*99583*
Экономические науки/12. Экономика сельского хозяйства
К.е.н. Дідковська Л.І.
ДУ
“Інститут економіки та прогнозування НАН України”
Природні ресурси у формуванні продовольчої безпеки
Майбутній розвиток України в
умовах глобалізації неможливий без вирішення низки питань стосовно підвищення
конкурентоспроможності аграрного сектору та забезпечення продовольчої безпеки
країни. Серед ключових пріоритетів окреслених вище напрямів є формування
політики раціоналізації та ресурсозбереження, вихідною інформацією для розробки
засад якої є визначення впливу природного чинника на продуктивність
сільськогосподарського виробництва, що і є метою статті.
Дослідженням проблематики
раціонального використання та охорони природних ресурсів займалися
О. Балацький, Д. Добряк, С. Дорогунцов, М. Зубец, Ю. Івашкевич,
Л. Новаковський, П. Саблук, В. Трегобчук, А. Третяк,
М. Хвесик, А. Яцик. Розробку ймовірних сценаріїв майбутніх
кліматичних змін та їх впливу на довкілля й соціально-економічний стан
проводили Т.Адаменко, Р. Кріст, Дж. Нельсон, Н. Стерн та ін. Проте,
питання впливу природного фактору на сільгоспвиробництво у вітчизняній практиці
залишається маловивченим та таким, що потребує подальших розробок.
Лише за умови
раціоналізації природокористування можливе забезпечення переходу на
ресурсоощадне виробництво та унеможливлення глобальних ризиків техногенного й антропогенного характеру, а також виходу аграрного
сектору з кризи. Ресурсозберігаюча діяльність розглядається як збалансована
система організаційно-економічних, техніко-технологічних, нормативно-правових
та еколого-соціальних інноваційних заходів, що спрямовані на раціональне
використання природних, матеріальних, трудових, енергетичних, фінансових та
комунікаційних ресурсів підприємства чи галузі з метою отримання екологічного,
економічного та соціального ефекту та якісної продукції [1].
Неможливо розглядати
раціоналізацію використання природних ресурсів у сфері агровиробництва
поодинці. Лише комплексний підхід дозволить провести аналіз всіх природних
чинників та встановити їх вплив на продуктивність сільськогосподарського
виробництва.
Відомо, що на обсяги та
собівартість майбутнього врожаю сільськогосподарських культур впливає ряд
факторів, які можна розділити на три основні групи. Перша включає
організаційно-технічні умови господарювання, куди відносяться площа та стан
поля; забезпеченність процесу кваліфікованими кадрами та високопродуктивною
технікою; наявність якісної дорожньої мережі. Друга група включає біологічні
особливості сільськогосподарських культур; рівень агротехнічних заходів;
якісний стан ґрунтів; склад і стан меліоративних споруд, за допомогою яких
регулюється водний режим кореневмісного шару ґрунту. До третьої групи відносять
показники, що характеризують природні умови окремих об’єктів: кількість, час та характер атмосферних
опадів протягом року, в цілому, та вегетаційного періоду, зокрема;
температурний режим повітря та ґрунту, що впливає на строки проведення польових
робіт. Такий поділ обумовлений тим, що на фактори перших двох груп можна
вплинути технічними засобами, агромеліорацією, селективними шляхами
(антропогенний вплив), а ось фактори третьої групи залежать від комплексу
природних умов. Отже, показники, що характеризують вплив факторів першої і
другої групи, можуть враховуватися для окремих регіонів із схожими природними
умовами, а показники, що належать до третьої групи, слід застосовувати
локально, для кожної системи.
Для отримання гарних
врожаїв слід постійно піклуватися про стан земель, вчасно вносити органічні та
мінеральні добрива, нівелювати кислотність, використовувати інтенсивні
технології. Низькоякісні землі слід виводити із активного
сільськогосподарського обігу та переводити їх у пасовища та сіножаті, що
дозволить зменшити витрати на нераціональне землекористування та заощадити кошти, які
доцільно використовувати на інтенсифікацію агровиробництва [2].
Сільськогосподарське
виробництво докорінним чином відрізняється від промисловості, адже результат
останньої залежить від людини та наявності сировини. Кінцевий результат
агровиробництва залежить від багатьох факторів, найголовнішим з яких вважається природний чинник, який
характеризує природне середовище та умови для виробництва сільськогосподарської
продукції, а також відіграє величезну роль у аграрній діяльності.
Ще у 19
столітті видатний німецький вчений Юстус Лібіх відкрив закон мінімуму, в якому розкрив вплив природного фактору на результат
виробництва: «Веществом, находящимся в
минимуме, управляется урожай и определяется величина и устойчивость
последнего во времени». Тобто, врожайність рослин залежить від того елементу живлення, який
присутній у відносній меншості. Сучасне трактування закону звучить так:
витривалість організму визначається самою слабкою складовою у низці його
екологічних потреб. Через 70 років після відкриття Лібіха американський зоолог
В.Шелфорд встановив, що лімітуючим може бути також і надлишок фактору
(перенасичення вологою, добривами тощо), сформулювавши на основі цього закон
толерантності, згідно якого обмежуючим фактором розвитку популяції може бути як
мінімум так і максимум екологічного впливу, а діапазон між ними визначає
величину витривалості (толерантності). Так, надлишок води спричинить
неповторні збитки, і, водночас, в оптимальній кількості водні ресурси є основою
повноцінного розвитку рослин [3].
Отже, природний чинник відіграє архіважливу роль у
забезпеченні сталого сільськогосподарського виробництва. Розглянемо деякі
аспекти впливу природних факторів на
урожайність сільськогосподарських культур:
·
за експертними оцінками втрати продукції землеробства від ерозії
перевищують 9-12 млн т зернових одиниць, відтак еколого-економічні збитки в
результаті ерозії перевищують 10 млрд дол. щорічно [4];
·
зрошувані землі дають близько 30% продукції
рослинництва, проте останнім часом поливається
лише 30-40% зрошуваних земель, і на 50% осушених земель проводиться регулювання
водно-повітряного режиму [5], що негативно відображається на урожайності
сільськогосподарських культур, зокрема, у зернових вона знизилась на 20%, а на
осушених – на 32%;
·
відхилення вологості ґрунту від оптимальних норм на 10% веде до зниження
урожайності зернових, цукрового буряку та картоплі до 20-25% [6];
·
врожайність на вторинно засолених ґрунтах (через використання для зрошення
води низької якості та порушення науково-обґрунтованих режимів зрошення й
агротехнічних заходів) значно знижується, зокрема у зернових – у 1,5-2 рази;
просапних – у 3-4 рази; у овочевих – майже у 5 разів [7].
Розглянемо вплив природного фактору на розміщення
та спеціалізацію галузей сільського господарства. Визначальною є
потреба сільськогосподарських культур у певних природних умовах, зокрема вимоги
до якості ґрунтів, кількості атмосферних опадів та температурного режиму у
певних сільгоспкультур різні, тому і ареали їх розповсюдження також різняться.
До того ж чим вибагливіша культура, тим вужчим стає ареал її розповсюдження
(наприклад виноград, чай, цитрусові вирощуються лише у південних регіонах, а
ось ячмінь, пшениця та картопля мають практично повсемісне розташування в
Україні). У тваринництві основною статтею витрат є корми, що і обумовлює вплив
природного фактору на розміщення тваринницьких комплексів. Мова йдеться про
наявність пасовищ, їх розміри, склад та тривалість їх використання. Звичайно,
впровадження інноваційних розробок дозволяє мінімізувати таку залежність, проте
це вимагає додаткових витрат, а також слід пам’ятати, що повністю нівелювати
вплив природного фактору неможливо.
Серед
основних природних факторів розміщення та спеціалізації сільського господарства
слід виділити: якість ґрунтів; тривалість безморозного періоду; суму активних
температур; сумарну сонячну радіацію; умови зволоження, кількість опадів;
забезпеченність водними ресурсами, ймовірність засух, заморозків, ерозії [9]. Також на спеціалізацію
впливають соціально-демографічні фактори: регіональні особливості структури
споживання; співвідношення між міським та сільським населенням (як з боку
споживачів так і з боку виробників). До економічних факторів відносять: місце
розташування господарств по відношенню до місць збуту переробки та зберігання;
наявність та якість транспортних засобів; міжрегіональні зв’язки; вже створений
виробничий потенціал (меліоровані землі, поголів’я продуктивної худоби тощо);
наявність та структура сільськогосподарських площ; система показників економічної ефективності
сільськогосподарського виробництва (рентабельність виробництва, валова
продукція та валовий доход на одиницю земельної площі і одиницю матеріальних та
трудових витрат); матеріально-технічне забезпечення агровиробників;
використання досягнень науки та техніки; розмір сільгосппідприємств.
Полісся
вважається зоною розвиненого скотарства, льонарства та картоплярства. У Лісостепу переважно
вирощують цукровий буряк, зерно та
картоплю, а також займаються виробництвом яловичини та молока. У Північному та
Центральному Степу – виноград, соняшник, сади та скотарство. У Південному Степу
– баштанні, виноград та вівчарство. Взагалі, скотарство в цілому і вівчарство
зокрема є провідною галуззю гірських та передгірських районів Карпат. Для Криму
оптимальним є розвиток садівництва, виноградарства, овочівництва, вирощування
ефіроолійних культур, а також молочно-м'ясного скотарства, вівчарства та
птахівництва.
Разом з тим,
слід відмітити, що спеціалізація у сільському господарстві не завжди заснована
на наукових засадах. Через намагання регіонів перейти до повного самозабезпечення відбувається розвиток виробництва без
наявності відповідних природно-економічних умов. Формування
науково-обґрунтованої спеціалізації є процесом тривалим та таким, що вимагає
державного стимулювання.
Розглянемо
основні природні ресурси в розрізі впливу на агровиробництво.
Земельні ресурси як основа соціально-економічного розвитку та засіб докладання людської
праці й водночас предмет сільськогосподарського виробництва. Світова площа
чорнозему становить близько 180 млн га. Україна має значні запаси родючих
земель, зокрема, третина сільськогосподарських земель Європи і четверта частка
світових запасів чорнозему знаходяться саме в нашій країні [10]. За розрахунками вчених [11] потенційна
продуктивність вітчизняних земель досить висока, адже останні в змозі
задовольнити продовольчі потреби 300 млн чол. населення, що в 6,6 раз перевищує
населення України. Проте, варто зазначити, що не зважаючи на величезний
природно-ресурсний потенціал, рівень споживання продуктів харчування
залишається досить низьким. На разі споживання м’яса і м’ясопродуктів в Україні на
17,3% менше, ніж у Росії, на 65% – ніж у Німеччині та більш як вдвічі менше,
ніж у США. Серед основних продуктів харчування українці вживають лише хліб та
хлібобулочні вироби у достатній кількості, тоді як по іншим категоріям
відмічається істотне відставання (табл. 1).
Таблиця 1
Споживання
продуктів харчування на душу населення (на одну
особу на рік; кг)
|
Продукти харчування |
Країни |
Норма |
|||
|
США |
Німеччина |
Росія |
Україна |
||
|
М'ясо та
м’ясопродукти |
120 |
86 |
61 |
52 |
81 |
|
Молоко та
молокопродукти |
273 |
444 |
243 |
206 |
392 |
|
Хліб та
хлібобулочні вироби |
91 |
86 |
120 |
111 |
110 |
* Джерело: За даними Державної служи статистики
України; використано дані із наступного джерела: Минеева Н.Н. Продовольственная
безопасность региона: экономический аспект //Глобализация
и аграрная экономика России: тенденции, возможные стратегии и риски. – М.:
ВИАПИ им. А.А. Никонова: «Энциклопедия российских деревень», 2011. – С.17.
Водночас,
шляхом аналізу динаміки показників ресурсовіддачі в сільському господарстві
України на протязі останнього десятиріччя встановлено зростання валової
продукції на 100 га сільгоспугідь (табл. 2).
Таблиця 2
Динаміка показників валової продукції та ресурсовіддачі в
сільському господарстві
|
Показник |
2000 |
2005 |
2008 |
2009 |
2010 |
2010 до 2000, % |
|
77889,4 |
92585,6 |
103977,9 |
102092,6 |
100536,2 |
129,1 |
|
|
з неї рослинництво |
43573,0 |
53975,6 |
64899,1 |
61544,6 |
58677,6 |
134,7 |
|
тваринництво |
34316,4 |
38610,0 |
39078,8 |
40548,0 |
41858,6 |
122,0 |
|
Валова продукція на 100 га
с.-г. угідь, тис. грн |
191,1 |
242,7 |
277,6 |
273,9 |
270,2 |
141,4 |
|
в тому числі рослинництво |
106,9 |
141,5 |
173,3 |
165,1 |
157,7 |
147,5 |
|
тваринництво |
84,2 |
101,2 |
104,3 |
108,8 |
112,5 |
133,6 |
Джерело: дані Державної служби статистики
України за відповідні роки.
Враховуючи
всезростаючу кількість населення світу, високу потенційну можливість
українських ґрунтів та необхідність нарощування виробництва сільгосппродукції
актуалізується зростання потреби у ресурсоощадливому землекористуванні. Отже,
необхідним є впровадження таких механізмів ресурсозбереження: вибір оптимальних
структури та розмірів посівних площ, а також науково-обґрунтованих сівозмін (з
урахуванням зональних і кліматичних особливостей); раціоналізація у поєднанні
галузей рослинництва та тваринництва; використання високопродуктивних та
стійких сортів у рослинництві; застосування прогресивних, інноваційних й
ресурсозберігаючих технологій землеробства і все це за державної підтримки
дозволять максимізувати прибутки на фоні збереження родючості ґрунтів.
Розрізняють дві основні проблеми охорони землі: перша проблема економічна –
охорона від виснаження, друга – екологічна – охорона від забруднення та
деградації. Обидві проблеми тісно взаємопов’язані між собою та вимагають
прискіпливої уваги землекористувачів.
Гумус є джерелом родючості
ґрунтів. Доведено, що 1 см гумусу в природних умовах відновлюється від 100 до
300 років. Класифікують чорнозем за потужністю гумусового слою: малопотужні (до
40 см), середньопотужні (40-80 см), потужні (80-120 см) та надпотужні (більше
120 см). Темпи збільшення площі ріллі у світі нижчі, ніж темпи деградації
вже розораних ґрунтів, тому вкрай важливо проводити землеохоронні заходи.
Зазначимо, що найнижчу деградованість ґрунтів світу зафіксовано у Північній Америці
(7%), а найвищу – у Західній Європі (23%).
Завдячуючи ерозійним
процесам щорічно з ґрунту виноситься до 10–15 млн т гумусу, 0,3–0,9 млн т
азоту, 700–900 тис. т фосфору та 6–12
млн т калію. Деградація земель відбувається із швидкістю 7-10 млн га в рік.
Водночас ще 20 млн га земель втрачають продуктивність через ерозію та
опісчанення [8].
Зокрема водній ерозії піддається близько 13,3 млн га сільськогосподарських
угідь України, більш того, 68 тис. га вже втратили гумусовий горизонт [4] .
Зазвичай збиток
від шкоди, яка завдається ґрунтам, розраховується як у короткостроковій так і у
довгостроковій перспективі. Деградацію ґрунтів через водну і вітрову ерозія
краще попередити шляхом впровадження ряду превентивних заходів. Основними
причинами розвитку ерозії є науково-необґрунтоване та нераціональне
використання земельних ресурсів. Тому варто на законодавчому рівні посилювати
контроль за здійсненням агротехнічних, лісомеліоративних, лугомеліоративних,
гідротехнічних заходів охорони ґрунтів; проведенням консервації
сильноеродованих земель на термін їх відновлення. Регулювати баланс гумусу
можна шляхом заорювання в ґрунт післяжнивних рослинних решток. Також для покращання родючості ґрунтів на
оброблюваних землях вносяться мінеральні добрива, що в свою чергу вимагає
значних витрат та становить суттєву частку у собівартості вирощуваної
продукції.
Водні ресурси займають чільне місце у
забезпеченні продуктивного агровиробництва. В Україні близько 15 млн га орних
земель знаходяться у зонах недостатнього та нестійкого зволоження, тому
зрошення є одним із основних факторів ефективного землеробства. Природне
зволоження поступово зменшується з північного заходу на південний схід: в
Карпатах і західному Поліссі воно надмірне, на решті території Полісся і
північного Лісостепу – достатнє, на півдні та сході Лісостепу і в Степовій зоні
недостатнє, а на узбережжі Чорного моря і в Степовому Криму – бідне. Враховуючи
фактор природного зволоження вирощування вологолюбних культур (льону, картоплі,
цукрових буряків та ін.) найбільш доцільним є на Поліссі і в Лісостеповій зоні,
а на півдні України для отримання сталих врожаїв необхідне зрошення.
Дослідивши
врожайність сільськогосподарських культур на политих зрошуваних землях та на
землях, що залишаються без поливу, доходимо висновку, що зрошення значно
покращує як кількісні так і якісні показники у виробництві продукції
рослинницької галузі (табл. 3).
Таблиця 3
Аналіз зібраних площ та урожайності сільськогосподарських
культур на меліорованих землях у 2010 р.
|
Культури |
Зібрана площа, тис. га |
Урожайність, ц/га |
На скільки % урожайність на
политих зрошув. землях перевищує ур-ть без поливу |
||
|
На землях, що не поливаються |
На политих зрошуваних землях |
На землях, що не поливаються |
На политих зрошуваних землях |
||
|
Зернові культури |
10652,8 |
125,2 |
27,5 |
41,2 |
49,8 |
|
Цукровий буряк |
449,6 |
0,3 |
281,5 |
328,0 |
16,5 |
|
Соняшник |
3596,0 |
24,6 |
15,4 |
18,8 |
22,1 |
|
Овочі відкритого ґрунту |
23,5 |
22,6 |
109,6 |
250,9 |
128,9 |
|
Виноград |
47,9 |
6,8 |
43,7 |
73,5 |
68,2 |
Джерело: Розраховано
за даними Державної служби статистики України.
Нестача
водних ресурсів негативно впливає на продуктивність агровиробництва. У
південних регіонах України майже кожний другий рік – засушливий. Так, осіння
посуха 2011 р. загрожує втратою третини врожаю озимини, що в свою чергу вплине
на зростання світових цін на зернові.
Водночас
інтенсивне зрошення чорноземів прісними водами може призвести до утворення
«знесолених» ґрунтів через вимивання кальцію. Серед способів усунення
негативних наслідків зрошення (вторинне засолення, солонцюватість,
перезволоження ґрунтів) ефективними є такі види меліорації: хімічна
(гіпсування), агротехнічна (глибока оранка), гідротехнічна (промивка),
біологічна та комплексна. За еколого-економічним ефектом лідирує саме
біологічний метод – застосування зелених добрив.
Повені, як
дестабілізуюче стихійне явище, несе згубний вплив із катастрофічними
наслідками. Згідно звіту Продовольчої й сільськогосподарської організації ООН
(ФАО) у Таїланді у 2011 р. внаслідок сильних повеней було ушкоджено 12,5% рисових полів, на Філіппінах – 6, у
Камбоджі – 12, Лаосі – 7,5, В'єтнамі – 0,4 відповідно. Таїланд є найбільшим
експортером рису у світі (близько 30% світових поставок), а через створений
дефіцит зернових можуть зрости ціни на рис, які з початку 2011 р. вже зросли на
20%. З 21 вересня 2011 р. ціни на необроблений рис із поставкою становили 38
дол. за 100 кг [13]. Так, повені в Південній Азії можуть призвести до світової продовольчої
кризи, адже нанесено значний збиток зерновим, зокрема рису.
Врожайність сільськогосподарських культур на зрошуваному полі залежить
не тільки від стану
ґрунтів та наявності водних ресурсів, але й від
величини фотосинтетично
активної радіації, теплового і живильного
режимів, своєчасності проведення агротехнічних заходів та інших
чинників. Термічний режим
повітря і ґрунту в поєднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи у
ґрунті становлять агрокліматичні ресурси
території. Незважаючи на відносну однорідність клімату на території України,
співвідношення тепла і вологи сильно різниться по регіонам. Кліматичні умови нашої
країни притаманні для вирощування більшості культур помірного поясу. Проте для
повного визрівання середньо- і пізньостиглих сортів соняшника, кукурудзи,
абрикосів, персиків, винограду найсприятливішими є південні області України і
низовини Закарпаття. І як вже вище зазначалося науково-обґрунтовані розміщення
та спеціалізація відіграють суттєву роль у забезпеченні продовольчої безпеки
країни.
Раціоналізація
природокористування, охорона довкілля, створення екологічно безпечних умов
життєдіяльності людини – невід’ємна умова сталого економічного та соціального
розвитку України. На жаль, екологічна ситуація залишається напруженою. Згідно
даних Державної служби статистики протягом 2010 р. в атмосферу надійшло 6,7 млн т забруднюючих речовин від
стаціонарних та пересувних джерел забруднення, або 146 кг викинутих в атмосферу
забруднюючих речовин на одну особу. Викиди парникових газів метану та оксиду
азоту становили відповідно 853,0 та 8,9 тис. т. Водночас, протягом року в
атмосферу стаціонарними та пересувними джерелами було викинуто 198,2 млн т
діоксиду вуглецю, що негативно віддзеркалюється на кліматичних змінах та на
здоров’ї нації. У рослинництві за умов забруднення атмосфери відбувається
прискорене поширення хвороб сільськогосподарських культур. У 2010 р. підприємствами,
організаціями та установами було витрачено понад 13 млрд грн на
природоохоронну діяльність.
Слід пам’ятати, що парниковий газ затримує
інфрачервоне випромінювання земної поверхні, а це в свою чергу призводить до
глобального потепління на планеті. Згідно із оцінками науковців, до кінця XXI
ст. вміст атмосферного СО2 подвоїться, що обумовить підвищення
середньої глобальної приземної температури на 3-5 °С. Така концентрація
атмосферного СО2 може позитивно вплинути на майбутні врожаї.
Результати експериментів дозволяють припускати, що за таких умов прискориться
дозрівання зернових, а їх урожайність підвищиться, також зросте листкова
поверхня рослин, підвищиться питома вага сухої речовини листя, збільшаться
середній розмір плодів і число насіння [14]. Серед негативних
наслідків глобального потепління зазначимо розповсюдження до цих пір невідомих
на українській землі екзотичних комах-шкідників, бур’янів та хвороб рослин.
Водночас, глобальне підвищення температури призведе до збільшення витрат поливної води. Зарубіжні спеціалісти
стверджують, що для багатьох видів злакових і масляних культур, фруктових дерев
маса зерен, пагонів і плодів зменшиться на 3-17% з кожним градусом приросту
температури [15]. Такі зміни відгукнуться зменшенням й у тваринництві (через зменшення
кормової бази).
Потепління здатне
спричинити засухи, ерозію ґрунту та запустинювання Півдня й Сходу України, а
ось на Заході навпаки слід очікувати паводки та повені. Ось чому вкрай важливо
попередити або мінімізувати наслідки техногенного навантаження на довкілля.
Перспектива підвищення температури обумовлює доцільність впровадження
адаптованих сортів і гібридів. Доцільність розробки та впровадження державної
програми розвитку меліорації у проблемних регіонах є беззаперечною. Також слід
приділити увагу вологозберігаючим технологіям. Так, впровадження технології
No-till дозволяє зберегти вологу на 50-60% більше, ніж за умови традиційної
оранки
[15]. Також
вчені проводять розробки щодо актуальних для сьогодення комбінованих технологій
«сухого посіву».
Сільськогосподарське
виробництво одночасно є як забруднювачем навколишнього середовища (близько 14%
світових викидів парникових газів надходить від сільськогосподарського сектору
[16]) так і має високу
потенційну можливість щодо стабілізації ситуації із викидами парникових газів.
Ґрунти є потужними асиміляторами «надмірної» атмосферної вуглекислоти. Зокрема,
завдяки глибокій обробці ґрунту відбувається утримання вуглецю у землі. Також
позитивний вплив мають заходи з утримання ґрунтової вологи. Також вирощування
технічних культур як сировини для біопалива та перехід на альтернативні види
палива значно знизить викиди парникових газів.
Розглядаючи
досвід екологізації та раціоналізації використання природних ресурсів в
агросфері США слід виокремити пріоритетність фінансової підтримки на державному
рівні. Специфікою держстратегії США є трансформація вже розпочатих екопрограм з
урахуванням інтересів фермерів та сучасних вимог сталого розвитку аграрного
сектору. Внаслідок чого відстежується позитивна динаміка збільшення площ
земель, які підлягають під різні державні програми, спрямовані на відновлення
природно-ресурсного потенціалу (табл. 4).
Таблиця 4
Динаміка площ сільгоспземель, що задіяні у
агроекологічних програмах США
|
Назва екопрограм |
Роки |
2011/ 2010 рр.., % |
|||||||
|
2004 |
2005 |
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
2010 |
2011 |
||
|
Програма EQIP, млн га |
37,4 |
44,7 |
53,1 |
60,0 |
66,9 |
71,7 |
76,8 |
82,6 |
107,5 |
|
Програма CRP, млн га |
14,0 |
14,2 |
14,6 |
14,9 |
14,0 |
13,7 |
12,7 |
12,2 |
96,2 |
|
Інші агро- екопрограми, млн га |
3,0 |
7,4 |
9,3 |
9,6 |
10,8 |
16,7 |
22,8 |
28,5 |
124,8 |
Джерело: Пшихачев С.М. Экологизация аграрной сферы
США – ориентиры для России //Глобализация и аграрная экономика России:
тенденции, возможные стратегии и риски. – М.: ВИАПИ им. А.А. Никонова:
«Энциклопедия российских деревень», 2011. – С. 241.
Найбільше поширення має
програма стимулювання якості навколишнього середовища (Environmental Quality
Incentives Program – EQIP), започатковану ще у 1996 р., фінансування якої
відбувається із федерального бюджету. Щорічні виплати становлять до 50 тис дол.
на один контракт. З 1985 р. розпочала свою діяльність програма консерваційного
резерву (Conservation Reserve Program – CRP), яка є найпопулярнішою і на сьогоднішній день.
Згідно цієї програми забезпечується добровільне виведення фермерами земель із
сільгоспобороту та рекреація родючості ґрунтів. Водночас, активно
застосовуються інші екопрограми: програма
посилення водокористування у сільському господарстві (300 тис. дол. на
одного учасника на шестирічний період) щодо іригації, програма із захисту
земель фермерів (фінансування на 2008-2012 рр. заплановано 743 млн дол.) щодо
вирівнювання умов землекористування у різних штатах; програма резерву
перезволожених земель (до 50 тис. дол. на кожного учасника); програма управління
консервацією сприяє збільшенню консерваційних заходів лісних, земельних і
водних ресурсів через виплати 7,3 дол/га [17]. У Західній Європі природоохоронні та протиерозійні заходи
застосовуються давно і контролюються досить жорстко. Приміром, усі орендарі
земельних ділянок відповідають за стан ґрунтів, який постійно перевіряється.
Фермер, підписуючи договір оренди, бере на себе зобов'язання щодо раціонального
використання та охорони земель сільськогосподарського призначення. Принаймні
якість ґрунтів після використання не повинна бути гіршою, ніж на початку
господарювання.
Отже, відстежується безпосередня, постійна та гнучка державна підтримка
сільськогосподарського виробництва та природоохоронних заходів у США. Тримаючи
орієнтир на вітчизняне сільське господарство слід зазначити, що для стійкого
розвитку цієї галузі потрібно розробляти загальнонаціональні програми на основі
державно-приватного партнерства.
Висновки. Володіючи величезним природно-ресурсним потенціалом, в
Україні немає досить ефективних, у тому числі законодавчих, інструментів щодо
раціонального використання, екологізації та охорони природних ресурсів.
Потрібні саме системні заходи для відтворення водно-земельних ресурсів та
запобігання посиленню ерозійних процесів на українських територіях, як на
адміністративному, так і законодавчому рівнях, а також активна участь в них
землевласників і землекористувачів.
І на сам
кінець варто наголосити, що на сучасному етапі економічного розвитку аграрний
сектор вважається найперспективнішим в найближче десятиріччя адже його розвиток
є найбільшим серед всіх галузей народного господарства. Вплив природного
чинника на результати сільськогосподарського виробництва є величезним і
багатогранним. Лише розглядаючи економічний ефект сільськогосподарської
діяльності крізь призму збереження та відновлення природних ресурсів Україна як
агарна країна має непогані шанси відбутися як впливовий гравець на світовій
арені.
Література:
1.
Виклики і шляхи агропродовольчого розвитку
/ [Пасхавер Б.Й., Шубравська О.В., Молдаван Л.В. та ін.]; за ред. акад. УААН
Б.Й. Пасхавера; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2009. – С.
314.
2. Васильев В.В. Современное состояние и эффективность использования
мелиоративного комплекса Беларуси // Роль мелиорации
и водного хозяйства в реализации национальных проектов: материалы междунар.
науч.-практ. конф., (М., 22-24 апр. 2008 г.) / Моск. гос. ун-т природообустройства. – М.: Моск. гос. ун-т природообустройства, 2008. – С. 62-69.
3.
Основы общей биологии [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.ecologistic.ru/osn_ob_ecol/page3.html>
4.
Зубец М. В. Эрозия грунтов – угроза
их плодородию / М. В. Зубец // Голос Украины. – 2008. – № 32. – С. 9.
5.
Зведений короткий звіт ННЦ “Інститут аграрної
економіки» з НТП 44 «Науково-методологічне забезпечення підвищення економічної
ефективності та розвитку соціально спрямованого аграрного виробництва за
2006-2010 роки та 2010 рік». – К.: НААН
України, ННЦ ІАЕ, 2010. – С. 53.
6.
Мясникович М.В.
Стратегия экологобезопасной реконструкции мелиоративных систем и повышения
продуктивности мелиорированных земель Полесья: Государственная программа и
предложения по ее решению / М.В. Мясникович, В.Г. Гусаков, И.И. Лиштван, А.П.
Лихацевич // Весцi Нацыянальнай акадэмii навук Беларусi. Сер. аграрных навук. – 2002. – №4. – С. 3-9.
7.
Арзуманян Т.Ю. Раціональне використання меліорованих земель Одеської
області /Т.Ю. Арзуманян, В.М. Кириленко, Л.А. Щетінікова //Аграрний вісник
Причорномор’я. – 2011. – Вип. 57. – С. 4.
8.
Ленг Е.А. Аграрный потенциал Украины в глобальном контексте [Електронний
ресурс]. – Доступний з: < http://www.ukragroconsult.com>
11.
Закревский Н. Мировой
рынок зерна за Украиной? [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://finance.obozrevatel.com/economy/mirovoj-rezerv-zerna-za-ukrainoj.htm>
12.
Минеева Н.Н.
Продовольственная безопасность региона: экономический аспект //Глобализация и аграрная экономика России: тенденции, возможные
стратегии и риски. – М.: ВИАПИ им. А.А. Никонова: «Энциклопедия российских
деревень», 2011. – С.17.
13. Повені в Південній Азії можуть призвести до продовольчого дефіциту [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.propozitsiya.com/?page=1&newsid=1782>
14. Забруднення повітря [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://www.npblog.com.ua/index.php/ekologiya/zabrudnennja-povitrja.html
15. Стерний О. Сушите плуги // Всеукраинский журнал современного агропромышленника. – №12(68). – 2011. – С. 61-63.
16.
Задачи, стоящие перед
продовольствием и сельским хозяйством в связи с изменением климата и
биоэнергией [Електронний ресурс]. – Доступний з: <http://www.fao.org/fileadmin/templates/wsfs/docs/Issues_papers/Issues_papers_RU/2050IP_Climate_Ru_LR.pdf>
17.
Пшихачев С.М. Экологизация аграрной
сферы США – ориентиры для России //Глобализация и аграрная экономика России:
тенденции, возможные стратегии и риски. – М.: ВИАПИ им. А.А. Никонова:
«Энциклопедия российских деревень», 2011. – С. 240-241.