Економічні науки / 6 Маркетинг та менеджмент

А. М. Іванов

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини ВНЗ «Україна»

ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНИМИ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ

 

Життя показало, що туризм може розвиватися ефективно там, де створена потужна рекреа­ційна база та ведеться ефективне управління.

Якщо Шацький національний природний парк (Волинь) передбачає функціональне зонування власної території, в результаті чого, крім заповідної та госпо­дарської зон, виділено зону регульованої рекреації площею 12325,0 га. та зону стаціонарної рекреації на площі 1282,7 га. [1, с. 82], то національні природні парки, регіональні ландшафтні парки степового Причо­рномор'я такого зонування не передбачають. У резуль­таті цього згадувані парки використовуються екстенси­вно, що призводить до втрати природних комплексів та їх компонентів. Така ситуація є наслідком відсутності об'єкта управління, тобто офіційно визнаної природно-заповідної території. Нині вже недостатньо обмежува­тись Указами Президента України про створення наці­ональних природних парків або рішеннями обласних рад про створення регіональних ландшафтних парків. Обов'язковою умовою є виконання комплексу землевпорядних заходів з наступним погодженням та їх затвердженням відповідними службами. При цьому землеустрій повинен передбачати проект встановлення зовнішніх і внутрішніх меж заповідних територій із погодженням зацікавленими сторонами, проект органі­зації території (функціональне зонування), перенесення проекту в натуру, встановлення меж у натурі, присво­єння кадастрових номерів, виготовлення правовстановлюючих документів з наступною реєстрацією у комп'ю­терній базі даних. Але через брак методологічного за­безпечення виконання цього виду робіт з недостатнім фінансуванням є причиною нелегітимізації заповідних те­риторій, а відтак і рекреаційних зон, хоча у національ­ному парку "Бузький Гард" створено адміністрацію па­рку, в якому згідно зі штатним розписом працює 40 осіб.

Аналогічна ситуація і в національному природному парку "Білобережжя Святослава", де планується роз­ширити штат працівників до 80 осіб. Те саме стосу­ється і регіональних ландшафтних парків, у яких створено адміністрації, а об'єкт управління (заповідні тери­торії) відсутній.

Суперечливий характер управління носить Азово-Чорноморське узбережжя, яке використовується як морський пляж для відпочиваючих. Але ці пляжі не можуть бути землями рекреаційного призначення, принаймні, у межах прибережної захисної смуги, ширина якої становить не менше двох кілометрів від урізу води, оскільки прибережні захисні смуги відносяться до земель водного фонду [2, с. 36]. Ця теза є важливою, оскіль­ки ліміти, у цьому випадку, на розміщення відпочива­ючих на піщаних пляжах може отримати тільки користувач землею або землевласник, тобто водогосподарські організації, а не будь-хто інший, і в цьому випадку це будуть не землі рекреаційного призначення, а лише рекреаційні території, що важливо при визначенні їх грошової оцінки.

Особливу тривогу викликає той факт, що Чорномор­ське узбережжя Миколаївської області від Коблева до Рибаківки рішенням обласної ради передано в управ­ління лісового і мисливського господарства. Немину­чим є те, що ці землі (пляжі) з комунальної форми власності перейдуть у державну, де люди будуть позба­влені права відпочивати у літній період. Наведеними прикладами ми ще раз хотіли підкреслити відсутність ефективної системи управління рекреаційними ресурса­ми, нічим не виправдану вседозволеність органів місце­вої влади.

Кожен раз, коли обговорюються проблеми викорис­тання природних ресурсів, ми переконуємося у слабко­сті владної вертикалі щодо управління цими землями. Йдеться про те, що якщо управління всіма категоріями земель за цільовим призначенням в Україні здійсню­ють відповідні міністерства, спеціально уповноважені органи, відомства, громадські організації тощо, то зем­лі рекреаційного призначення не мають такого лобіювання відповідними міністерствами, відомствами та ін­шими державними структурами чи громадськими орга­нізаціями, в результаті чого за всі роки незалежності української держави не прийнято жодного рамкового зако­ну щодо управління рекреаційними територіями, не прийняті нормативні документи, які б регулювали про­цес їх використання.

Це є головною причиною загострення відносин у сфері використання рекреаційних ресурсів, розвитку туристичної діяльності, проявів суб'єктивізму та во­люнтаризму в галузі.

Аналізуючи процеси управління рекреаційними ре­сурсами, досить проблематичною залишається методи­ка визначення їх грошової оцінки, оскільки, як уже згадувалось, рекреаційні території можуть перебувати в межах будь-яких категорій земель за цільовим при­значенням: водного фонду, лісогосподарського призна­чення, оздоровчого призначення, природно-заповідного фонду тощо.

Методично нормативна грошова оцінка земель рек­реаційного призначення визначається за формулою:

Ц = Е * Тк * Кмц * Пд                                                                            (1)

де Ц - нормативна грошова оцінка земельної ділян­ки (грн.);

Е - нормативний середньорічний економічний ефект від використання земель рекреаційного призначення в розрахунку на кв. метр (грн.);

Тк - термін капіталізації нормативного середньо­річного економічного ефекту, який встанов­люється на рівні 33 років;

Кмц - коефіцієнт, який характеризує місцерозташування та цінність земельної ділянки;

Пд —  площа земельної ділянки (м2).

При цьому значення нормативного середньорічного економічного ефекту від використання земель рекреа­ційного призначення складає 0,050 грн/м2. Значення коефіцієнта, що враховує цінність земель рекреаційного призначення степового Причорномор’я наведена в таблиці 1.

Таблиця 1

Значення коефіцієнта, що враховує цінність земель рекреаційного призначення

Адміністративно-територіальні одиниці

Значення коефіцієнтів

Миколаївська

1,1

- у т.ч. Чорноморське узбережжя

1,5

Одеська

1,2

- у т.ч. Чорноморське узбережжя

1,5

Херсонська

1,2

- у т.ч. Чорноморське та Азовське узбережжя

1,5

 

Абсолютно не виправданими є коефіцієнти, що вра­ховують місцерозташування земельних ділянок рекреа­ційного призначення відносно адміністративних цен­трів (Кр2) та найближчого населеного пункту, що має магістральні шляхи сполучення (Кр3).

Наприклад, чи може вплинути на грошову оцінку узбережжя Чорного моря (с. Коблеве) той факт, коли одна група людей доїжджає з міста Миколаєва чи Львова, а інша - з розташованих поблизу населених пунктів. На наше глибоке переконання - ні, оскільки зона відпочинку в с. Коблеве представляє замкнуту (автономну) систему, яка забезпечує активний відпочи­нок людей, не зв'язуючи це з адміністративним цен­тром смт. Березанка чи найближчого с. Коблеве.

Невиправданими є коефіцієнти, що враховують міс­церозташування земельних ділянок у зонах радіоактив­ного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (Кр4). Насамперед, якщо це зона відчуження, то чи правомірно говорити про те, що тут можуть відпочива­ти люди. Для таких територій необхідна інша методи­ка визначення грошової оцінки земель, але це не є предметом нашого дослідження.

Сумнівним є і те, що значення коефіцієнта, який враховує цінність земель рекреаційного призначення (Кц), у Миколаївській області є +1,1, а в Херсонській -1,2. У цьому зв'язку відзначимо, що не зовсім вірно диференціювати області за цінністю земель рекреацій­ного призначення, оскільки кожна область по-своєму цікава, неповторна, приваблива. Тим більше Миколаїв­ська область, багата біорізноманіттям, ландшафтами, історією, традиціями, географічним місцем розташу­вання, яка може претендувати якщо не на місце ліде­ра, то, принаймні, не уступати Херсонській і Одеській областям. Щодо коефіцієнта Кс, то він знаходить своє відображення для визначення грошової оцінки лише земель природоохоронного, оздоровчого та історико-культурного призначення, але не земель рекреаційного призначення. Отже, є всі підста­ви вважати, що наведені коефіцієнти визначення гро­шової оцінки земель рекреаційного призначення носять віртуальний, тобто надуманий, характер. У цьому зв'язку виникає запитання: чому не враховуються (не за­пропоновані) коефіцієнти щодо оцінки рекреаційних тери­торій, розміщених у зонах великих промислових під­приємств з великим викидом в атмосферу забруднюю­чих речовин, забруднення повітря автомобільним транспортом, АЕС тощо. Очевидно, врахування коефі­цієнтів при забрудненні рекреаційних зон було б логіч­ним, але існуюча методика цього не передбачає.

З огляду на сказане, зазначена проблематика потре­бує переосмислення існуючої практики оцінки рекреа­ційних територіальних ресурсів.

Виходячи з вищенаведеного аналізу, можна зробити висновок, що отримання земельної ренти властиве всім категоріям земель за цільовим призначенням та функ­ціональним використанням, оскільки вона має природну основу походження. Виходячи з цього, грошову оцінку рекреаційних зон, територій, ділянок логічно визначати за відношенням рекреаційної ренти до нор­мативу ефективності за формулою:

Гоц = Р / Е,                                                                                               (2)

де Гоц - грошова оцінка рекреаційних ресурсів; Р - рекреаційна рента; Е - норматив ефективності.

Такий методичний підхід дозволить об'єктивно ви­значити грошову оцінку будь-яких рекреаційних тери­торіальних ресурсів, у контексті сказаного, грошова оцінка рекреаційних ресурсів у населених пунктах визначається на підставі їх нормативної грошової оцінки, з урахуванням коефіцієнтів прибутковості різних кате­горій забудованих земель, у розрізі економіко-планувальних зон.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що нині поки що залишається проблема подолання цілої низки стратегічних і тактичних питань розвитку рекреаційно-туристичної галузі, забезпечення ідентичності системи управління на кожному з етапів її розвитку, оскільки нереагування на ситуацію загрожує зниженню конку­рентоспроможності рекреаційної індустрії.

 

Література:

1.           Сучасні проблеми управління землями природно-заповідного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення / [В.В. Горлачук, В.Г. В’юн, А.Я. Сохнич, І.С. Кочурець]. – Львів: Українські технології, 2002. – 196с.

2.           Земельний кодекс України: правова основа управління земельними ресурсами / [За ред. В. В. Горлачука]. – Львів: Українські технології, 2001. – 88с.