Шерухина А.С., Хлевицька Т.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Сучасний етап стратегічного управління в Україні

Перехід національної економіки на ринкові засади функціонування призвів, з одного боку, до ускладнення і зростання нестабільності середовища діяльності кожного підприємства незалежно від його форми власності та організаційно – економічної структури, а з іншого, до перебудови системи управління, у тому числі на рівні підприємства, на засадах відмови від обов’язкового довгострокового і середньострокового планування, спрощення процедури складання і структури річних планів та жадання пріоритету ринковому саморегулюванню. Однак, діючи в умовах нестабільного середовища ринкової економіки, підприємства можуть досягти успіху в бізнесі тільки тоді, коли їм вдається передбачити зміни і, відповідно, вживати запобіжні адаптивні заходи щодо них.

У іноземній літературі розглядання проблем стратегічного управління можна побачити у роботах Дж. Стрікленда, А. Томпсона, І. Ансоффа, Й. Шумпетера, Г.Мінцберга та інших. Серед вітчизняних авторів можна виділити таких: Фоміна М.В., Селезньова Г.О., Гончарова Н.П., Міщенко А. П., Люкшинов, А. Н. та інших авторів.

Відтак, забезпечення стабільної ефективної діяльності і підприємств в довготривалому періоді в умовах постійного ускладнення і нестабільності зовнішнього середовища їх функціонування (посилення конкуренції, зміни технологій, появи різноманітних нових цілей тощо) висуває на перший план вимогу пошуку нових підходів до управління вітчизняним підприємством як суб’єктом господарювання. На сьогодні у світовій практиці таким підходом до забезпечення ефективності і конкурентоспроможності господарювання підприємств в довгостроковому періоді в нестабільному агресивному ринковому середовищі і виступає стратегічний менеджмент – управлінський процес створення та підтримки стратегічної відповідності між цілями підприємства, його потенціалом і можливостями у зовнішньому середовищі [2, с. 102].

Нажаль, в Україні теорія і практика стратегічного управління не знайшли широкого розповсюдження. Більшість керівників не вбачають потреби, необхідності у виробленні довгострокових стратегій, помилково вважаючи, що в сучасних динамічних умовах неможливо вирішувати перспективні питання розвитку [3, с. 225].

У випадку ж застосування стратегічного управління на підприємстві в кожен даний момент буди фіксуватися інформація про те, що підприємство повинно робити в даний час, щоб досягти бажаної мети у майбутньому, виходячи при цьому з того, що оточення й умови функціонування підприємства будуть змінюватися. При цьому, слід мати на увазі, що вибір стратегії та її виконання є основними частинами стратегічного управління. А продумана стратегія дасть змогу вирішити питання узгодженості виробничих і відтворювальних процесів, скоординувати діяльність різних підсистем і тим самим підвищити потенціал підприємства та його адаптивні можливості. Застосування стратегічного підходу до діяльності підприємства сприятиме створенню системи, в якій конкретні управлінські рішення забезпечують збалансований розвиток усіх компонентів діяльності підприємства у відповідності до умов зовнішнього середовища [4, с. 156].

Водночас, окрім суб’єктивного небажання стратегічно мислити і нерозуміння необхідності стратегічного підходу до управління бізнесом з боку керівників вітчизняних підприємств існує низка і об’єктивних причин, що обумовлюють той факт, що вітчизняними підприємствами формування стратегії діяльності та розвитку бізнесу практично не здійснюється. Так, зокрема, безпосередньо робота з вироблення стратегії підприємства як концептуального сценарію дострокової поведінки в зовнішньому ринковому оточенні передбачає обґрунтування і розробку інвестиційних проектів та відповідних бізнес-планів, аналіз і розробку можливостей випуску нових продуктів, можливостей випуску нових цінних паперів, оцінку ризиків і розробку системи управління портфелями цінних паперів. А для цього потрібні, з одного боку, знання експертів. А з іншого боку, необхідна відповідна фінансова спроможність підприємств оплатити виконану роботу групи таких аналітиків-консультантів. Отже, обмежені фінансові можливості переважної більшості українських підприємств і відсутність фахівців необхідного рівня об’єктивно обумовлюють обмеженість такого виду управлінської діяльності на підприємствах, а також їх економічного консультування в питаннях вироблення своєї стратегії розвитку [5, с. 156].

Проблема запровадження системи стратегічного менеджменту на вітчизняних підприємствах полягає також і в тому, що єдиного стандартного рецепту організації оптимального управління підприємством в довгостроковому періоді не існує і тому треба постійно обирати той тип менеджменту, який є найбільш адекватним і певному типу підприємства, і певному виду проблем. Тобто стратегічний менеджмент не можна звести до уніфікованих рутинних схем і одноразових процедур (хоча існують і певні загальні правила та рекомендації щодо стратегічного аналізу, вироблення, вибору і реалізації стратегії). Його запровадження на підприємстві вимагає творчого та індивідуального підходу [1, с. 207].

Таким чином, хоча запровадження системи стратегічного менеджменту в Україні і є об’єктивно необхідним процесом в сфері організації управління бізнесом, який підвищує готовність підприємницьких організацій адекватно реагувати на непередбачені зміни і сприяє обґрунтованому, узгодженому вирішенню як поточних, так і стратегічних проблем ( бо стратегічне управління в конкретний момент визначає, як організація має діяти в сучасних умовах, щоб досягти бажаної мети в майбутньому, виходячи з того, що оточення змінюватиметься), але нажаль поки що воно на своєму шляху зустрічає багато як об’єктивних, так і суб’єктивних перешкод.

Література:

1. Люкшинов, А. Н. Стратегический менеджмент / А. Н. Люкшинов. - М. :ЮНИТИ, 2001.

2. Міщенко А. П., Стратегічне управління: Навчальний посібник. - К: „Центр навчальної літератури",2004.

3. Риггс, Дж. Производственные системы: планирование, анализ, контроль / Дж. Риггс. - М.: Прогресс, 2001.

4. Стратегія підприємства: Навч. посібник, 2-ге вид. – Львів: «Новий світ – 2000», 2006.

5. Шершнева З.С., Оборська С.В., Ратушний Ю.М. Стратегічне управління: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни – К.: КНЕУ, 2001.