Кравчук Л.Р.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Науковий керівник СтанкоГ.В.

Методологія оцінки екологічних наслідків проекту.

Актуальність дослідження. Сучасна екологічна політика полягає насамперед у виведенні з кризової екологічної ситуації підприємств і територій, розробці стратегії економічного розвитку, сумісної зі збереженням навколишнього середовища. Це - найважливіше завдання, яке потребує вирішення адміністрацією великих міст і промислових центрів. Зміцнення екологічної безпеки полягає в перенесенні центру ваги на природозберігаючі галузі економіки, вдосконалення існуючих напрямків господарської діяльності на основі врахування і прогнозування всіх можливих екологічних і соціальних наслідків.

Комплексний аналіз впливу сучасного виробництва на стан навколишнього середовища (НС) і існуючих методів його оцінки показує, що найбільш розповсюджені методи визначення впливу виробничих процесів на навколишнє середовище спираються на натуральні показники. Це концентрація шкідливих домішок у середовищах і маси шкідливих речовин, які потрапляють в НС протягом року. Оцінюється ступінь їхньої відповідності певним нормам.

Критерії соціально-економічної оцінки, що могли б слугувати для вибору напрямку екологічного розвитку території, у даний час чітко не визначені. Кількісна оцінка впливу не завжди можлива внаслідок відсутності методик визначення тих чи інших параметрів якості навколишнього середовища, що змінюються в результаті техногенезу, тому дані оцінки можуть мати вид інтегральних показників навантаження (наприклад, індексів забруднення). [1, 22-24]

Очікувана тривалість життя - один із припустимих критеріїв для оптимізації рівня безпеки. Цей критерій має необхідне представництво, оскільки саме на очікувану тривалість життя впливають техногенні і природні процеси. Окремі дослідження доводять недоцільність єдиного узагальнюючого еколого-економічного показника для оцінки наслідків її природокористування.

Пошук ефективних рішень проводиться з урахуванням витрат на підвищення надійності і безвідмовності технічних систем і якості продукції, що випускається, тимчасового фактора і соціальних ефектів. Суть методу полягає в зіставленні й аналізі двох величин: витрат на забезпечення надійності і безвідмовності та економічного й іншого збитків у вартісному виявленні.

Рівень безпеки, що відповідає тому чи іншому стану суспільства, його науково-технічним і економічним можливостям, має стохастичну природу і визначається низкою випадкових явищ. У загальному випадку він характеризується:

• імовірністю виникнення техногенних аварій, катастроф, небезпечних природних явищ і можливим збитком під час цих подій;

• ступенем негативного впливу на людину і навколишнє середовище техногенних і природних процесів;

• імовірністю переростання екологічної обстановки в кризову і катастрофічну.

Зазначені вище вірогідні характеристики, відповідно до прийнятих уявлень, по суті відображають ризик виникнення певних подій: у першому випадку - ризик техногенних аварій, катастроф і небезпечних природних подій, у другому - ризик погіршення здоров’я людини, негативних змін в навколишньому середовищі та інше за не екстремальних умов, в останньому - ризик виникнення надзвичайної ситуації екологічного характеру.

Оцінка виливу на навколишнє середовище є більш широким поняттям, ніж екологічна експертиза. Усі три типи оцінок: ризику, технологій і впливу на навколишнє середовище пов’язані між собою. Вони являють собою різні форми системного аналізу в залежності від того, що є його об’єктом: процес (технологічне нововведення), явище (проект інженерних споруд чи технологія) або проблемна ситуація (ризик). Оцінка ризику - ключова ланка визначення рівня безпеки [3].

Стратегія управління ризиком може ґрунтуватися на виборі рівня ризику в межах від мінімального (який вважається досить малим) до максимально припустимого. Так, у Нідерландах, при плануванні промислової діяльності разом із географічними, економічними та політичними картами використовують карти ризику для території країни. Для того щоб побудувати промислове підприємство та ввести його в експлуатацію, конструктори мають кількісно визначити рівень ризику від його експлуатації та обґрунтувати його прийнятність. При ліцензуванні нового підприємства додатково потрібна карта ризику регіону, у якому розташовується підприємство [2,45].

Висновок. Таким чином навколишнє середовище є основою економіки, джерело засобів існування, а також джерело національних багатств. Безпека цих (ресурсних) засобів існування залежить від сталого управління і розвитку ресурсної (сировинної) бази країни. Зі зростанням темпів індустріалізації, урбанізації, розширення використання сировинної бази, зростатиме також й потреба у розумному управлінні ресурсами. Одним з інструментів досягнення зазначеної мети і є екологічна оцінка.

Список використаної літератури:

1. Горбач Л. М. Теоретико-методологічні підходи до визначення екологічного ризику як категорії економічної науки / Л. М. Горбач // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. – №6. – С. 21-25

2. Залєтов О. Страхування екологічних ризиків при землекористуванні / О. Залєтов // Страхова справа. – 2010. – №3. – С. 44-46

3. www.nbuv.gov.ua Наіональна бібліотека України ім.. В.І. Вернадського.