

По-третє, ядерна зброя повинна забезпечувати також безпеку неядерних країн-союзників, оскільки ядерний удар у відповідь не виключається також при нападі на їх територію. Внаслідок затвердження ідеї «розширеного залякування» в рамках НАТО американська ядерна парасолька була розкинута над всією територією альянсу.

З цим пов’язана четверта функція: гарантії безпеки неядерним державам перешкоджають розповсюдженню ядерної зброї.

П’ята функція ядерної зброї полягає в захисті життєво важливих інтересів також за межами міцних союзницьких структур.

Для амбіційних нових ядерних держав та країн-претендентів на цей статус (Північна Корея та Іран) особливо важлива шоста функція ядерної зброї. Володіння ядерною зброєю розширяє спектр політичних та воєнних варіантів дій країни, оскільки проти ядерної держави практично неможливо ввести санкції ззовні. Коли держави мають у своєму розпорядженні боєздатну ядерну зброю, вони можуть фактично не опасатися інтервенцій, навіть якщо порушують загальноприйняті норми поведінки.

Сьомий фактор, тісно пов'язаний з вище загаданими факторами, полягає в тому, що ядерний статус корінним чином змінює міжнародне значення якої-небудь країни і таким чином її престиж. Так, Індія та Пакистан підкреслюють, що з часу проведення в 1998 році ядерних випробувань, їх сприймають як серйозних гравців на міжнародній арені.

Але головне полягає у тому, що володіння ЗМЗ автоматично не веде до запобігання регіональним конфліктам чи їхньої ліквідації, не перешкоджає небезпечному втягненню до таких конфліктів навіть тих країн, що вже «неофіційно» володіють ЗМЗ.

Існує і інше пояснення – внутрішня політика, точніше роль лідерів та цілих груп, які зацікавлені у розвитку ядерних програм та/або опорі на ядерну зброю. Ядерна програма може бути пов’язана з тиском збройних сил та ВПК, зацікавлених у придбанні “абсолютної зброї”.

Існує, нарешті, теорія, яка виходить з того, що рішення держав придбати чи не придбати ядерну зброю пов’язано з наявністю міжнародно визнаних норм.

Вже сам по собі режим нерозповсюдження та широке визнання виключної небезпеки та негуманності ядерної зброї перетворюють спроби отримання ядерного статусу на протистояння всій світовій спільноті. Далеко не кожний уряд може на це наважитися. Навпаки, більшість намагається отримати визнання і залишитися складовою частиною спільноти. Навіть провівши серію успішних випробувань, Індія та Пакистан задовольнились роллю “віртуальних” ядерних держав.

Відповідно, доки режим ядерного нерозповсюдження залишається міцним, найбільш вірогідним все ж таки залишається збереження більшістю країн неядерного статусу. Навпаки, країни, що мають статус “ізгоїв” світової спільноти, мабуть, можуть схилитися до придбання ядерної зброї.

В період «холодної війни» спроби обох ядерних наддержав зберегти переконливість їх ядерного залякування та перешкодити залякуванню самих себе вели до нарощування колосальних та все більш спеціалізованих арсеналів ядерної зброї. Паралельно з цим посилювались опасання суспільства з приводу того, що ядерний арсенал, який знаходиться в максимальній боєздатності, у кінцевому випадку, буде застосований. Бурхливі дискусії про допустимі ядерні війни та «ядерні пороги», які можна підвищувати та знижувати за рахунок розміщення певних видів зброї (наприклад, нейтронної бомби) мали в певній мірі «теологічний характер»: в їх основі лежала віра або невіра в ідею залякування, тому що залякування принципово не піддається оцінці та точному плануванню. Замість цього стратегії залякування, покликаній примусити агресора відмовитися від його планів, властива деяка невпевненість по відношенню до намірів противника.

Таким чином, навіть якщо основні принципи ядерного залякування пережили кінець «холодної війни» та зміну парадигми безпеки після 11 вересня 2001 року, все ж вони істотно змінилися. Це стосується як мотивів володіння ядерною зброєю, так і дієвості ядерного залякування у відношенні до існуючих на даний момент загроз в області політики безпеки.

Жодна з існуючих ядерних держав не відмовиться в найближчій перспективі від своїх ядерних арсеналів. Деякі країни або підійшли до розроблення ядерної зброї або прагнуть цього. Таким чином, кількість країн, що володіють ядерною зброєю, буде збільшуватися, а не скорочуватися.

«Західна» ядерна зброя, особливо ядерна зброя США, як і раніше має функцію залякування проти низки можливих загроз. Але значення цієї функції у порівнянні з періодом конфлікту між Сходом та Заходом істотно зменшилось. Незрівняна більш важлива роль відводиться у розв’язанні криз звичайним збройним силам.

Література:

1. Тимербаев Р.М. Режим ядерного нераспространения на современном этапе и его перпективы. – М.: Права человека, 2004. – 456 с.

2. Тимербаев Р. К новому соглашению по ограничению ядерных вооружений (о переговорах о запрещении производства расщепляющихся материалов для ядерного оружия) // Ядерный контроль. – 1999. – № 1. – С. 39-46.

3. Шевцов А. Крок у без’ядерність. Оцінка перспектив світового процесу ядерного роззброєння. // Міжнародна безпека. – 1999. - № 1. – С. 18-21.

4. Ядерное нераспространение: Учебное пособие для студентов ВУЗов. В 2-х томах. Том І / Под ред. В.А. Орлова. – М.: ПИР-Центр, 2002.–528 с.

5. Ядерное нераспространение: Учебное пособие для студентов ВУЗов. В 2-х томах. Том ІІ / Под ред. В.А. Орлова. –М.: ПИР-Центр, 2002.–560 с.

6. Sarah Diehl Nuclear weapons and nonproliferation: a reference book. – Santa Barbara, 2002.

7. Haqqani H. The Role of Islam in Pakistan’s Future //The Washington Quarterly. – 2004. - № 28. - P. 85–96.