*97167*

Экономические науки / 15. Государственное регулирование экономики

Пакулін С.Л., Топчій О.О.

ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку

НАН України»

Удосконалення механізмів державного регулювання ринку

соціальних послуг, що відповідають актуальним

тенденціям і умовам розвитку української економіки

Аналіз наукових публікацій виявив, що, на думку більшості авторів, категорія соціально значущих послуг за змістом об'єднує ті з них, надання яких сприяє захисту людини в особливих обставинах (хвороба, старість, втрата роботи), або спрямовані на соціалізацію і розвиток особи (виховання, освіта). Тобто соціально значущими послугами можуть бути визнані ті з них, які є благами першої необхідності і приводять до виникнення суспільно значущих вигод.

У разі обов'язкового колективного споживання в обсягах не нижче мінімально допустимого зовнішній ефект для суспільства носитиме позитивний мультиплікативний характер і проявлятиметься в поступальному розвитку людського капіталу, підвищенні якості життя населення, розвитку засобів матеріального виробництва, що забезпечує в країні стабільне зростання економіки. Враховуючи отримані виводи, автор пропонує таке трактування поняття «Соціально значущі послуги» – це ряд нематеріальних економічних благ першої необхідності, що за характеру чинять соціалізуючий, розвиваючий, підтримувальний і поновлюючий вплив на населення, що в разі комплексного їх споживання відкриває можливість випробувати ефект позитивної зміни як окремих членів суспільства і їх засобів виробництва, так і отримати зовнішній мультиплікативний ефект, що впливає і на самого виробника послуг. Так, виробники послуг будь-якої форми власності функціонують у спільно-послідовному форматі, надаючи взаємну підтримку ефектів, що досягаються, та ініціюючи нові, формуючи ринок соціально значущих послуг, що вимагає державного регулювання в напрямку до постійного підвищення якості надання послуг усіма учасниками.

Сфера соціальних послуг розташовується на інституціональному рівні та існує в рамках соціально-економічного устрою країни, функціонує в ринковому форматі й розглядається як її економічна підсистема. Ринок виступає як обмінна система, що пов'язує між собою попит і пропозицію на соціальні послуги; виробників послуг і їх споживачів — власників грошей (держава, населення).

Під ринком послуг може розумітися сукупність соціально-економічних стосунків між суб'єктами ринкових стосунків у зв'язку з купівлею-продажем і споживанням соціально значущих послуг, організованих за законами товарного виробництва й обігу. Суб'єктами ринкових стосунків у соціальній сфері виступають держава, приватні підприємства, домогосподарства, некомерційні організації.

Структура функціональних напрямів ринку соціально значущих послуг складається з п'яти блоків: а) ринок житлово-побутової сфери; б) ринок послуг у сфері збереження і відновлення здоров'я; в) ринок культурно-просвітницької сфери; г) ринок сфери управління й обміну.

Ринок послуг є підсистемою економічної системи країни й функціонує відповідно до ринкових законів товарного виробництва і грошових стосунків.

Проте, особливість функціонування ринку соціально значущих послуг у тому, що організація обмінних процесів виробляється не самими суб'єктами цього ринку, а посередником-організатором, якого представляють органи державної влади, що оплачують вироблені постачальниками послуги.

Модель державного фінансування соціально значущих послуг, що реалізовується сьогодні, базується на утриманні бюджетної мережі, а не на оплаті виконаних послуг відповідно до їх кількості та якості, формує інституціональні бар'єри, в основі яких лежить різноспрямованість інтересів виробника і споживача. Проте спостерігається стійка тенденція часткового переходу органів державної влади від чинної системи фінансування «на утримання» до системи фінансування державного завдання. Очікувана система державного регулювання ринку допускає як об'єкт дії не споживача, а саму послугу. Передбачається, що створений таким чином попит приведе до здорової конкуренції і, відповідно, до підвищення якості соціально значущих послуг.

Організатор-посередник, долаючи інституціональні бар'єри, реалізує по відношенню до населення функції моніторингу і фіксації зміни обсягів потреб одержувачів соціально значущих послуг, коригує громадське замовлення й закріплює ринкову пропозицію на соціально значущі послуги, визначаючи обсяги, джерела фінансування.

Сам процес надання послуг реалізується за рахунок інтерперсональної взаємодії між виробником і споживачем. За результатами взаємодії, споживач визначає перспективи такої взаємодії (переривання, альтернативне споживання), постачальник визначає особливості споживача, програму майбутньої співпраці.

Можна сказати, що підвищення ефективності функціонування ринку соціально значущих послуг, залежить від рівня розвиненості технологій взаємодії державних органів із споживачами послуг і їх постачальниками, побудова яких повинна ґрунтуватися на обліку регіонального аспекту взаємодії учасників ринку соціально значущих послуг.

Складність і багаторівневість регіонального ринку соціальних послуг, серйозні соціально-економічні й демографічні відмінності територіально-адміністративних систем стають підставами диференціації попиту і пропозиції на соціально значущі послуги на регіональних ринках. Така різниця визначає мінімально допустимі й нормативні межі виробництва і споживання соціально значущих послуг, оптимальні для стабільного розвитку кожного конкретного регіону, але які частенько не пропорційні фінансовим можливостям їх бюджетної сфери, завданням функціонування соціальної сфери і рівню життя населення.

На думку більшості економістів, випуск благ, що супроводжується позитивними зовнішніми ефектами, завжди буде менше громадського оптимального рівня. Отже, провали ринку й недовироблення соціально значущих послуг у порівнянні з рівнем, оптимальним для стабільного розвитку суспільства й окремих регіонів, разом з іншими причинами обумовлює необхідність втручання держави до функціонування ринку.