*99685*

Плаксій Н.В., Путь І.О.

Науковий керівник Бровко О.Т.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Напрямки вдосконалення управління дебіторською заборгованістю

Постановка проблеми. Організація обліку дебіторської заборгованості на підприємстві будь-якої форми власності має важливе значення, оскільки сприяє упорядкуванню інформації, прозорості та достовірності даних із розрахункових операцій за борговими правами (з дебіторами). Облік дебіторської заборгованості регламентується П(С)БО 10, що дозволяє зробити аналіз і дослідити нерозв’язані проблеми.

Багатоаспектність дослідження проблеми обліку та управління дебіторської заборгованості зумовлена суперечливим характером нормативних документів, а також рівнем розробок окремих теоретичних і практичних аспектів методології обліку дебіторської заборгованості.

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Питання обліку та управління дебіторської заборгованості присвячено ряд праць зарубіжних та вітчизняних учених – економістів, таких як Ф. Ф. Бутинця, С. Ф. Голова, В. Костюченко, В. В. Сопка, С. Хенка, К. Хувера, М. Г. Чумаченка, А. Шаповалової, М. Швайки та ін.

Мета статті полягає в дослідженні напрямків управління дебіторської заборгованості з метою вдосконалення процесу управління, інформаційного забезпечення для прийняття оптимальних рішень.

Виклад основного матеріалу. У процесі діяльності підприємство не завжди здійснює розрахунки з іншими підприємствами або фізичними особами одночасно з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг тощо. У зв’язку із цим у нього виникає дебіторська заборгованість.

Згідно з П(С)БО 10 дебітори - це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Відповідно дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату [1].

Дебіторська заборгованість, як і інші активи підприємства, відображається в балансі тільки при дотриманні загальної вимоги, яка пред’являється до активів національними стандартами, а саме:

- може бути достовірно визначена грошова оцінка цієї дебіторської заборгованості;

- у майбутньому очікується одержання від неї економічних вигод, тобто одержання грошових коштів, товарів, інших активів або зменшення зобов’язань.

П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість" визначає методи оцінки дебіторської заборгованості на етапах зарахування її на баланс підприємства, при відображенні у фінансовій звітності на дату балансу і при списанні з балансу як безнадійної.

Зростання дебіторської заборгованості може бути внаслідок нераціональної кредитної політики, збільшення обсягу продажу, неплатоспроможності покупців тощо.

Вважаємо, що управління дебіторською заборгованістю доцільно розглядати як процес розроблення й реалізації управлінських рішень, що приймаються на різних стадіях формування та погашення дебіторської заборгованості.

Сучасна практика фінансового обліку пропонує два способи управління дебіторською заборгованістю на підприємстві: самостійне управління та управління заборгованістю на основі аутсорсингу.

При самостійному управлінні дебіторською заборгованістю для того, щоб прискорити її погашення необхідно проводити поглиблений аналіз платоспроможності клієнтів, своєчасно оформляти розрахункові документи, застосовувати передоплату, вексельні розрахунки та інші прогресивні форми [5, с. 80].

Управління заборгованість на основі аутсорсингу дозволяє долучити роботу щодо управління дебіторською заборгованістю спеціалізованій організації. Переваги аутсорсингу полягають у тому, що він дає можливість підприємству ефективно вирішувати ті завдання, якими за певних обставин воно самостійно займатися не може.

Зважаючи на позитивні тенденції на ринку США, Європа та Азія демонструють ріст числа аутсорсингових контрактів, причому на частку Європи припадає понад 50% світового ринку. У США і Європі приблизно однакова кількість компаній зі списку Global 500 користуються послугами аутсорсингу (43% провідних американських компаній і 52% європейських). Нажаль, даний спосіб мало поширений в управлінні дебіторською заборгованістю в Україні.

Також для оптимізації розміру та структури дебіторської заборгованості підприємствам доцільно рефінансувати її частину. Метою рефінансування дебіторської заборгованості є прискорення її переведення в інші форми оборотних активів підприємства (кошти, ліквідні короткострокові цінні папери тощо).

Для обліку дебіторської заборгованості використовується рахунок 37 «Розрахунки з різними дебіторами», який має сім субрахунки та рахунок 18 «Довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи», який має чотири субрахунки.

Дебіторську заборгованість можна умовно поділити по обліку товарних операцій, що відображається на рахунку 36 та нетоварних операцій, для яких використовується рахунок 37 «Розрахунки з різними дебіторами», який має сім субрахунки та рахунок 18 «Довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи», який також має декілька субрахунків.

У вітчизняній та зарубіжній практиці суб’єктам господарювання застосовуються такі методи рефінансування дебіторської заборгованості підприємства:

1) спонтанне фінансування – призначення знижок покупцям за скорочення строків розрахунку (при оплаті товару до закінчення певного строку покупець одержує знижку із ціни, після цього строку – укладаючись у договірний строк платежу – він платить повну суму), відображається по Дт 704 та за Кт 361;

2) облік векселів – продаж наявних у підприємства векселів банку за дисконтною ціною (нижче від номіналу); величина дисконту, утримуваного банком, залежить від номіналу векселів, строку їх погашення й облікової вексельної ставки (при сумнівній платоспроможності векселедавця облікова ставка може включати премію за ризик);

На субрахунку 162 «Довгострокові векселі одержані» ведеться облік векселів, отриманих як забезпечення довгострокової дебіторської заборгованості.

На рахунку 34 «Короткострокові векселі одержані» ведеться облік заборгованості покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи, надані послуги та за іншими операціями, які забезпечені векселями.

За дебетом рахунка 34 «Короткострокові векселі одержані» відображається отримання векселя за продані товари (роботи, послуги) та за іншими операціями, за кредитом — отримання коштів для погашення векселів, погашення отриманим векселем кредиторської заборгованості, продаж векселя третій стороні тощо. Аналітичний облік по короткострокових векселях, так як і по довгострокових векселях ведеться за кожним одержаним векселем.

3) факторинг – поступка продавцем банку ( або спеціалізованій «фактор-фірмі») права одержання коштів за платіжними документами за поставлену продукцію, при цьому банк (фактор-фірма) відшкодовує підприємству-продавцю основну частину суми боргу за такими платіжними документами, стягуючи певний відсоток комісійних залежно фактора ризику, від платоспроможності покупця продукції й передбачених строків її оплати. Для достовірності інформації та контролю за факторинговими операціями пропонується такі операції обліковувати по рахунку 378 «Факторингові операції». По дебету якого відображається заборгованість по факторингових операціях при переході права на погашення дебіторської заборгованості до суб’єкта господарювання, а по кредиту – погашення заборгованості по факторингових операціях.

Для реєстрації операцій по обліку дебіторської заборгованості, виходячи з форм, існує ряд облікових регістрів, разом з тим, при аналітичному обліку, контролю за механізмом у дебіторській заборгованості, а саме по факторингових операціях вважаємо за необхідне запропонувати до використання зведений документ, такий як журнал реєстрації обліку факторингових операцій (табл. 3.1). Використання журналу допоможе визначити питому вагу всіх факторингових операцій та результат їх здійснення, а також контроль за погашенням таких операцій.

Таблиця 1

Журнал реєстрації обліку факторингових операцій

№ з/п	Дата здійснення та номер документа	Сума (первісна)	Сума (продажу)	Дата погашення	Доходи (витрати) від факторингових операцій	Бухгалтерський рахунок	Питома вага у сумі дебіторської заборгованості
1	2	3	4	5	6	7	8
…	…	…	…	…		…	…
Разом

Основна цінність факторингу полягає в його комплексності. Це не просто фінансування певних витрат, а саме сукупність рівноцінних для підприємства фінансово-посередницьких структур.

Ринок факторингу України є досить молодим і знаходиться на стадії формування. Із зареєстрованих в реєстрі Держфінпослуг сімдесяти факторингових компаній фактично здійснюють діяльність лише близько чверті з них. У зв’язку з тим, що характерною рисою факторингу є те, що фінансування є беззаставним та необмеженим за часом дії договору, проведення таких операцій спричинило масові невиплати боргів. Факторинг є оптимальним рішенням для підприємств малого бізнесу в Україні за таких умов: традиційні джерела фінансування (банківський кредит і овердрафт) вже вичерпали свої можливості; компанії не мають достатнього обсягу активів для надання застави; сезонні коливання попиту спричиняють брак коштів; кошти компанії «заморожені» в дебіторській заборгованості; стрімкий ріст бізнесу потребує накопичення додаткового капіталу; внаслідок великого попиту [3].

Висновок. Таким чином, існує багато облікових регістрів, виходячи з форм бухгалтерського обліку, для реєстрації операцій по дебіторській заборгованості, для реєстрації ж факторингових операцій вище був запропонований журнал, який пришвидшить визначення ефективності здійснення факторингових операцій.

Список використаної літератури:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість»: Наказ Міністерства фінансів України від 08.10.1999 №237, зі змінами і доповненнями.

2. Євлаш Т. Методичні підходи до удосконалення класифікації дебіторської заборгованості // Економічний аналіз. – 2010. – №5 – С. 255-258.

3. Кіяшко О.М. Необхідність облікового забезпечення управління дебіторською заборгованістю. Актуальні проблеми економіки – 2009 –№3(93). – С. 190-196.

4. Курта Н.В. Сучасні проблеми обліку дебіторською заборгованістю // Держава та регіони. – 2009. – № 3. – С. 370-373

5. Орєхова А.І. Особливості управління дебіторською заборгованістю // Матеріали науково – практичної конференції викладачів, аспірантів та студентів Сумського НАУ (20-29 квітня 2009р.). – В 3т./Т.ІІ. – Суми: Видавництво «Довкілля», 2009. – с.80-81.