Андрюшкіна М.І., ЕП-07А

Керівник: Головінов О.М.

АНТИКРИЗОВІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Останнім часом багато уваги приділяється питанню управління банківськім сектором в умовах фінансової кризи. У зв’язку з цим набуває актуальності розробка методів антикризового управління банками. Проблеми, яких зазнали сьогодні банківська система в Україні, є наслідком багатьох причин. Світова фінансова криза була лише передумовою й детонатором для виникнення проблем, що нагромадилися у вітчизняних банках.

Питанням розвитку ринків в умовах кризи присвячені праці таких класиків економічної теорії, як Дж. Кейнс, Х.Ф. Мінскі, також сучасних економістів П.Кругмана, М. Спенса та Л. Ларуша. У статті проаналізовані причини виникнення кризових явищ в банківському секторі України та запропоновані напрями подолання кризових явищ в Україні.

З точки зору визначення причин банківських криз можна виділити дві основні групи факторів: внутрішні (мікроекономічні) та зовнішні (макроекономічні). Дослідження обох груп факторів є важливим для забезпечення фінансової стабільності кредитних організацій, вони дають пояснення, чому в умовах жорсткої фінансової кризи одні банки банкрутують, а інші продовжують функціонувати. Серед основних факторів дисбалансів можна виділити наступні:

- високий рівень залежності ресурсної бази від зовнішніх запозичень та значна частка іноземного капіталу в структурі капіталу банківської системи нашої країни.

- низький рівень капіталізації банків, що не забезпечує належним чином їхню фінансову стабільність. Відбувається постійне зниження частки власного капіталу в структурі пасивів комерційних банків.

- низька якість банківських активів, що визначається зростанням обсягів проблемної заборгованості у структурі кредитного портфеля.

- зростання обсягів зовнішнього боргу країни. При цьому значна частина боргу має короткостроковий характер, який навряд чи буде рефінансований за умов обмеженого доступу до зовнішніх фінансових ринків.

- переважання темпів зростання споживчого кредитування над іншими видами кредитів. Передусім перевищення темпів збільшення обсягів споживчого кредитування над темпами зростання кредитування реального сектору. Всі зовнішні запозичення банків ішли насамперед на кредитування споживчих витрат (придбання імпортної побутової техніки та автомобілів), також на іпотечне кредитування. Таким чином, залучаючи зовнішні запозичення, комерційні банки за рахунок цих же коштів кредитували зарубіжних виробників, продукція яких завозилася за імпортом.

Аналізуючи зазначені фактори, слід також зауважити, що вони діяли протягом доволі тривалого часу, а не виникли раптово. Стабілізація банківської системи пов’язана з об’єктивною потребою формування необхідних засад підтримання фінансової стійкості банківських установ та їх достатньої ліквідності. Виділимо ряд основних заходів, які могли б сприяти виконанню цього завдання:

1.Гарантування збереження вкладів у банківських установах. Важливим інституційним заходом стабілізації роботи банківської системи може стати підвищення рівня захисту банківських вкладів. У даному разі йдеться про принципову зміну пріоритетів: від заборони на дострокове вилучення депозитів – до гарантування з боку НБУ повернення всіх коштів вкладників, що може бути забезпечено за рахунок кредитів рефінансування. Цей крок матиме важливий психологічний ефект, оскільки відновлення довіри до банків і впевненості клієнтів у можливості в будь-який момент забрати свої гроші справляють позитивний вплив на динаміку ресурсної бази.

2. Контроль за цільовим використанням кредитів рефінансування. Серйозною проблемою для банківської системи може стати спрямування кредитів рефінансування не за призначенням. В даному разі потрібно посилити індивідуальний контроль з боку НБУ за роботою керівних органів тих банків котрі отримали відповідні кредити.

3. Обмеження боргового тиску на позичальників. Процентна політика НЦУ в процесі організації кредитування комерційних банків може бути спрямована на заохочення останніх до реструктуризації заборгованості і зменшення боргового навантаження на позичальників шляхом поступового зниження процентних ставок. Завдяки зменшенню боргового тиску на позичальників можна відновити довіру до банківської системи в цілому.

4. Надання гарантій за міжбанківськими кредитами. З метою активізації міжбанківського кредитування як важливого фактора забезпечення належного рівня ліквідності і фінансової стабільності всієї банківської системи слід розглянути можливість надання центральним банком гарантій щодо відшкодування частини ймовірних збитків банків унаслідок кредитування інших банківських установ – учасників грошового ринку.

5. Формування системи моніторингу за появою ознак нестабільності. Центральному банку потрібно сформувати таку систему моніторингу ринків, за допомогою якої можна було б ретельно відстежувати деякі загальні ознаки ускладнень, що насуваються.

6. Рекапіталізація банків. Нею передбачається участь держави у придбанні корпоративних прав банків. Це може бути здійснено за рахунок коштів стабілізаційного фонду, випуску державних цінних паперів, також коштів міжнародних фінансових організацій.

7. Поліпшення управління ризиками, передусім кредитним і ліквідності. Задля цього мають бути оптимізовані бізнес-процеси всередині самих банків, структура мережі їх відділень, механізми своєчасного і всебічного оцінювання ризиків та створення необхідних резервів.

Визначення напрямків виходу із кризи пов’язане з усуненням причин, які сприяють її виникненню, а процес планування цього виходу можна розділити на дві основні стадії :

1) розробка антикризової стратегії діяльності банку;

2) визначення тактики реалізації обраної стратегії.

Тактичні заходи щодо виходу з кризи можуть стабілізаційно-захисними (скорочення витрат, закриття підрозділів, скорочення персоналу) і активно-наступальними (маркетингові дослідження, модернізація управління).

Сучасне антикризове управління включає в себе не лише процедуру банкрутства, не лише заходи щодо виведення установ із кризи, але, перш за все, профілактику банкрутства, профілактику фінансової кризи. У цьому випадку система антикризового управління буде мати три чітко виражені елементи:

- прогнозування, передбачення кризи;

- профілактика кризи;

- виведення установ із кризи.

Отже, розглянуті заходи щодо підтримання стійкості та забезпечення стабільного функціонування банківської системи і підвищення довіри до неї,можна вважати двома необхідними найважливішими передумовами фінансової стабілізації та відновлення поступального економічного розвитку України в контексті подолання світової фінансової кризи.

Своєчасна реалізація запропонованих заходів дасть можливість сформувати новий, більш ефективний регулюючий механізм банківської стабільності та створити нову архітектуру після кризової фінансової системи в Україні.

Література:

1. Гальчинський А. Світова грошова криза: витоки, логіка трансформацій// Дзеркало тижня. – 2008. - №47;

2. Дзюблюк О. Грошово-кредитна політика в період кризових явищ на світових фінансових ринках// Вісник Національного банку України. – 2009. - №5.- С.20-30;

3. Антикризовий менеджмент: навч. посібник./ Скібицький О.М.: - К.: Центр учбової літератури, 2009. – 568 с.;

4. Герасимович А.М., Алексеєнко М.Д., Парасій - Вергуненко І.М. Аналіз банківської діяльності/ За ред. А.М. Герасимовича. К.: КНЕУ, 2004. – 599с.