*98671*

Экономические науки/14.Экономическая теория.

В.І. Гольдак

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Україна

Стратегія виходу України з кризи та забезпечення сталого економічного зростання країни

На сьогодні людство набуло рис інтегральної системи, в якій всі взаємозв'язані і повністю залежать один від одного. Подібно будь-якій замкненій природній системі стабільність націй тепер залежить від взаємної відповідальності всіх частин людства. Замкнена система цивілізації вимушує визнати важливість свідомої участі в ній кожного громадянина. Взаємозалежності націй примушують людство піклуватися про те, щоб кожний народ розумів цю систему і взаємодіяв з іншими народами.

Тому вирішення кризи включає в себе зміни в свідомості всіх громадян світу. Людство почало усвідомлювати, що в глобальній інтегральній системі його доля залежить від його ставлення до інших. Приблизно так, як ми створили систему виховання, яка готує до життя наших дітей, сьогодні ми повинні створити систему глобальної освіти для підготовки людей до життя в новому, глобальному світі.

Почавши організовувати таку систему освіти, ми відразу відчуємо початок оздоровлення суспільства, оскільки усвідомлення законів сучасності приведе до побудови нових взаємин між людьми. При цьому зрозуміло, що існує необхідність в перебудові державних і економічних інститутів.

Україна знаходиться в епіцентрі глобальної, багатогранної кризи, і тому саме глобальні підходи зможуть дати повну відповідь на її прояви.

Протягом останнього часу в світі спостерігається загрозливе падіння обсягів виробництва в реальному секторі економіки, що, в свою чергу, призводить до поглиблення фінансової кризи, і перетворення її у фінансово-економічну. Надалі збільшуються обсяги ресурсів, що необхідно буде витратити на відновлення рівня розвитку національних економік, досягнутого в попередньому періоді, і виходу світової економіки на шлях стійкого економічного зростання [1].

Падіння обсягів виробництва та скорочення на цій основі державного та приватного попиту призводять до закручування спадної спіралі, яка веде до пригнічення світових виробників, зростання рівня безробіття та загострення соціальної напруги. Що стосується України, то в разі відсутності спільних дій усіх гілок влади, фінансово-економічна криза буде поглиблюватися, в результаті чого показники розвитку економіки та відповідні соціальні стандарти життя населення можуть знизитися до рівня середини 90-х років минулого століття. Зниження внутрішнього попиту в умовах заморожування зовнішніх ринків призведе до згортання виробництва. Істотне погіршення фінансового стану підприємств та домогосподарств може призвести до колапсу банківської системи. Країну може очікувати масове безробіття та скупка за безцінь активів українських підприємств.

Україна є країною, економіка якої занадто відкрита і неконкурентоспроможна, а внутрішній ринок нерозвинений, не має вільно конвертованої валюти і внутрішніх заощаджень, які змогли б бути використані для інвестицій. Таким чином, методи і механізми, які використовують розвинені країни для виходу з кризи, в Україні навряд чи спрацюють. У той же час криза, перетворюючи підприємства, що неефективно працюють, на неконкурентоспроможні на вітчизняному та міжнародних ринках, дає шанс економіці позбавитися від неефективного виробництва і провести, таким чином, довгоочікувану структурну реформу [2].

Але будь-яка реформа, для того, щоб бути ефективною, має ґрунтуватися на ретельно розроблених концептуальних засадах, реалізація яких передбачає загальні та узгоджені дії всіх гілок державної влади. На жаль, в Україні, на відміну від інших країн, не сформульовано ясного і зрозумілого для суспільства плану виходу з кризи та економічного відродження в післякризовий період, який був би підтриманий і прийнятий до виконання усіма політичними силами і гілками влади. Відсутність такого плану призводить до прийняття численних безсистемних рішень, що в умовах вкрай обмежених фінансових ресурсів остаточно спустошує як державний бюджет, так і фінанси суб'єктів економіки [3].

Необхідно не тільки подолати кризу в найкоротший термін, але і вийти з неї, маючи нову, прогресивну структуру національної економіки, орієнтовану на використання інноваційних факторів інтенсивного економічного зростання. Досягнення цієї мети сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, рівня зайнятості населення та його соціальних стандартів.

Для реалізації цього завдання потрібна розробка і включення в дію організаційно-економічних механізмів, а саме:

1) стимулювання прогресивних змін у структурі національної економіки;

2) стимулювання внутрішнього попиту, переважно інвестиційного.;

3) реструктуризації банківської системи з метою відродження її головної функції - кредитування розвитку економіки, в першу чергу, її реального сектору.

Розробляючи концепцію виходу з кризи та побудови структури післякризової національної економіки, потрібно чітко усвідомлювати, що держава, насамперед, повинна допомагати не тим, хто найбільше постраждав через тимчасові кон'юнктурні чинники, а тим, хто надалі може стати рушійною силою економічного розвитку

Вливання коштів в економіку має бути цільовим та мати найбільшу ефективність для держави не тільки з позиції стимулювання попиту, але і з точки зору створення умов для довгострокового сталого зростання економіки, розширення внутрішнього ринку та збільшення експортного потенціалу, а також підвищення рівня зайнятості населення. Держава повинна піклуватися про галузі, вкладення коштів у розвиток яких, має найбільший мультиплікативний ефект для розвитку суміжних галузей і виробництв, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню рівня конкурентоспроможності економіки України в цілому та надасть їй у подальшому конкурентні переваги як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Для цього слід визначити пріоритетні напрями стимулювання, такі як:

- сільське господарство, відродження якого має суттєвий соціальний ефект і є запорукою забезпечення продовольчої безпеки та потенціалу для нарощування експорту. Збалансований розвиток сільського господарства вимагає: пролонгації (продовження) кредитів сільгоспвиробникам та суміжним галузям (вітчизняні мінеральні добрива та сільськогосподарська техніка); кредитування національних виробників сільськогосподарської продукції (придбання вітчизняних мінеральних добрив та сільськогосподарської техніки); надання цільових кредитів на розвиток інфраструктури сільськогосподарського виробництва та експорту (мережа елеваторів, тваринницькі комплекси, біопаливо).

- енергетика, розвиток якої гарантує енергетичну безпеку і зменшує залежність від імпорту енергоносіїв, а це вимагає розбудови мереж передачі електроенергії; створення замкненого ядерного циклу; модернізації ГТС та розподільчих мереж; збільшення видобутку енергоносіїв; розвитку альтернативних джерел енергії;

- машинобудування, що дозволяє створити національну продукцію з високим ступенем інноваційності та доданої вартості, конкурентоспроможну на зовнішніх ринках. Тут, у першу чергу, потребують підтримки інноваційні високотехнологічні галузі, продукція яких має високий внутрішній і зовнішній попит (літакобудування, суднобудування, енергетичне машинобудування, ВПК, інші високотехнологічні галузі); підприємства з виробництва конкурентоспроможної продукції імпортозаміщення (автомобілебудування, побутова техніка);

- малий і середній бізнес, який найбільшою мірою сприяє підвищенню рівня зайнятості і, як результат, призводить до зменшення тиску на фонд безробіття та гарантує соціальну стабільність, наповнення внутрішнього ринку товарами та послугами, у тому числі, в харчовій і легкій промисловості. Розвиток малого та середнього бізнесу вимагає пролонгації старих кредитів, надання нових кредитів на розвиток та можливостей навчання та реклами;

- проекти Євро-2012, які були включені в план робіт з підготовки до проведення Євро-2012, але через кризу не були повністю профінансовані приватними інвесторами;

- будівництво, яке має суттєвий комплексний ефект для суміжних галузей, а також соціальний ефект, при цьому головний акцент повинен належати іпотечному кредитуванню населення, а не забудовників.

Оскільки можливості бюджетного фінансування в Україні є вкрай обмеженими (на відміну від США та країн Євросоюзу), а накопичених стабілізаційних фондів в іноземній валюті (як в Росії чи Казахстані) немає, джерела стимулювання та підтримки розвитку мають бути диверсифіковані відповідно до таких принципів:

- передбачення бюджетних ресурсів для неприбуткових проектів, оскільки податкових надходжень вистачає тільки на поточні витрати, при цьому витрати на розвиток повинні фінансуватися за рахунок коштів дефіциту бюджету (Стабілізаційного фонду), джерелами наповнення якого є зовнішні запозичення, приватизація та внутрішні державні позики;

- запровадження стратегій цільового банківського кредитування розвитку пріоритетних галузей і сфер (із рефінансуванням НБУ) для проектів, які є економічно прибутковими;

- підтримка на державному рівні прямих іноземних інвестицій у секторах, які є пріоритетними з точки зору формування внутрішнього ринку і високих технологій, на розвиток яких не вистачає коштів внутрішніх інвесторів [4].

При проведенні заходів щодо виходу країни з кризи слід зменшити можливість втручання лобізму в розподіл ресурсів, при цьому на рівні уряду повинні бути чітко визначені 3-5 пріоритетних напрямків (галузей або сфер), в які спрямовуватимуться цільові державні ресурси. Цей перелік має бути зваженим, а внесення до нього змін або доповнень слід заборонити.

Напрями використання державних коштів потрібно визначати виходячи з перспективи довгострокового сталого зростання економіки, зміцнення експортного потенціалу та розширення імпортозаміщення, а також отримання масштабного соціального ефекту. Для відбирання ефективних проектів за затвердженими напрямками має бути створена єдина система оцінювання, а рішення щодо відбору конкретних проектів повинні прийматися на рівні уряду (для великих стратегічних проектів) або спільної комісії Мінекономіки, Мінфіну та галузевого міністерства, яке відповідає за певний напрямок розвитку (крім дрібних проектів малого та середнього бізнесу, рішення щодо яких можуть прийматися банками самостійно). Остаточне рішення щодо кредитування проектів приймається банком, який, в кінцевому рахунку, приймає на себе ризики реалізації проекту та буде відслідковувати цільове використання коштів. Цільові кредити повинні надаватися на реалізацію державних проектів, які увійшли в ряд проектів, відібраних урядом чи спеціальною урядовою комісією, за пріоритетними напрямками розвитку (крім мікрокредитів та рефінансування, реструктуризації існуючих позик). Остаточне рішення щодо кредитування проектів повинен приймати банк на основі незалежної оцінки всіх пов'язаних з проектом ризиків. Спочатку кредити (із наступним чи одночасним їх рефінансуванням НБУ) можуть надаватися через державні банки, а в міру оздоровлення банківської системи до цієї програми можуть підключатися й інші банки (особливо, в тій частині програми, що орієнтована на масове охоплення позичальників, - для сфер АПК, малого та середнього бізнесу).

З метою забезпечення оперативного моніторингу виконання плану стратегічного розвитку національної економіки, оцінки його ефективності та внесення пропозицій щодо його уточнення доцільно створити постійно діючу робочу групу з представників Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України та Національного банку України на чолі з віце-прем'єр-міністром, який координує питання економіки та фінансів [5]. Робоча група повинна мати повноваження залучати до розгляду окремих питань галузеві центральні органи виконавчої влади, науково-дослідні інститути, а також вносити пропозиції щодо коригування політики безпосередньо Кабінету Міністрів України.

На думку українського уряду, для забезпечення сталого економічного зростання необхідно реалізувати стратегічний план соціально-економічного розвитку України, що включає в себе комплекс найважливіших структурних реформ, серед яких особливе значення мають:

- податкова реформа, тобто, зниження податкового тиску на господарюючі суб'єкти і прибутки українських громадян;

- пенсійна реформа - створення (як доповнення існуючої системи) недержавних пенсійних фондів, кошти яких могли стати потужним джерелом внутрішніх інвестицій;

- комплекс заходів із забезпечення енергетичної безпеки України;

- реформа збройних сил, зокрема, забезпечення заходів щодо соціального захисту військовослужбовців;

- реформа житлово-комунального господарства;

- заходи щодо лібералізації економіки, які, зокрема, мають на увазі помірне й раціональне втручання держави в політику ціноутворення.

Українські науковці проаналізували стратегічні плани з подолання фінансово-економічної кризи, які розробляються і реалізуються урядами інших країн, а також рекомендації відомих міжнародних організацій з цих питань. Стратегії виходу з сучасної економічної кризи, які реалізуються більшістю країн світу, як правило, базуються на оздоровленні фінансової системи та стимулюванні внутрішнього попиту. Але безсистемне спрямування грошових потоків у фінансовий сектор, навіть, у країнах, які мають вільно конвертовані валюти, не відновлює очікуваного кредитування реального сектора економіки.

Таким чином, ефективні і дієві реформи повинні ґрунтуватися на ретельно розроблених концептуальних засадах, реалізація яких передбачає загальні та узгоджені дії всіх інститутів державної влади.

Перелік використаної літератури:

1. Глазьев С. Ю. О перспективах преодоления глобального экономического кризиса / С. Ю. Глазьев. – М.: Фонд "Знание" им. С.И.Вавилова, 2009. – 75 с. – (Научно-просветительская серия "Трибуна Академии наук"; вып. № 7).

2. Гражевська Н. I. Економічні системи епохи глобальних змін / Н. I. Гражевська. – К.: Знання, 2008. – 431 c.

3. Жаліло Я. А. Теорія та практика формування ефективної економічної стратегії держави: монографія /Я. А. Жалiло. – К.: НІСД, 2009. – 336 с.

4. Момот О. М. Інтегровані банківські послуги та конкурентоспроможність банківської системи: монографія / О. М. Момот, І. Г. Брітченко; Укоопспілка; Полтавський ун-т споживчої кооперації України; Наук. ред. І. Г. Брітченко. – Полтава : РВВ ПУСКУ, 2008. – 315 с.

5. Міністерство економіки України. Офіційний сайт. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua