Матіїв І.М., Кушнірюк В.К.

Науковий керівник Штефюк П.Л.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Проблеми страхування та шляхи їх вирішення в аграрному секторі України

У статті визначенні проблеми і шляхи удосконалення розвитку страхування сільськогосподарських ризиків як елементу системи державного регулювання.

In the article determination of problem and ways of improvement of development of insurance of agricultural risks as to the element of the system of government control.

Актуальність. Аграрний комплекс має велике значення для економіки будь-якої країни. Від того, наскільки правильно будуть визначені місце сільськогосподарської галузі в економіці країни, принципи і напрями реформування даного комплексу залежатиме ефективність функціонування галузі в довгостроковій перспективі, її конкурентоспроможність на світовому ринку [2, c.147].

В реформуванні аграрного сектора економіки України важливе значення має розвиток страхування сільськогосподарських ризиків, адже сільське господарство традиційно є ризиковою сферою діяльності, що в першу чергу пов’язано із непередбачуваністю природних умов та мінливістю обсягів збору врожаїв.

Актуальність даної тему зумовлена ще й тим, що аграрне страхування є одним із найбільш ефективних формальних способів управління ризиками, надає змогу вигідно поєднувати інтереси учасників аграрного страхування та держави, а також є оптимальним способом забезпечення безперервності, збалансованості і стабільності розвитку аграрного ринку України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вирішенням проблем розвитку страхування сільськогосподарських ризиків в Україні займаються чимало відомих вітчизняних дослідників. Зокрема питанням аграрних страхових правовідносин у чинному законодавстві займаються І. Горіславська і Т. Сініцина, досвід державної підтримки страхування ризиків сільськогос-подарського виробництва представлений у працях Л. Гутко і С. Недбаєвої, а основні проблеми страхування сільськогосподарських ризиків в Україні та шляхи їх вирішення знайшли місце у працях Г. Матвієнка і Л. Позднякової.

Саме дослідження вищезазначених науковців стали основою для написання даної статті.

Виклад основного матеріалу. Головною метою страхування в аграрному секторі економіки є стабілізація виробництва шляхом відшкодування втрат внаслідок несприятливих подій, настання яких не можна передбачити у часі та просторі. Страхування є оптимальним способом подолання сільськогос-подарських ризиків від несприятливих погодних подій, яке забезпечує безперервність, збалансованість і стабільність розвитку аграрного ринку та одним із ефективних методів повернення збитків в аграрному секторі, оскільки страхові компанії заздалегідь формують необхідні резерви для майбутніх виплат, не вдаючись до внутрішніх і зовнішніх позик.

Страхування сільськогосподарських ризиків в Україні безпосередньо пов’язане із формуванням сучасного страхового ринку, яке здійснюється в надзвичайно складних умовах. Це пов'язано з багатьма чинниками, головними з яких є неадекватність капіталізації українських страховиків, незадовільна законодавча та нормативна бази щодо державного регулювання та контролю за діяльністю страхових організацій, ізольованість українського страхового ринку від міжнародного, вплив на ринок наслідків фінансово-економічної кризи [5, c. 250].

Аграрний сектор економіки є найважливішою складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу і покликаний забезпечувати населення достатньою кількістю необхідних продуктів харчування. Кардинальне завдання підвищення стійкості сільськогосподарського виробництва може бути вирішене за допомогою комплексу організаційних, економічних і соціальних заходів, направлених на максимальне зменшення негативних наслідків несприятливих погодних умов. Але ця система заходів повинна також вирішувати й ті питання, які визначають економічну стійкість господарств. Саме ці питання входять в компетенцію страхування сільськогосподарських ризиків.

Що ж стосується безпосередньо страхового ринку в аграрному секторі економіки України то слід відмітити, що він не достатньо розвинутий проте має великі невикористані резерви. Зокрема, в сільському господарстві застраховано лише приблизно 6% ризиків, тоді як в розвинутих країнах цей показник складає 90–95%. Український страховий ринок становить лише 7% від європейського, і це при тому, що населення України становить 7% від населення Європи. Аграрний сегмент страхової галузі забезпечує перерозподіл лише 0,1% ВВП, при цьому із близько 450 страхових компаній, що діють в Україні 59 мають право займатися страхуванням ризиків у сільському господарстві [2, 3].

Така ситуація зумовлена рядом об'єктивних і суб'єктивних причин. Однією з об'єктивних причин, яка стосується не лише аграрного сектора економіки, є малорозвинутість страхового бізнесу. Варто звернути увагу, ще на одну проблему. Для успішного страхування дуже важливо, аби обидві сторони страхового процесу отримували достовірну інформацію один від одного. Страховик – про ті ризики, які реально загрожують сільськогосподарському виробництву, а страхувальник – про умови страхування та виплати відшкодування. Якщо страховик на підставі спотвореної інформації недооцінив ризики конкретного виробництва, він опиняється під загрозою понести значні збитки в результаті виплат страхового відшкодування. З іншого боку, страхувальник може не отримати очікуваного відшкодування після настання страхового випадку через те, що інформація щодо умов та процедур страхування, надана йому страховиком, не була повною. При цьому обидві сторони зацікавлені в тому, аби надати іншій неповну або асиметричну інформацію.

Якими шляхами можна подолати цю проблему? Перший, традиційний, який використовують страхові компанії – здійснення постійного моніторингу поведінки страхувальника. Здійснення моніторингу поведінки страхувальника передбачає у штаті страхової компанії достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів із сільськогосподарською освітою, а також адміністративні витрати на виконання робіт із моніторингу. Крім того, моніторинг ефективний лише тоді, коли в країні по діловому виконуються норми договірного права та спірні питання можуть швидко й справедливо бути вирішені в суді. З огляду на зазначені особливості методу моніторингу поведінки страхувальника, він видається нам надто витратним для українських страхових компаній.

Другим шляхом вирішення даної проблеми є використання нового на сьогоднішній день виду страхування на основі погодного індексу. Цей метод майже повністю виключає ризик викривлення інформації, адже згідно з ним факт настання страхового випадку засвідчується даними метеорологічних станцій, які ведуть спостереження за погодними умовами. При цьому право на отримання відшкодування виникає у страхувальників у разі засвідченого цими станціями виходу досліджуваних погодно-кліматичних показників за межі встановлених нормативів.

Не останнє місце серед причин посідає суперечливий характер страхових відносин між страхувальником і страховиком. Ця суперечність полягає в тому, що і страхувальник, і страховик мають свої економічні інтереси в здійсненні страхування. Так, страхувальник намагається забезпечити собі максимальний розмір страхового покриття (передати максимальний обсяг страхової відповідальності) при оптимальному розмірі страхових платежів (страхової премії). Якщо розмір страхової премії може здатися йому невиправдано великим, то він вимушений буде відмовитись від передачі частини ризиків страховику і зберегти їх у себе. В той же час страховик переслідує зворотні цілі – прийняття мінімальних ризиків (мінімізація обсягів страхової відповідальності) при збереженні максимальних страхових платежів (страхових премій). Отже, існує проблема недооцінки страхувальником фінансової корисності страхових операцій та відсутність критеріїв і показників її визначення .

Крім відміченого, стримуючими факторами для сільськогосподарських виробників щодо страхування є:

- складний фінансовий стан більшості сільськогосподарських підприємств та несвоєчасні виплати страхових виплат страховиками;

- недостатня гарантія одержання страхових відшкодувань страхувальниками;

- відсутність реальної державної підтримки аграрного страхування;

- приблизно 32-56 % сільськогосподарських виробників є збитковими, тому не можуть своєчасно вносити страхові платежі, а в деяких випадках взагалі відмовляються від страхування і віддають перевагу ризикам

Водночас можна погодитися і зі страховими компаніями, які стверджують, що страхування сільськогосподарського виробництва є більш ризиковим і затратним видом страхування порівняно з іншими їх видами. Підвищена ризиковість страхування врожаю полягає в тому, що в разі настання страхового випадку втрат можуть зазнати не тільки окремі страхувальники, а й цілі території, внаслідок чого кількість звернень щодо отримання відшкодування може бути занадто великою і негативно позначатиметься на фінансовому стані страхової компанії. Тому можна сказати про те, що даний вид страхування потребує підтримки з боку держави.

Діяльність держави має бути направлена, перш за все, на створення умов для розвитку ринкової економіки, а саме:

- поєднання механізмів ліберального ринку і державного регулювання агропромислового виробництва;

- створення інфраструктури ринку й її правових атрибутів;

- надання дотації нерентабельним сільським товаровиробникам, що своєчасно виконують зобов'язання перед державою;

- організація соціального захисту сільського населення [4, c. 90].

Державна підтримка страхування аграрного ринку повинна створюватися як комплексна інтегрована система організаційно-правових та економічних заходів на вищому рівні законодавчої й виконавчої влади, бути чітко спрямованою на вирішення питань страхування ризиків в сільському господарстві, основна мета якої – підвищення фінансової стійкості підприємств АПК.

Для досягнення вищезазначеної мети визначені основні напрями організації державного регулювання в галузі страхування сільськогосподарських товаровиробників, а саме:

- розроблення та прийняття національної програми розвитку страхування сільськогосподарських ризиків;

- функціонування державного агентства з управління сільськогоc-подарськими ризиками для забезпечення розроблення та удосконалення механізму страхування відповідних ризиків;

- страхування сільськогосподарських ризиків як обов'язкової умови при наданні відповідних видів державної фінансової підтримки сільськогосподарським виробникам;

- створення за участю держави фонду страхування сільськогосподарських ризиків;

- визначення страхування сільськогосподарських ризиків одним із видів добровільного страхування.

Висновки. Сучасне страхування аграрного виробництва - це система заходів щодо організованого спеціальними страховими державними і недержавними органами захисту майнових інтересів громадян, організацій та установ зв'язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції у разі випадку певних подій за рахунок спеціально створених грошових коштів.

Сучасний стан розвитку системи аграрного страхування диктує потребу у формуванні системного підходу до його розбудови. Системний підхід передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських виробників, страхових компаній та уряду. Виходячи з інтересів та можливостей учасників системи, центральна роль у ній має належати уряду, який, реалізуючи державну політику підтримки аграрного страхування, забезпечує узгодження інтересів інших учасників системи та консолідацію їх зусиль, спрямовуючи їх на досягнення основної мети розвитку системи.

Список використаних джерел:

1. Горіславська І., Аграрні страхові правовідносини як комплексний інститут аграрного законодавства // Підприємництво, господарство і право. – 2010. -№9. – С. 28-29

2. Гутко Л.М., Досвід державної підтримки страхування ризиків сільсько-гоподарського виробництва // Економіка АПК. – 2009. -№10. – С. 147-152

3. Матвієнко Г.А., Інституційні основи розвитку аграрного страхування на регіональному та державному рівнях в Україні // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. -№18. – С. 46-48

4. Недбаєва С.М., Державне регулювання страхуванням сільського-подарських ризиків // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. -№24. – С. 88-91

5. Позднякова Л.О. Проблеми розвитку страхового ринку України і шляхи їх розв'язання в сучасних умовах // Актуальні проблеми економіки. – 2010. -№6. – С. 250-254

6. Сініцина Т. Нормативно-правове забезпечення страхування врожаю сільськогосподарських культур в Україні // Підприємництво, господарство і право,2010. №9.– С. 128-131