Лавріненко О. В., кандидат юридичних наук, доцент, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка

Поняття джерел трудового права: проблемні доктринальні підходи й перспективи його дефінування в Трудовому кодексі України

Стосовно вживання в доктрині й законодавстві таких термінів, як «нормативно-правовий акт» чи «нормативний акт» теоретиком права М.В. Цвіком висловленні слушні застереження: з одного боку – термін «нормативний акт» має певною мірою умовний характер, позаяк «по-перше, лише частина актів, які мають відповідну юридичну форму нормативного акту, є завжди нормативними (закони, інструкції міністерств, відомств), а більша частина (укази, постанови уряду, місцевої адміністрації тощо) – можуть бути як нормативними, так і ненормативними. По-друге, навіть ті акти, що дійсно є нормативними (наприклад, закони), на практиці час від часу можуть містити в собі ті чи інші ненормативні положення. У такому випадку нормативними слід уважати ті акти, більша й найвагоміша частина приписів яких містять нормативні положення» [1, с. 57]. Із другого боку, тут слід прийняти до уваги наступне: як відомо, для позначення актів законодавства традиційно вживається термін «нормативно-правовий акт», але не безпідставними наразі зауважує М.В. Цвік: «Правові акти стоять над усіма іншими юридичними актами… з усіх юридичних актів тільки правові містять норми права. Для проведення їхнього відмежування від інших юридичних актів необхідне чітке означення сукупності ознак нормативності. До них слід віднести: а) загальний характер (неперсоніфікованість) їхнього змісту; б) можливість багаторазового застосування до передбачених нормою типових ситуацій; в) первісність сформульованих у них прав та обов’язків. Термін «правовий акт» доречно використовувати лише щодо тих юридичних актів, яким перш за все властиві перелічені ознаки, до актів класичних, які складаються із приписів, що містять норми-масштаби поведінки. …Треба зазначити, що зауваження викликає використання навіть такого фактично пануючого в тексті чинних нормативних актів і юридичній літературі терміну як «нормативно-правовий акт». Його вживання веде до термінологічних надлишків і порушення правил законодавчої техніки. Справа в тому, що вказівка на правовий характер акту поглинає його означення як акту нормативного, тому використання терміну «правовий акт» має безумовну перевагу як більш економне» [1, с. 57-58]. Ми поділяємо позицію М.В. Цвіка, але зауважимо, що це не виключає можливості використання в даному випадку й такого терміну, як «нормативний акт». Отож, для характеристики і системи законодавства про працю можуть уживатися, окрім традиційного й менш, з позиції насамперед юридичної техніки, удалого поняття – «нормативно-правовий акт», терміни «правовий акт» або «нормативний акт». Наприклад, останній термін, нарівні з терміном «нормативно-правові акти», уживається О.М. Ярошенком і С.М. Прилипком [2, с. 73, 74].

Зважаючи на викладене, уважаємо суттєвим недоліком відсутність у чинному КЗпП України визначення нормативно-правового акту як джерела трудового права. У зв’язку із цим заслуговує схвалення позиція авторів проекту нового Трудового кодексу України (реєстраційний № 1108, текст законопроекту до другого читання 02.10.2008) [3] присвятити главу 2 Книги першої «Загальні положення» нормативно-правовим та іншим актам, що регулюють трудові відносини. Загалом слушною є й висловлена в науці пропозиція – закріпити в новому Трудовому кодексі України визначення терміну «нормативно-правовий акт, що регулює трудові відносини» шляхом зазначення на те, що останній – це «…офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою процедурою, спрямований на регулювання трудових відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування» [2, с. 75-76]. Наразі слід зважити й на те, що нормативно-правові акти, що регулюють трудові відносини, обов’язково слід відмежовувати та, відповідно, розрізняти під час характеристики системи відповідного законодавства від ненормативних, індивідуальних, себто таких, що звернені до персонально визначених осіб, актів застосування права. Серед останніх акти персонального характеру, наприклад, про склад атестаційних комісій, накази роботодавця призначення на посаду й звільнення з неї, про заохочення конкретних працівників, а також акти, дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми. До ненормативних актів також можуть бути віднесені акти оперативного, організаційно-розпорядчого характеру (разові доручення) та інші, що містять індивідуально-конкретні приписи.

Саме тому, повертаючись до аналізу запропонованого в науці [2, с. 75] і означеного вище визначення терміну «нормативно-правовий акт, що регулює трудові відносини», зауважимо, що використання наразі вказівки на те, що такий акт «містить норми права» і положення про те, що даний акт «має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування» призводить до «термінологічних надлишків» [1, с. 58] і порушує правила законодавчої техніки – тут убачається прояв тавтології. Справа в тому, що вказівка в означеній дефініції на те, що акт містить норми права, поглинає його означення як акту, що має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Крім того, гадаємо, що в такій же мірі тавтологічними є й вказівки в запропонованій дефініції [2, с. 75] на те, що такий акт є письмовим і приймається за встановленою процедурою. Як на нас, то прийняття акту за «встановленою процедурою» по суті передбачає дотримання, зокрема, і вимог щодо його форми – вона може бути наразі лише письмовою. Дефінування нормативно-правового акту як джерела трудового права має здійснюватися в ч. 1 ст. 11 проекту ТКУ «Система нормативно-правових та інших актів, що регулюють трудові відносини» у такий спосіб: «Нормативно-правовий акт, що регулює трудові відносини, – це прийнятий за встановленою процедурою вповноваженим суб’єктом нормотворення акт, що містить норми права, за допомогою яких забезпечується регулювання будь-яких видів трудових відносин, що виникають на підставі укладеного трудового договору. Якщо в тексті такого акта містяться правові норми й індивідуально-конкретні приписи, останній уважається нормативним».

Література

1. Цвік М. В. Фундаментальні проблеми теорії права // Антологія української юридичної думки : у 10 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко та ін. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2005. – Т. 10. – С. 49–63.

2. Прилипко С. М., Ярошенко О. М. Нормативно-правові та інші акти, що регулюють трудові відносини // Кодифікація трудового законодавства України : монографія / Хуторян Н. М., Лаврів О. Я., Вишновецька С. В. [та ін.] ; за ред. Н. М. Хуторян, М. І. Іншина, С. М. Прилипка та О. М. Ярошенка. – Харків : ФІНН, 2009. – С. 73–83.

3. Проект Трудового кодексу України від 04.12.2007 за реєстраційним № 1108 // Режим доступу : gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511.