Байдала Валерія,

студентка гр. ФІН-09-А

Викладач: Тимчина Л.І.

ОБЛІКОВА МОДЕЛЬ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

Особливу увагу сучасні дослідники приділяють способам удосконалення сучасної бухгалтерської моделі. Йдеться, зокрема, про вдосконалення обліку нематеріальних активів у складі інтелектуального капіталу для прийняття інвестиційних фінансових рішень, оскільки сучасна облікова модель характеризується втратою релевантності, що підтверджується зростанням різниці між ринковою і балансовою оцінками наукомістких підприємств.

Нематеріальні активи в складі інтелектуального капіталу ретельно досліджували вітчизняні й зарубіжні науковці, однак не вирішеними залишаються проблеми адекватного їх обліку традиційною бухгалтерською моделлю внаслідок недосконалих підходів бухгалтерського обліку до таких його складових, якими є наукові знання, інформація, наукові й технологічні новації, цінності та знання персоналу, методики роботи, комерційні таємниці, що переважно не є об’єктами фінансового обліку.

Специфічні комерційні нематеріальні активи стають джерелом нової ринкової вартості підприємства і можуть забезпечити набагато більшу ціну нематеріальних активів, ніж їх балансова вартість.

Сьогодні науковці розглядають можливості більш повного обліку всіх джерел вартості інтелектуальних нематеріальних активів наукомістких підприємств. Зокрема, аналізу цих проблем присвячені праці О. Бутнік-Сіверського, П. Крайнєва, В. Олейко, В. Палія, А. Чухна та ін.

Мета статті – дослідження проблем розподілу нематеріальних активів, їх тлумачення, властивості та формування адекватної моделі обліку інтелектуального капіталу.

Правила бухгалтерського обліку нематеріальних активів на відміну від усіх матеріальних об’єктів містять низку принципових особливостей. Концептуально визначена невідчутність і, як наслідок, дискретність інтелектуального капіталу призвели до поділу нематеріальних активів в облікових стандартах на дві категорії: ідентифіковані та не ідентифіковані.

Ідентифіковані нематеріальні активи можна обліковувати окремо, вони є самостійними поняттями як такі, що створюються на окремому підприємстві, купуються окремо або як частини групи активів.

Не ідентифіковані нематеріальні активи неможливо купити окремо, лише як частину групи активів або частину всього підприємства.

Крім того, до нематеріальних активів відносять також капіталізовані витрати на створення юридичної особи або організаційні витрати.

До ідентифікованих нематеріальних активів відносять об’єкти інтелектуальної власності (виключні права на результати інтелектуальної діяльності), що перебувають у комерційній організації на правах власності, господарського ведення, оперативного управління, тобто оформлені відповідними право-установчими документами.

Слід погодитись з думкою А. Семенова, що нематеріальні активи треба розглядати як засоби виробництва[1], а отже, основною метою обліку нематеріальних активів доцільно вважати як найповніше визначення розміру виробничих фондів підприємства. Відтак існує об’єктивна необхідність відображення таких активів у бухгалтерському обліку для безперервного спостереження та контролю за господарською діяльність.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку загальним правилом є ідентифікація нематеріальних активів з об’єктами інтелектуальної власності, на які надаються спеціальні право установчі документи.

Так, за МСФО 38 (п.42) початкова балансова вартість патенту, що захищає право на винахід, розроблений підприємством, визначається виключно на основі витрат на реєстрацію цього винаходу та його патентний захист. Витрати підприємства на дослідження й розробки щодо його створення відносять на витрати періоду, коли вони були здійснені. Саме так діють у разу прийняття на баланс матеріальних активів.

Сучасні норми вітчизняного права і стандарти бухгалтерського обліку на дають змогу зовнішнім користувачам отримувати повну інформацію про інтелектуальний капітал бізнесу, крім тих активів, щодо яких підприємством отримано спеціальні право-установчі документи, зокрема на продукти праці, комерційні ідеї (ноу-хау) тощо. Інші компоненти інтелектуального капіталу підприємства не відтворюються на балансі підприємства й не існують в обліку до укладання та реалізації угоди з продажу підприємства як майнового комплексу. Такі невідповідності, на нашу думку, полягають як в об’єктивних чинниках, так і в суб’єктивних недоліках вітчизняних інститутів права.

Так, за МСФО 38 (п.22) нематеріальні активи первинно оцінюють за собівартістю. Нематеріальні активи приймаються до обліку за первісною вартістю, тобто за сумою фактичних витрат підприємства щодо їх придбання або матеріальних витрат на отримання право-установчого документа. Ці норми за своєю сутністю уподібнені до правил оцінки основних засобів та матеріально-виробничих запасів і не враховують специфічних властивостей активів у складі інтелектуального капіталу. Відтак фактично підставою для обліку активу на балансі є наявність витрат на його придбання й отримання права уставного документа. Отже, значна частина інтелектуальних прав підприємства на його балансі не відтворюється, оскільки їх виникнення насправді не було пов’язане з якимись бухгалтерськими операціями внаслідок відсутності отримання підтверджувального документа.

Стосовно суб’єктивних чинників , то до них належить насамперед створення інформаційної моделі обліку недоліками вітчизняних інститутів права, зокрема, планування правової концепції в межах романського (континентального) права щодо визнання об’єктами власності з речовим ресурсом. За цією концепцією нематеріальним благам немає місця. Через це у різних нормативних документах для практичного використання розробники змушені нівелювати невідчутні активи за законами матеріального світогляду.

Концептуальні моменти неоінституційної теорії прав власності, які доцільно використовувати для формування адекватної облікової інформаційної моделі інтелектуального капіталу підприємства, полягає у тому, що:

1. Власністю є не ресурс а права щодо нього. Термін «право» виникає за цією теорією відповідно до визначення особливого характеру відносин власності – санкціонованих відносин. Зокрема, Р. Коуз зазначив відносно чинників виробництва, що право робити щось із шкідливими наслідками (шум, дим) також є фактором виробництва [2, с. 151].

2. Поняття права власності пов’язане з поняттям рідкісності, обмеженості ресурсів. У цьому полягає основний принцип відносин права власності – їх винятковий характер [2, с. 151].

3. Відносини власності санкціоновані (дозволені) суспільством, тобто не лише державою. Права можуть встановлюватися не тільки законами або судовими рішеннями , а й у вигляді правил і звичаїв ділового обігу тощо, тобто права власності є «правилами гри», за якими проводять діяльність економічні суб’єкти [2, с. 152].

4. Відповідно до розглянутої теорії власність постає у динаміці як безперервна низка змінюваних конфігурацій, а не фіксована точка або статичний стан відносин. Природний і безперервний процес перегрупування правомочносте й самими власниками називають еволюцією прав власності [2, с. 152].

На основі викладених концептуальних положень неоінституційної теорії прав власності щодо інтелектуального капіталу можна вважати, що загальним правом має стати не проста наявність титулу власності (спеціального право установчого документа), а закріплене тим чи іншим способом право на отримання економічних вигід упродовж певного періоду часу.

З урахуванням перманентного процесу еволюції право спроможних учасників на доходи (оскільки бізнес – це не тільки капітал, а й безперервний процес здійснення трансакцій) згадані правила не можуть обмежуватися лише спеціальними одноразово отриманими право установчими документами.

Для закріплення за підприємством права на отримання економічних вигід як загального правила повинен вважатися будь-який документ або угода, що забезпечує можливість регулярного отримання доходу.

Література:

1. Семенов А.Г. Методологія оцінки нематеріальних активів підприємства // Вісник економічної науки України. – 2007. - №1. – С. 148-154.

2. Коуз Р. Фирма, рынок, право. – М., 1993. – 193с.

3. Диба В.М. Облік та аналіз необоротних активів: Монографія. – К., 2008. – 288с.

4. Плотникова Л.А. Нематериальные активы: обзор международного опыта и перспективы развития // Международный бухгалтерський учет. – 2006. - №4. – С.30-35.

5. Уманців Г. проблеми ідентифікації, оцінки та обліку інтелектуального капіталу підприємства // Інтелектуальна власність. – 2007. - №3. – С.29-33