Ольга Зелінська

Луцький національний технічний університет

м.Луцьк

Передумови сучасних проблем державного регулювання монополізму

в процесі євроінтеграції

Розглядаючи сучасні проблеми вітчизняного державного регулювання монополізму в євроінтеграційний період, на наш погляд, потрібно проаналізувати монополізм, що сформувався в часи планової економіки. Адже подальша доля розвитку економіки залежатиме від того, наскільки успішно вдасться зберегти те позитивне, що було властиве для економіки до ринкового періоду і здолати ті дефекти, що спричинили її занепад і неефективність. До речі, значна частина сьогоднішніх проблем української економіки – це наслідок недостатньо послідовного і ефективного викорінення проблем української економіки радянського періоду, значною мірою – її гіпермонополізації.

Слід зауважити, що в радянській економічній літературі монополія характеризувалась виключно як атрибут капіталістичного способу виробництва, що в процесі розвитку потребує все більшої концентрації та централізації промислового, торгівельного та банківського капіталу. Тому не варто відкидати тих моментів в дослідженнях радянської епохи, що направлені на аналіз посилення процесу усуспільнення виробництва як об’єктивної основи становлення економічного монополізму. Зберігає актуальність характеристика внутрішніх суперечностей монопольної організації виробництва і її негативного впливу на процес розподілу ресурсів та доходів. Разом з тим, одноплановий підхід до монополії як виключно реакційної структури є ненауковим і обмеженим. Поряд з цим, практика довела, що насильницьке знищення приватної власності не забезпечило подолання монополізму.

Радянська система по суті являла собою державу як одного потужного монополіста, що отримав владу не лише над економікою, але і соціальною сферою, політикою, ідеологією, особистим життям людей. Одержавлення економіки означало монопольне розпорядження державними чиновниками загальнонародним багатством на користь окремих державних структур та окремих людей, що використовували владу для вирішення політичних питань та особистого збагачення. Держава перетворилась в потужного капіталіста, що експлуатував більшість населення, привласнюючи результати його важкої праці, натхненної ідеями про побудову щасливого комуністичного майбутнього. Особливістю адміністративного монополізму став його виключно високий ступінь, який неможливий в умовах ринкової економіки, навіть такої, що характеризується виключно високим рівнем концентрації та централізації капіталу(1).

Розвал загальносоюзного ринку, здавалось, мав би зумовити посилення конкуренції між регіональними та місцевими ринками, але цього не відбулося через не сформованість ринкових відносин і засилля розподільчих механізмів для забезпечення потреб “своїх” споживачів і виробників. В процесі реформування монополізм відомств загальнодержавного рівня по суті перемістився на регіональний та місцевий рівень. Намагання здійснити ринкові реформи реалізувалось у спробах замінити монополізований розподіл ресурсів ринковим, запровадивши оптову торгівлю засобами виробництва, створивши товарні біржі. Але в перші роки реформ ці зміни значною мірою носили лише зовнішній характер, а новостворені структури зберігали функції адміністративного розподілу. Спроби перейти від монополізованого розподілу ресурсів до оптової торгівлі в умовах “перебудови” за відсутності обґрунтованих цін на ресурси та суцільному дефіциті, накопиченого за роки директивного та нормативного планування, супроводжувались перетіканням ресурсів в тіньовий сектор та втратою контролю за пропорціями ресурсного ринку.

Ліквідація адміністративного монополізму та формування повноцінного конкурентного середовища стали невід’ємною складовою якісного оновлення постсоціалістичної економіки. Стратегічним напрямком реформування при цьому є роздержавлення і приватизація. Перетворення системи власності і формування ефективних господарських систем, як вірно підкреслює академік І.Лукінов – “процес поступовий, органічно пов’язаний з відповідним нарощуванням реального капіталу та інвестицій в структурне і якісне оновлення приватизованих об’єктів”(2).

Виникнення кризи на тому чи іншому ринку породжує неадекватну реакцію, що не тільки не гармонізує ринкову ситуацію, а ще більше розбалансовує ринок. В свою чергу дефіцит продукту та підвищення його ціни нагнітають поточний попит, посилюють дефіцит і таким чином сприяють подальшому підвищенню цін. Перевищення обсягу пропонування над обсягом попиту супроводжується в умовах монополізованого ринку не зниженням цін, а скороченням обсягу випуску товару при тих самих, а то і вищих цінах на нього.

Відзначаючи обмеженість соціально-класового підходу до аналізу монополій, на наш погляд, помилково недооцінювати вплив монополізму на соціальну складову. Питання впливу монопольних структур на всі сторони життя суспільства актуалізується з посиленням євроінтеграційного процесу. Природно, перш за все увага економістів прикута до діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), що справляють панівний вплив не лише на світову торгівлю, але і на процес виробництва. На початок ХХІ століття чисельність ТНК досягла 60 тисяч. За оцінками ООН ТНК забезпечують створення понад 2/3 світового ВВП. Найбільш активними ТНК є на американському ринку. Саме діяльність ТНК більшість сучасних економістів розглядає як двигун глобалізацій них процесів(3).

Перевагою ТНК є можливість швидкого руху ресурсів між ринками та країнами, що сприяє об’єднанню виробництва та торгівлі в межах глобалізаційного ринку. Посилення впливу ТНК базується на перевагах у втратах за рахунок використання відносно дешевших ресурсів (сировини, матеріалів, робочої сили) інших країн та потужних капіталовкладень у вдосконалення виробничого процесу.

Негативний вплив ТНК перш за все проявляється у підпорядкуванні інтересів держав та народів цілям збільшення прибутків окремих корпорацій. При цьому намагання залучити в економіку капітал ТНК швидко викликає спотворення фінансової системи і ослаблює фінансову основу розвитку соціальної сфери. Особливо актуальними ці питання є для країн, що розвиваються та країн з постсоціалістичною перехідною економікою.

На наш погляд, беззастережні надії на залучення капіталу ТНК як джерело економічного розвитку та підвищення конкурентноздатності необґрунтовані. При відсутності цілеспрямованої обґрунтованої політики щодо захисту національних інтересів проникнення ТНК на національний ринок може навпаки стати фактором консервування неадекватної економічної структури, а економіка на довгий час, якщо не назавжди, перетворитись на резервуар з дешевими ресурсами. Разом з тим, процес глобалізації є об’єктивним і неминучим. Тому перспективи постсоціалістичної економіки нерозривно пов’язані з процесом подальшої інтернаціоналізації і усуспільнення.

Реформування власності на сучасному етапі розвитку економіки передбачає приватизацію державного майна і сприяння становленню малого бізнесу. Хоча в Україні становлення малого бізнесу як основи розвитку економіки в умовах недостачі фінансових державних ресурсів, здебільшого декларувалось. На практиці, не отримуючи від держави фінансової підтримки, дрібний бізнес забезпечує і до сьогодні переважну частину доходів до бюджету. Не заперечуючи важливої ролі дрібного бізнесу як основи нагромадження фінансових ресурсів для подальшого розвитку економіки, на наш погляд, слід підкреслити роль великих підприємств у структурних перетвореннях. Без великих сучасних підприємств, спроможних забезпечити виробництво продукції, що відповідає світовим стандартам, на наш погляд, недоцільно вести мову про ефективність євроінтеграційного процесу та участь України у світогосподарських структурах, таких як СОТ та ЄС.

Список використаних джерел

1. Лившиц А.Я. Введение в рыночную экономику. М.”Сталкер”,1992.с.37.

2. Лукінов І. Економічні трансформації. Київ, 1977.-с.82.

3. Хасбулатов Р.Н. Мировая экономика. М.,2001