*99998*

Экономические науки/10. Экономика предприятия

Абалмасова Н.С, Распопова В.А.

Донецкий национальный университет экономики и торговли

имени Михаила Туган-Барановского

ОЦІНКА ВАРТОСТІ ДЕРЖАВНОГО МАЙНА ЯК СКЛАДОВА ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ підприємством та державою загалом

Відповідно до Закону України [4], майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти у матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Розроблення нормативно-правових актів з оцінки майна здійснюється на засадах міжнародних стандартів оцінки.

Враховуючи зміст заходів, передбачених Стратегією модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007-2015 роки, виникає об'єктивна необхідність дослідження проблем теорії бухгалтерського обліку і, особливо, елементів його методу, в тому числі й оцінки. Особливу увагу необхідно приділити оцінці державного майна.

Така увага до оцінки державного майна не випадкова, адже саме через нього держава забезпечує реалізацію пріоритетів розвитку та гарантує фінансову безпеку країни.

Крім того, в Україні на сучасному етапі відбувається процес приватизації державного майна. Причому в більшості випадків приватизація супроводжується махінаціями, значна частина яких здійснюється шляхом маніпуляцій з оцінкою вартості основних засобів. Тому необхідно розробити нові підходи до оцінки вартості майна діючих, згідно з принципом безперервності, державних підприємств, бюджетних установ та організацій.

Важливою причиною розвитку справедливої оцінки Бондарь А. вбачає розширення сфери заставного кредитування. В силу того, що, як правило, розмір вартості основних засобів у бухгалтерській звітності при сучасних умовах різко відрізняється від їх фактичної вартості, необхідна їх достовірна оцінка. Підвищення ризику, що характерне для ринкової економіки, веде до подальшого розвитку страхування, в процесі якого виникає необхідність визначення вартості основних засобів в очікуванні можливих втрат. Необхідність справедливої оцінки з'являються також при вирішення питання про те, у яку нерухомість вкласти гроші, щоб отримати найбільший прибуток Справедлива вартість основних засобів необхідна і для визначення орендних платежів. Важливим с питання визначення справедливої вартості основних засобів і для держави, перш за все при вирішенні питання стягнення податків [1].

При вирішенні питання про грошову оцінку майнових цінностей балансу важливим моментом с те, за якою оцінкою та чи інша частина активів вступає до балансу, обліковується на балансі і виходить з нього. Важливо це враховувати при прийнятті управлінських рішень як зовнішніми так і внутрішніми користувачами відповідної інформації. Цієї ж думки дотримується й Свірко С.В.: «Користувачі оцінки повинні звертати особливу увагу і на її функцію - сферу використання фактичних результатів проведеної оцінки» [5]

В господарській практиці застосовуються різноманітні методи оцінювання та види оцінок. Методи оцінки - способи визначення вартості об'єкта оцінки. послідовність оцінних процедур якого дає можливість реалізувати певний методичний підхід. В основу кожного методу комплекс оцінних процедур, тобто дії, етапи, виконання яких у певній послідовності дає можливість провести оцінку. Методичні підходи до оцінки поділяють на затратний (майновий), дохідний, порівняльний.

Таким чином, потрійний підхід в оцінці є виразом позиції, наскрізного часу - минулого, теперішнього і майбутнього. За інформацією минулого часу вимірюються виграти на заміщення майна. За даними теперішнього часу порівнюються ринкові ціни аналогічного майка, а майбутнього часу - прогнозуються доходи [3].

Слід також відмітити, що в процес гармонізації бухгалтерського обліку в Україні з міжнародними стандартами призвели до застосування справедливої вартості у національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Так, поняття «справедлива вартість» зустрічається практично у всіх визначеннях активів (основні засоби, запаси, нематеріальні активи та ін.). Проте на практиці визначення справедливої вартості пов'язане з певними труднощами, оскільки МСФЗ та Національні П(С)БО містять лише загальні орієнтири щодо справедливої вартості відповідних активів. Тому тенденції поширення оцінки за справедливою вартістю по-різному сприймаються у розвинутих країнах і країнах з перехідною економікою [2].

Крім того, такі види вартості активів як історична собівартість, поточна вартість чи то теперішня вартість практично не викликають різнорідних тлумачень і труднощів при їх розумінні, на відміну від поняття «справедлива вартість».

Незважаючи на наявні проблеми, пов'язані з визначенням суми справедливої вартості вона має переваги, зокрема:

- по-перше, являє собою більш об'єктивну основу для оцінки майбутніх грошових потоків в порівнянні з витратами, що є важливим для потенційних інвесторів та кредиторів - основних груп зовнішніх користувачів;

- по-друге, це найкраща основа, яка забезпечує зіставність інформації у процесі аналізу, а також використовується у фінансовому менеджменті, орієнтованому на реальну вартість активів та зобов'язань.

Для доведення залишкової вартості основних засобів до справедливої, підприємства здійснюють періодичні переоцінки.

Переоцінка основних засобів може здійснюватися з двох причин: зміна вартості основного засобу у зв'язку з удосконаленням технології його виробництва або у результаті загальної зміни купівельної спроможності грошей, пов'язаної з інфляційними процесами.

Переоцінка основних засобів переслідує цілі, які, на нашу думку, позитивно впливають на достовірне надання інформації:

відображення реальної вартості основних засобів у відповідності до ринкових цін з метою підвищення інформативності фінансової звітності; відображення реальної собівартості продукції, а також збільшення розміру амортизаційних відрахувань, тобто отримання можливості заміщення основних засобів, які вибувають. Крім того це дає можливість зменшувати суму оподатковуваного прибутку; систематична переоцінка основних засобів бюджетних установ зменшить можливість махінацій при визначенні вартості майна для отримання кредитів, при приватизації, тощо.

Тому, проаналізувавши всі переваги та недоліки такої оцінки, можна зробити висновок про необхідність систематичного визначення справедливої вартості основних засобів, шляхом проведення періодичної їх переоцінки.

На наш погляд, метою оцінки активів, у тому числі й основних засобів, повинно бути встановлення фінансової рівноваги у структурі господарських засобів підприємства та джерел їхнього утворення, визначення оптимальних напрямків розвитку, шляхом пошуку можливостей ефективної діяльності підприємства в умовах відповідного рівня забезпеченості ресурсами, зовнішнього конкурентного середовища з використанням наявних та прихованих резервів. Оптимальність облікової системи, на підставі якої визначається методологія оцінки майна підприємств, організацій, установ вважаємо за необхідне досліджувати в під час проведення зовнішнього аудиту.

Література:

1. Бондарь А. К вопросу оценки основных средств предприятия в бухгалтерском учете // Бухгалтерський облік і аудит. - 2005. - № 3. - С. 23-28.

2. Голов С. Справедлива вартість та її місце в системі оцінок бухгалтерського обліку // Бухгалтерський облік і аудит. - 2007. - № 4. - С. 3-17.

3. Козак В.Г. Економічна сутність способів і видів оцінок у бухгалтерському обліку: їх мета і функції// Економіка АПК. - 2007. — № 2. — С. 115-122.

4. Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні: Закон України від 12.07.2001 року № 2658-111 //www.rada.gov.ua

5. Свірко С.В. Організація бухгалтерського обліку в бюджетних установах: Навч. посібник.- К.: КНЕУ, 2004. - 380 с.