*99346*

К.е.н. Мехеда Н. Г., Суржок Т.О.

Черкаський національний університет ім. .Б.Хмельницького Україна

Соціальна безпека як пріоритет національної безпеки

В умовах глобалізації особливої актуальності набувають проблеми соціального розвитку, а питання соціальної безпеки, як складової національної безпеки, висуваються на перший план. Окремі елементи соціального захисту, які виникли ще в минулому сторіччі, переросли на кінець ХХ століття у розгалужені системи соціального забезпечення і захисту людей у розвинутих країнах, перетворюються в універсальну глобальну систему соціального прогресу і безпеки, в рамках якої надається новий імпульс удосконаленню аналогічних внутрідержавних і регіональних систем. Соціальна безпека стає пріоритетною серед інших видів національної безпеки.

Важливою умовою забезпечення економічної і фінансової безпеки особистості й суспільства в цілому, його соціальної стабільності є соціальні гарантії. Без перебільшення можна стверджувати, що вищий рівень соціальних гарантій – основа суспільного добробуту й кінцева мета фінансової політики держави. Цю ідею дещо наївним постулатом сформулював на початку ХІХ століття англійський філософ Ієремія Бентам.[1] В сучасному суспільстві розвиток соціального забезпечення, види і форми соціальних гарантій в державі визначаються двома основними факторами – рівнем економічного розвитку та станом розвитку демократичних засад. Американський дослідник С.Дойл зазначає, що держава знаходиться в соціальній безпеці, якщо вона має можливість „здійснювати заходи розвитку соціальної сфери, освіти та економіки без зовнішнього впливу, забезпечити своїх громадян житлом, продуктами харчування, роботою, захищати їхні громадянські права та особисті свободи”. Доктор Анна Баєр, консультант ЮНЕСКО, наголосила ще в 1996 році, сьогодні „змінилося саме поняття безпеки. Воно набуло нових вимірів. Головна загроза безпеці нині йде з середини у вигляді безробіття, злиднів, деградації довкілля та соціальної ізоляції”.

Відображення змісту соціальної безпеки як складової частини системи національної безпеки показує лише основні її орієнтири. Відсутні теоретико-методологічні розробки щодо визначення співвідношення між соціальними інтересами, соціальними загрозами та основними напрямками державної політики щодо здійснення соціальної безпеки. Вирішення проблем соціальної безпеки в контексті національної безпеки і соціальної політики ускладнюється через невідпрацьованість теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із невизначенням їхньої взаємодії, скоординованості та забезпеченням реалізації.

Корекція кризових явищ потребує як спирання на теорію, так і на емпіричні дослідження. Очевидним є той факт, що саме наукові розробки мають визначати зміст та характер заходів, покликаних врегулювати процеси та відносини в соціальній сфері.

Проблеми соціальної безпеки до недавнього часу були предметом вивчення переважно для західних спеціалістів. В Україні дослідники звернулися до них лише кілька років тому, враховуючи їхню важливість і актуальність.

Соціальна безпека, так само як і економічна безпека, нерозривно пов’язана із категоріями національних потреб і національних інтересів. Однак базою для макроекономічних досліджень у сфері соціальної безпеки є мікроекономічні характеристики населення: стан розвитку сім’ї та окремої людини. Природно й те, що метою конкретної людини є досягнення особистого матеріального благополуччя, а потреба в безпеці (в тому числі фінансовій), згідно з теорією американського вченого Абдрахмана Маслоу, посідає друге місце після простих фізіологічних потреб. Саме тому фінансова безпека особистості – це важлива складова частина соціальної і фінансової безпеки держави, центром якої є людина та її потреби, якість задоволення яких впливає на соціально-економічний розвиток держави та її соціальну безпеку.

Разом з тим варто зазначити, що проблеми, а тим паче фінансові аспекти соціальної безпеки людини та сім’ї як цілісної системи вітчизняною наукою вивчалися недостатньо. Тому міждисциплінарний підхід до проблем фінансової безпеки особистості та домогосподарства, інтеграція демографічних, соціологічних і економічних даних про їх розвиток сприятимуть глобальному дослідженню соціальних проблем в умовах перехідного періоду, виробленню та реалізації політики щодо захисту економічних інтересів громадян і їх сімей та забезпечення фінансової безпеки як на мікро-, так і на макрорівні.

Соціально-економічні гарантії є методом забезпечення з боку держави різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм і свого роду гарантією фінансової безпеки кожної людини і громадянина. Гарантії держави полягають в тому, що вони, по-перше, створюють умови для самозабезпечення життєво необхідними благами для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними доходу, держава повертає їм (поза зв’язком із вилученою частиною) блага й послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров’я, культурного обслуговування, соціального страхування та забезпечення; по-третє, за рахунок вилучення у деяких громадян частини їхнього доходу держава надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за станом фізичного здоров’я не спроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам з дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).[2]

Гарантувати фінансову безпеку кожної людини і громадянина, сім'ї і суспільства в цілому – це значить підтримувати соціальну стабільність, соціальний баланс в суспільстві, його соціальну безпеку . Балансування може бути досягнуте шляхом моніторингу основних індикаторів, регулювання факторів, своєчасного виявлення, попередження та нейтралізації загроз соціальній безпеці.

Література

1. Глобалізація і безпека розвитку: монографія / За ред. О.Г. Білоруса. – К.: КНЕУ, 2001. – 733с.

2.Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємства: сутність та механізми забезпечення: монографія. – К.: Лібра, 2003. – 280с.

3.Мунтіян В.І. Економічна безпека України: монографія. – К.: КВІЦ, 1999. – 461с.