Дубинська О. С.

Донбаська державна машинобудівна академія

Причини виникнення та функції кризових явищ в організаційно – виробничій сфері підприємства

В сучасній теорії управління підприємством виникнення кризових ситуацій розглядається в контексті взаємодії підприємства як мікроекономічної системи з системою більш високого рівня – макроекономічною системою. У вітчизняній практиці найбільш часто зазначають, що криза підприємства зумовлюється кризовими явищами в макроекономічній системі більш вищого рівня: регіону, галузі, національної чи світової економіки [ 1].

Важливим питанням антикризового управління є розгляд причин виникнення кризи на підприємстві. Дослідження питань про причини виникнення кризи приводились у роботах вітчизняних науковців, таких як Толчеєв Ю. З., Холод З. М., Король В. С., Максим’юк С. В., Лігоненко Л.О., Ситник Л. С. та інші.

Загалом виділяють значну кількість причин кризових ситуацій та кризового стану підприємств. По відношенню до місця виникнення причини криз виділяють [ 2 ]:

1) зовнішні відносно підприємства, на які воно не в змозі впливати або має обмежений вплив;

2) внутрішні, що виникають в результаті діяльності самого підприємства.

Така точка зору, хоча й не охоплює повністю всі причини кризи, певною мірою відображає реальний стан речей, оскільки загальновідомо, що число підприємств, які опиняються в умовах кризи значно збільшується, коли остання має місце в соціально-економічній системі вищого рівня. В той же час слід визнати і вплив на організаційно-виробничу систему підприємства і зовнішнього середовища як безпосередньо, так і через систему збуту, інновацій та фінансів. Як зазначає Толчєєв Ю., природа виникнення кризи носить суб'єктивний та об'єктивний характери. Суб’єктивізм причин виникнення кризи полягає у тому, що кризові явища зумовлюються неадекватними в даних умовах діями менеджменту. В даному плані цілком вірно підмічає Король В., який вказує, що кризу діяльності підприємства необхідно розглядати і як кризу менеджменту, оскільки нагромаджені помилкові рішення призводять, як правило, до краху.

Існує і друга точка зору про причини кризи, яка базується на циклічності розвитку підприємства. За такого підходу криза – неминучий етап розвитку підприємства, яке розвивається по певному циклу. Відзначимо, що єдиної концепції циклу на рівні підприємства не існує. У вітчизняній літературі найбільшого поширення набула дефініція „життєвий цикл підприємства”, під якою розуміють сукупність стадій, що проходить підприємство у перебігу своєї життєдіяльності від створення до ліквідації. Кожна з цих стадій характеризується певною системою стратегічних цілей та задач, особливостями формування ресурсного потенціалу, досягнутими результатами функціонування. Достатньо повно розкрито концепцію циклічності розвитку підприємства Лігоненко Л., яка, розвиваючи ідею Л. Гріннера, вводить в науковий обіг поняття “цикл розвитку підприємства”, під яким розуміэться періодична зміна характеристик, які описують процес функціонування підприємства.

Слід відзначити, що підхід, коли криза визнається однією з стадій розвитку підприємства підтримується певним числом вітчизняних науковців [ 4, 5, 6]. Крім того, прослідковується певна непослідовність у виділенні кризи, так як ряд авторів (Лігоненко Л., Терещенко О., Тельнова О.), які розглядають кризу як окрему стадію в циклі розвитку підприємства, відзначають, що виникнення кризових ситуацій відбувається на всіх стадіях життєвого циклу підприємства.

Дискусійним є неминучість кризи в процесі розвитку підприємства. Адже виходячи з сутності циклу, жодне підприємство не може розпочати підйом, не пройшовши кризу. В той же час практика свідчить, що для певної кількості підприємств стадія кризи є останньою стадією їх функціонування як соціально-економічних систем, після якої вони припиняють своє існування. Проблема – чи є криза неминучою в розвитку підприємства пов’язана з дилемою конструктивного-деструктивного характеру в природі кризи на підприємстві. Варто відзначити посилення акценту на конструктивних складових кризи в сучасній зарубіжній економічній науці. Так, російський дослідник криз Яковцев Ю. виділяє три найважливіші конструктивні функції кризи:

- ослаблення й усунення застарілих елементів домінуючої, але яка вже вичерпала свій потенціал, системи;

- розчищення дороги для утвердження спочатку слабких елементів нової системи, майбутнього циклу;

- випробування на міцність і передача в спадщину тих елементів системи, які акумулюються й переходять у майбутнє.

Британські дослідники Дж. Майерс (Meyers) і Дж. Холуша (Holusha) на прикладі конкретних компаній виділяють наступні сім переваг кризової ситуації [6]:

1 "Народження героїв", нових прогресивних лідерів, таких як, приміром, Чи Якокка (Leelacocca) на кризовому "Chrysler".

2 Прискорення процесу внутріорганізаційних змін (реструктуризації), на які керівництво неохоче йде у звичайних умовах ("UnionCarbide").

3 Усвідомлення й визнання існуючих проблем, на які раніше були закриті очі ("Procter & Gamble". "DalkonShield").

3 Оптимальний перерозподіл кадрового потенціалу в процесі змін ("UnitedTechnologies", "BamiffAirlines").

4 Реалізація нових (революційних) стратегій ("GeneralMotors", "Caterpillar").

5 Орієнтація на системи раннього попередження в майбутньому ("BankofBoston").

6 Нові конкурентні переваги (здатності й можливості) після кризи ("Levies", "Coca-Cola").

Англійський учений Саймон Буз (S. Booth) також вважає кризу не стільки проблемою, скільки "відкриттям нових можливостей і звільненням новаторських ідей"[7]. Вітчизняна дослідниця Залогіна К.І. визначає кризу як точку біфуркації, яка містить в собі потенційну можливість як деструктивного, так і конструктивного характеру [8].

В даному випадку, слід підкреслити, що не сама криза має конструктивний чинник (по своїй суті вона є деструктивна), однак криза задає потенцію до конструктивних дій з боку менеджменту, які повинні перебудувати діяльність підприємства, для того подолати кризу. Для цього може потребуватися мобілізація всіх резервів підприємства, корінна ломка та перебудова його організаційно-виробничої сфери. Іншими словами, на наш погляд, криза задає необхідність певних конструктивних дій з боку менеджменту, інакше підприємство може припинити існування, що означає руйнацію його як соціально-економічної системи. Однак такі дії можуть і не здійснитися, що означає припинення існування підприємства (сценарій 4).

Питання про циклічність криз на підприємстві та про те, де знаходяться причини кризи: зовні чи всередині підприємства, логічно може бути розв’язано в рамках взаємодії підприємства та економічної системи більш високого рівня. І перше і друга по своїй природі є змінними, їх параметри не є статичними. Останнє є причиною розвитку підприємства в сенсі зміни параметрів його стану.

Існування підприємства є постійна адаптація його до умов зовнішнього середовища, при тому, що параметри підприємства, в свою чергу, можуть змінювався незалежно від зовнішнього середовища.

Тому в цілому вірно вважати, що причина появи кризових явищ у діяльності підприємств «прихована в самому ринковому господарстві, якому властиві постійні зміни ринкових орієнтацій споживачів, невизначеність економічної поведінки контрагентів підприємства, що потребує постійного коригування основних елементів та функціональних підсистем самого підприємства з метою забезпечення адекватності вхідним та вихідним параметрам розвитку системи в цілому». Невідповідність змін параметрів зовнішнього середовища та виробничо-організаційної сфери підприємства і становлять сутність кризи на підприємстві, яка зумовлена зовнішніми по відношенню до підприємства чинниками

Щодо конкретних факторів, які зумовлюють збільшення ймовірності виникнення кризи на підприємстві, то їх достатньо багато. Для кожного підприємства такий набір є індивідуальний, він залежить від внутрішніх можливостей підприємства протидіяти факторам потенційної загрози. Система таких факторів не є статичною, вона змінюється в часі, фактори, які в минулому сприяли розвитку негативних тенденцій в тому чи іншому сегменті організаційно-виробничої сфери підприємства, та вхід його траєкторії розвитку в «кризову» область, можуть не бути такими в поточному чи майбутньому періоді.

Таким чином, якщо криза виявиться непереборною, підприємство або припинить своє існування, або може існувати тривалий час в умовах кризи, наприклад, за умови надання державних дотацій, залучення додаткових ресурсів за рахунок невиплати заробітної плати та неплатежів у бюджет чи по рахунках з контрагентами. Переборення кризи зумовлює перехід підприємства до нового стану, який більше відповідає ринковій ситуації, тобто підвищується здатність підприємства до самопідтримки свого розвитку.

Література

1 Холод З.М. , Штангрет А.М. Методологічні аспекти антикризового управління // Економіка пром-сті. — 2002. — N 2. — С. 23-26.; Шварц І.В. Інституціональні складові посилення антикризового потенціалу підприємства // Вісн. Сум. держ. ун-ту. Сер. Економіка. — 2007. — N 1. — С. 184-189.

2 Нізалов Д.В. Антикризове управління: вибір методів // Зб. наук. пр. НаУКМА. (Миколаїв. філ.). Економіка. — Т. 9 — С. 57-59.

3 Оборська С.В. Концептуальні засади формування системи антикризового управління промисловим підприємством // Вісн. Нац. ун-ту "Львів. політехніка". Пробл. економіки та упр. — 2008. — N 628. — С. 592-595.;

4 Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій: Київ. нац. торг.-екон. ун-т. — К., 2001. — 580 с.;

5 Терещенко О.О. Антикризове фінансове управління на підприємстві: Моногр. — К.: КНЕУ, 2004. — 268 с.;

6 Meyers, Gerald C., and John Holusha. When It Hits the Fan. - London: Unwin Hyman, 1986. – С.76

7 Booth S, Crisis Management Strategy. Competition and Changein Modern Enterprises. - London: "Routiedge", 1993. -313 p.

8 Залогіна К.І. Антикризове управління промисловим підприємством в умовах перехідної економіки України: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.06.01 / К.І. Залогіна; Хмельниц. держ. ун-т. — Хмельниц., 2004. — 20 С.